www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Ларцев

Давайте припустимо, що в Україні існує потужне проросійське лобі. Яке налаштоване на те, щоб наша держава повернулося до складу Російської імперії, СРСР чи якогось іншого освіти. Як би воно не називалося, це буде означати повернення під владу "Старшого брата".

І якщо є таке лобі, то воно веде якусь цілеспрямовану роботу, спрямовану на підрив нашої державності. Благо, що Україна - це не США і не Німеччина. Половина жителів нашої країни точно готова розглянути пропозицію продати свою батьківщину, отримавши натомість якісь особисті блага. Ну, народ такий.

"Теорія змови", - скажете ви. "Домисли". "Знову крики" Росіяни йдуть! "

І що? Навіть якщо так.

Давайте не будемо відразу відмахуватися від російської теми. А спробуємо потрактувати останні події в політичному й економічному житті України з тих позицій, ніби таке лобі існує.

Для початку давайте розберемося з поняттям "неоколоніалізм", яке дуже підходить для характеристики політики Росії по відношенню до України.

У сучасній науковій і суспільно-публіцистичній літературі воно трактується як система нерівноправних міждержавних відносин, нав'язувана більш сильними країнами більш слабким, з метою збереження системи економічної експлуатації та політичної залежності останніх.

Як видно з наведеного визначення, феномен "неоколоніалізму" включає в себе дві основні складові.

Аналіз історії 17-20 століть країн Азії, Африки та Латинської Америки показує, що при системі колоніалізму визначальну роль відігравало відкрите політичне панування країни-домініону. Воно забезпечувало безконтрольну експлуатацію природних і людських ресурсів поневоленого народу.

При неоколоніалізмі ж головною є економічна складова , яка полягає у завуальованому політичному закабаленні більш сильними державами більш слабких.

Припустимо, що Росія відчуває бажання політично поневолити Україну. Тоді вірогідний сценарій неоколоніального поневолення Києва Москвою може виглядати так. Шляхом залякування чи підкупу українського істеблішменту перетворити нашу державу на слухняного геополітичного аутсайдера.

"Кити" російської експансії

Отже, ми пробуємо трактувати останні події в політичному й економічному житті України з тих позицій, ніби російське лобі існує. Отримуємо вкрай цікаві результати.

Якщо російське лобі існує, то ...

Росія вже має сильний вплив на українські політичні процеси.

У жовтні 2012 року в Києві захопили і насильно евакуювали до Москви російського опозиціонера Леоніда Развозжаева. Українські спецслужби зробили вигляд, що нічого не сталося. Хоча здоровий глузд підказує: вони або всі знали, і навіть допомагали; або вони просто непрофесійні, і росіяни їх "зробили".

Якщо вірно друге припущення, чому тоді не було повідомлень про звільнення командного складу СБУ? Але якщо вірно перше припущення, зроблений дуже сильний крок в бік посилення контролю Росії над Україною.

Якщо російське лобі існує, то ...

Політичним авангардом Росії по реалізації її планів щодо України можна було б вважати комуністів. Після відтворення їх партії в 1992 році наші "червоні" відразу почали виступати за реанімацію Радянського Союзу в новому вигляді. Причому, вони не приховують, що Україні в Єдиному економічному просторі і Митному союзі відводиться роль "молодшого брата".

Якщо вірити повідомленням ЗМІ після парламентських виборів 2012 року російське керівництво стало розглядати українських "червоних" як свою "п'яту колону" в Україні.

Але, швидше за все, це лише елемент агітації, в який найлегше повірити людям старшого покоління, які жили по часів СРСР.

Справа навіть не в тому, що українські комуністи не хочуть стати лише підрозділом російської Компартії.

Марксизм-ленінізм дискредитований недавнім історичним минулим, та й комуністи вже далеко не ті. Тому "червоні" не можуть служити основною рушійною силою для створення нового союзу.

Точно так само не можна всерйоз сприймати різні дрібні течії, які можуть називатися, наприклад "Україна і Росія - єдині" або "Російське братство". Вони швидше заповнюють якісь ніші в вподобання електорату, особливо в Криму. Але рушійною силою по відстоюванню інтересів Росії не є. Вони не роблять якогось великого дії, яке штовхає нашу країну в обійми "великого брата".

