www.ji-magazine.lviv.ua

Авіезер Такер

На наших очах відбувається переформатування енергетичної карти світу, паралельно цьому змінюється і глобальний геополітичний розклад. Світ виходить з-під диктату декількох мегапостачальників енергоресурсів таких, як Росія, Саудівська Аравія і Венесуела і рухається у бік такого стану речей, коли більшість країн зможуть забезпечити свої енергетичні потреби за рахунок розробки власних родовищ, а недостачу заповнити імпортом від своїх найближчих сусідів .

У цьому новому світі ціни на енергію будуть значно нижчими і, як наслідок, геополітика набагато менше буде залежати від нафти і газу. У наступні 5-10 років держави, режими яких залежать від експорту енергоносіїв, зіткнуться з серйозними проблемами і зменшенням свого впливу. Не отримуючи шалені кошти від торгівлі вуглеводнями, які вони до того використовували для поширення свого впливу за кордоном та для підтримки супутніх цьому поширенню проектів, вони будуть змушені збільшити податкове навантаження для своїх громадян.

Енергетична революція є результатом впровадження технологій, що дозволяють легко і дешево бурити і добувати нафту та газ зі сланцевих порід. Одна з таких передових розробок - гідравлічний розрив пласта - ґрунтується на вливанні у сланцеву породу під високим тиском особливої технічної суміші з піску, хімікатів, води, особливого гелю і зріджених парникових газів для вилучення вуглеводнів. І хоча цю методику обговорювали ще у 1948 році, лише зовсім недавно вона стала технічно і комерційно здійсненною. Ще одна з новітніх технологій - горизонтальне буріння - дозволяє видобувачам підключатися до вузьких, але по площі дуже великим, родовищ з диву гідною точністю.

Гідророзрив пласта широко використовується лише протягом останніх п'яти років, але результати приголомшують: вже сьогодні у США є надлишок природного газу. Ціни на газ там впали до рівня у 25% від цін 2008 року! Низька ціна на цей ресурс призвела до перелому в економіці Сполучених Штатів, наприклад, до 2020 року очікується перехід на газ 1/6 електростанцій, що спалюють вугілля, перехід на газ замість бензину, сотень тисяч автомобілів а також - будівництво у США безлічі нафтохімічних заводів і фабрик, а також заводів з виробництва добрив, що використовують газ як і сировину, і палива, які сьогодні працюють у Китаї. Консультанти з «PricewaterhouseCoopers» прогнозують, що до 2025 року нова індустрія створить у США близько мільйона нових робочих місць.

Нові технології США широко використовують застосовують також і для того, щоб добувати сланцеву нафту, але також важку нафту і метан з вугільних пластів. З огляду на це частка імпортованої за кордону Сполученими Штатами нафти впала з 60% у 2005 році до 45% в 2012 році. І ця тенденція буде продовжуватися до тих пір, поки країна, або навіть вся Північна Америка, не стане енергетично самодостатньою.

Економічні та геополітичні наслідки цього будуть відчуватися у всьому світі. Падіння попиту на імпортовані зріджений природний газ і нафту у США, а також падіння попиту на вугілля власного видобутку вже знизили світові ціни на ці ресурси. В результаті європейські країни у газових переговорах з Росією, імпорт з якої забезпечує чверть їхнього споживання, стали більш незалежними.

Набута впевненість, можливо, дозволить Євросоюзу почати у вересні 2013 року розслідування схем ціноутворення «Газпрому», російського енергетичного монополіста. Крім того, країни Європи розпочали перегляд декількох довгострокових газових контрактів з Росією, в яких ціни на газ прив'язувалися до ціни на нафту - це улюблена газпромівська схема ціноутворення.

Замість цього вони просувають свій інтерес короткострокових точкових закупівель за ринковими цінами в очікуванні зростання пропозиції і, відповідно, зниження цін. Росія вже надала кільком країнам 10% знижки за діючими контрактами.