Тому ...

Якщо російське лобі існує, то ...

Є гравці куди вагоміші, ніж комуністи.

Перш за все, мова йде про кума російського президента Володимира Путіна - Віктора Медведчука. Але за нашими даними, родинні контакти - далеко не єдине, що пов'язує двох маститих політиків.

Медведчук є основним провідником "російської лінії" в Україні. І його вплив набагато більш сильніший, ніж може здатися.

На поверхні, російська лінія в поведінці політика не афішується. Може навіть скластися враження, що Медведчук займається чи не гуманітарним проектом.

У 2010 році його руками був запущено політичний рух "Український вибір". Його мета - залучити якомога ширші маси населення до управління державою.

Теза ця глибоко спокусливий для широких верств населення ще з часів революційної Росії (згадайте "Ми і кухарку навчимо керувати державою!" З поеми Маяковського про Леніна).

Але якщо вдуматися, він глибоко руйнівний для державності України. Тому що, як не крути, керувати країною повинні професіонали. Це також безперечно, що керувати літаком повинні пілоти.

А той факт, що попередні і новий уряд України погано підходять для цієї ролі, не спростовує цієї споконвічної істини.

Звідси ми можемо зробити припущення, що справжня мета проекту - ідеологічно обґрунтувати для українців необхідність більш тісної (правильніше сказати, неоколоніальної) інтеграції зі своїм північним сусідом. Наприклад, шляхом поступового підведення до референдуму на цю тему.

Фантастика? Анітрохи. Один раз, приблизно в 2005 році, Медведчуку майже вдалося провести референдум, одним з питань в якому був "Чи підтримуєте ви угоду, підписану главами держав, про участь України в ЄЕП з Росією, Білоруссю і Казахстаном?"

Слід віддати належне попередній владі, проведення подібного опитування серед населення так і не допустили. Але російське лобі не зневірився.

"Судячи з реакції противників зближення України з Митним союзом, очікування конструктивного діалогу були марні. Складається враження, ніби значна частина наших громадських і політичних діячів не те що не мають якогось уявлення про стратегію розвитку країни, але навіть не здогадуються про необхідність таку стратегію мати ...

Українські політики давно вже перетворилися на важкі гирі, що сковують будь-які тенденції в країні, які могли б привести до позитивних перетворень. Це поліп, що паразитує на проблемах суспільства. Але на це можна подивитися і з іншого боку: вирішивши проблеми, ми заодно позбавимося і від паразитів ", - ось одна з цитат Медведчука на сайті проекту. На цьому ж сайті ви можете знайти фотографії і статті тих, хто бере участь в "Українському виборі" .

Залишається запитати, на які гроші існує проект. Ми поки не маємо на нього відповіді.

Спробуємо відволіктися від Медведчука, і запитати себе, хто ще може займатися просуванням "російської лінії"?

Якщо російське лобі існує, то ...

Поряд з політичним та ідеологічним авангардом просування своїх планів, російське керівництво має і своїх адептів серед вищого адміністративно-управлінського апарату країни. Про це свідчить величезна кількість проросійських кроків, зроблених вищим керівництвом України.

Безумовно, посвідчення "Працюю на Росію" ні в кого з високопоставлених чиновників немає. Але якщо судити по їх діям, можна бачити явний російський "крен".

До прихильників зближення з Росією можна віднести чи не всю правлячу верхівку країни. А саме: президента Віктора Януковича, главу уряду Миколу Азарова, голову РНБО Андрія Клюєва, віце-прем'єра (у недавньому міністра палива і вугільної промисловості) Юрія Бойка, міністра освіти і науки Дмитра Табачника, колишнього і нового керівників оборонного відомства (відповідно, Дмитра Саламатіна і Павла Лебедєва).

У цю ж обойму вписуються нещодавно призначений новим головою СБУ Олександр Якименко і днями затверджений главою Національного банку Ігор Соркін.

18 грудня Віктор Янукович вже готовий був ввести Україну в Митний союз. Нехай і не на умовах повної здачі, але був готовий. Можна назвати дивом, що росіяни знехтували чудовою можливістю отримати контроль над Україною.

Як і президент, Азаров встиг "засвітитися" у якості проросійського політика. Насправді, його рішення рухатися в бік Батьківщини (як відомо, політик народився в Росії) проявилося ще у 2002-2004 рр., коли Микола Янович обіймав посаду першого віце-прем'єра. У той період він нависав над керівництвом профільних міністерств і відомств, фахівці яких брали участь у робочих групах по підготовці підсумкових документів "Єдиного економічного простору".

Після призначення Азарова главою уряду в 2010 році, він продовжив відстоювати свою позицію, хоча і з меншим ентузіазмом.

17 грудня 2012 президент Росії Володимир Путін нагородив прем'єра Миколи Азарова орденом пошани. За великий внесок у зміцнення і розвиток російсько-українських відносин.

Проросійську орієнтацію Юрія Бойка можна помітити по багатьох дрібних деталях, які супроводжують "газові" переговори. Частково, це пояснюється його приналежністю до групи Льовочкіна-Фірташа, яка має великі інтереси на ринку природного газу. Той же Дмитро Фірташ в 2012 році безпосередньо ввіз в Україну мільярди кубометрів газу.

Що стосується державних питань, за останні півтора року колишній міністр палива та вугільної промисловості (а нині віце-прем'єр) так і не зробив жодного реального кроку для того, щоб оскаржити завищену ціну на газ для України - хоча б подавши позов до Стокгольмського арбітражного суду . Незважаючи на те, що і Янукович, і Азаров, і сам Бойко обіцяли це зробити. Незважаючи на те, що ряд східноєвропейських країн добилися знижки від "Газпрому".

Говорити про проросійську орієнтацію Дмитра Табачника найлегше. Адже він так явно наполягав на збільшенні частки російського "контенту" в шкільних підручниках.

А українському військовому відомству повезло ще менше, ніж міністерству освіти і науки. До недавнього часу їм взагалі керувала людина, що змінив російське громадянство на українське тільки в 2005 році.

Новий глава військового відомства Павло Лебедєв, найімовірніше, буде будувати свою політику на налагодженні бізнес-відносин з Чорноморським флотом.

Тепер про свіжі призначення в українській владі.

Згідно з неофіційною біографією нового глави СБУ Олександра Якименка, яка з'явилася в ЗМІ, він до 1998 року перебував на службі у Збройних Силах Росії.

Підтверджуючи це, екс-глава СБУ Валентин Наливайченко заявив журналістам, що в порушення закону Якименко не пройшов сито парламентського комітету з оборони і національної безпеки, і що його офіційна біографія не була представлена ​​депутатам.

В українській пресі також активно обговорюється той факт, що В'ячеслав Соркін, батько нового голови Нацбанку Ігоря Соркіна, є першим заступником начальника Департаменту по інвестиціях російського "Газпрому". У той же час Соркін-молодший вважається особистим другом сина президента України Олександра Януковича.

Місце російського капіталу в українській економіці

Якщо російське лобі існує, то ...

Важливу роль в неоколоніалізаціі України Росія відводить своєму бізнес-авангарду. Його можна розділити на чотири самостійні групи.

Перша - це, звичайно ж, РАО "Газпром" з його контрактом на постачання газу Україні. Чи можна це назвати бізнесом, велике питання. Враховуючи, що "Газпром" - це вотчина російського президента, то так.

Інша група складається з російського мегамонстрів - "Росатому". Незважаючи ні на що, ця компанія залишається ексклюзивним постачальником ядерного палива для радянських реакторів ВВЕР, встановлених на українських АЕС. І, швидше за все, так буде і надалі.

Не можна сказати, що для "Росатома" світ клином зійшовся на Україні. Це міжнародна компанія, яка будує і експлуатує атомні станції в багатьох країнах. В Україні є ряд виробництв, які потенційно їй дуже цікаві. Наприклад, "Турбоатом". І можна стверджувати напевно, що росіяни отримають це підприємство.

Дві що залишилися групи російського бізнесу далеко не такі успішні. "Російська експансія", яку прогнозували відразу після приходу Віктора Януковича до влади, м'яко кажучи, не склалася. Місцеві гравці зробили все можливе, щоб не дати великому капіталу з сусідньої країни отримати контроль над ключовими секторами української економіки.