До недавнього часу «Газпром» зневажливо відгукувався про «сланцеву революцію», стверджуючи, що нетрадиційні технології газовидобування є комерційно невигідними і несуть загрозу навколишньому середовищу. Враховуючи, що Росія отримує більшу частину доходів від експорту енергоресурсів - близько 60%, згідно з більшістю оцінок - зниження обсягів продажу природного газу загрожує їй політичною катастрофою.

Адже і розпад Совєтського Союзу, і відхід колишнього російського президента Бориса Єльцина з політичної арени в кінці 1990-х років збіглися з періодами низьких цін на енергоресурси. А чинний президент Росії Владімір Путін знає про новітню політичну історію своєї країни не з чуток.

Вся проблема у тому, що перспективи Путіна у світі, у якому є маса дешевих вуглеводів, є вельми хиткими. Його режим буде намагатися утримати російську частку європейського ринку за рахунок зниження цін, але це буде означати різке зниження доходів. А ще гіршим є те, що поле прибутковості «Газпрому» є вельми вузенькими. Враховуючи, що російський колос продає 60% свого газу на внутрішньому ринку собі ж у збиток, щоб залишатися на плаву, «Газпром» змушений вичавлювати максимум прибутку з свого європейського експорту (на даний момент він продає газ Європі з 66% прибутковістю).

На експорті у Європу «Газпрому» необхідно заробляти $ 12 за 1 тисячу кубічних футів природного газу, щоб лише досягнути рівня незбитковості. Ціна природного газу у США

сьогодні - нижча $ 3 за 1 тисячу кубічних футів. Однією з причин такої цінової політики є те, що російська держава і еліта витягують з цієї монополії мільярди на свої власні потреби, роблячи її політизованою, малоефективною і непрозорою. Така невигадлива корупція росіян, що присмокталася до газової труби нагадує сумнозвісний міст на Алясці: він же ж веде у нікуди.

Подивимося, наприклад, на Північний Потік - підводний газопровід, що безпосередньо з'єднує Росію з Німеччиною в обхід України та Польщі. Проект не мав економічного обгрунтування. Москві було б набагато дешевше домовитися з Києвом з приводу транзитних зборів. Але Росія цього робити не бажає.

Як звичайно, свою роль зіграла корупція: Аркадій Ротенберґ, власник компанії, що прокладає трубопроводи, є другом дитинства Путіна, і уряд Росії заплатив йому непомірну ціну за його роботу - 30% від прибутку. Сьогодні «Газпром» планує ще одну «трубопровідну дурість» - Південний Потік, який знову буде йти по дну Чорного моря до Південної Європи в обхід України.

Такі необґрунтовані інфраструктурні проекти можуть стати взагалі справою рутинною, якщо «Газпром», в спробі компенсувати падаючі доходи в Європі, спробує підвищити продажі у Китаї. Щоб зробити це, йому доведеться побудувати довжелезні трубопроводи через суворі простори Сибіру. Але і це завдання здасться нічим, якщо порівняти її з необхідністю переконати Китай платити приблизно таку ж ціну за газ і нафту, яку Росія сьогодні виставляє європейським країнам.

І не тільки тому, що китайці є важкими партнерами у переговорах, але і з тієї причини, що в Китаї знаходяться найбільші родовища сланцевого газу у світі (886 трильйонів кубічних футів. Сполучені Штати займають друге місце в світі з своїми 750 трлн). Хоча Китай тільки-тільки починає використовувати свої запаси газу, до того часу, коли будь-який з китайсько-російських проектів трубопроводу буде завершено, КНР зможе видобувати досить багато «нетрадиційного» газу, щоб стати енергетично самодостатньою.

За оцінками китайського уряду, в країні є достатньо газу для забезпечення внутрішніх потреб протягом двох століть. Єдиною надією для «Газпрому» є те, що китайські сланцеві породи виявляться недоступними новим технологіям видобутку, але сьогодні немає ніяких підстав вважати, що все складеться саме так, як вигідно росіянам.