Тому зараз можна говорити про те, що у росіян є якийсь заділ. І він може спрацювати при сприятливих обставинах.

Друга група - це банки з державним російським капіталом - Промінвестбанк (контролюється ВЕБ), "Сбербанк Росії" і "ВТБ Банк Україна". Їх роль поки не дуже активна, але вплив уже вкрай велике. Зокрема, ПІБ і раніше обслуговує потоки багатьох найбільших підприємств України.

Третя група - це великий російський бізнес, який в останні роки був представлений в Україні олігархами Вагітом Алекперовим, Віктором Вексельбергом, Олександром Бабаковим і "Євраз Груп".

Цей бізнес, при необхідності, підтримується державою. Наприклад, "Євраз" викуповував частина Індустріального союзу Донбасу у Сергія Тарути на гроші ЗЕБа.

До недавніх пір, також у нас була представлена ​​"ТНК-ВР", недавно куплена "Роснефтью". Але після продажу Лисичанського НПЗ вона, швидше за все, покине український ринок. Хоча все ще може переграти.

Як відомо, очолюваній Вагітом Алекперовим найбільшій російській корпорації "Лукойл" належить Одеський нафтопереробний завод і "Карпатнафтохім" (Калуш – ред.). У 2012 році вона заявила про себе як про претендента на розробку низки нафтогазових родовищ на українському шельфі Чорного моря.

Віктор Вексельберг у свій час мав вплив на п'ять облгазів, але потім продав їх "Газпрому". Сьогодні спільно з російським мільярдером Олегом Дерипаскою він контролює Запорізький алюмінієвий комбінат.

Первісною "спеціалізацією" Олександра Бабакова і Костянтина Григоришина в Україні була електроенергетика. За оцінками вітчизняних експертів контрольованої Бабаковим компанії "VS Energy International" належать частки в "Херсонобленерго", "Житомиробленерго", "Севастопольенерго", "Кіровоградобленерго", "Чернівціобленерго", "Одесаобленерго", "Хмельницькобленерго" і "Закарпаттяобленерго".

Колишній депутат російської Держдуми також у різний час цікавився готельним бізнесом - переважно в Києві.

У якомусь сенсі, до російського "напрямку" можна віднести колишнього російського бізнесмена Вадима Новинського. Адже хто дасть гарантію, що він тільки з ділових міркувань став власником суднобудівних заводів, які займуться модернізацією кораблів Чорноморського флоту Росії?

Замість підсумку

Безумовно, Росія - історично близька нам держава. І багато явищ, які можна трактувати як роботу проросійського лобі, є природним процесом, який не може не відбуватися. Це немов сила гравітації, яка притягає менша тіло до більшого.

І все ж, якщо російське лобі існує, то ...

Підсумовуючи наведену інформацію та ще ряд подібних фактів експансії російського капіталу в Україну, можна виділити такі основні напрями економічної неоколоніалізаціі нашої країни.

1) Зниження конкурентноздатності української економіки за допомогою збереження високих цін на російський газ.

2) Регулярне розв'язування Росією торгових воєн з метою ослаблення експортного потенціалу України (трубна, сирна, м'ясна, автомобільна, куряча і т.д.).

3) Примусове втягування України в Митний союз, Зону вільної торгівлі і ЄЕП.

4) Фінансове закабалення українських державних і приватних підприємств шляхом видачі їм російськими банками великих кредитів.

5) Створення російсько-українських спільних підприємств у стратегічних галузях вітчизняної економіки (наприклад, з виробництва ядерного палива).

6) Пряма чи опосередкована скупка російськими або проросійськими олігархами високоліквідних українських підприємств.

7) Розширення позицій російського банківського капіталу в Україні.

8) Зупинка виробничої діяльності придбаних російським капіталом підприємств з метою вибивання податкових та інших пільг для них.

9) Цілеспрямоване банкрутство українських підприємств, які є їх російських "партнерів" конкурентами.

Хоча наведений перелік, звичайно ж, є не повним, він може свідчити про системний характер підходу Кремля до неоколонізаціі України.

http://www.epravda.com.ua/publications/2013/01/13/355777/