Поки що Росія намагається захистити свою частку на ринку просто заважаючи поширенню нетрадиційних енергетичних технологій. З іншого боку, Сполучені Штати, дотримуючись прийнятої в 2010 році Національної програми технічної взаємодії по сланцевому газу (Unconventional Gas Technical Engagement Program), передає нові технологій країнам, які, на їхню думку, повинні стати більш енергетично незалежними, наприклад, Індії, Йорданії, Польщі та Україні. У Вашингтоні припускають, що країни, які досягли більшої

енергетичної незалежності, будуть менше залежати від шантажу з боку недружніх нафтових держав.

Росія тим часом намагається блокувати або хоча б уповільнити цей процес. Одна з улюблених тактик Москви включає в себе тиск на компанії, які бажають робити бізнес в Росії, щоб вони не розвідувати сланцевий газ в інших місцях. Наприклад, швидше за все саме тому Москва змусила «ExxonMobil», який володіє потенційно найбільшими родовищами сланцевого газу в Європі, вийти з Польщі в обмін на угоду про співпрацю з «Роснефтью».

Але, як це завжди буває на вільному ринку, як тільки одна компанія виходить з перегонів, її місце поспішає заповнити інша - святе місце порожнім не буває. Американська компанія «Chevron» приступила до видобутку сланцевого газу і нафти в регіоні між Балтійським і Чорним морями. Фінансист Джордж Сорос, крім того, вже інвестував $ 500 млн в нетрадиційні енергетичні проекти у Польщі.

Більш ефективна тактика росіян полягає у фінансуванні груп захисників навколишнього середовища і фінансуванні лобі, що виступає проти сланцевого газу. До цих пір не існує достовірних наукових доказів того, що гідророзрив пласта (ГРП) має негативний вплив на повітря або воду. Кілька досліджень, проведених в тому числі Королівською Академією Наук (Royal Society), міністерством енергетики США (U.S. Secretary of Energy Advisory Board) та Міжнародним енергетичним агентством (International Energy Agency), показують, що ГРП, за умови виконання всіх технічних правил і норм, є достатньо безпечним методом.

Тим не менше недавно, після вибуху протестів захисників навколишнього середовища, Болгарія і Чехія ввели мораторій на використання цієї технології. Зовнішній вплив простежується дуже легко: у Болгарії взагалі рідко проходять демонстрації якого б то не було роду, а у Чехії у груп захисників навколишнього середовища є більш складні проблеми, як от - заплановане розширення АЕС «Темелін».

Колишні члени Совєтського блоку такі, як Болгарія, Чехія, Польща та Україна, як і раніше купують якщо не весь, то більшу частину природного газу у «Газпрому». У Польщі та Україні є достатньо потенційно багатих сланцевих родовищ, щоб повністю звільнитися від цієї залежності. І хоча Болгарія і Чехія не настільки багаті сланцевими породами, навіть їхнє скромне вітчизняне виробництво зможе похитнути монополію «Газпрому» і знизити ціни на імпортований природний газ.

Деякі аналітики стверджують, що азійський попит на енергію практично безмежний, а тому ціни на енергоносії навряд чи впадуть суттєво. Але, як вірно помітив Рушір Шарма (Rusher Sharma), аналітик «Morgan Stanley», азійське економічне зростання сповільнюється і незабаром може взагалі зупинитися.

Тоді, враховуючи постійний зріст постачання енергії з нетрадиційних джерел, постачання енергії з недавно розвіданих підводних газових родовищ біля узбережжя Східної

Африки та Ізраїлю та збільшення обсягів бурових робіт у Арктиці, світ незабаром може зіткнутися з надлишком пропонованих енергоресурсів. Принаймні, епоха мінімальних світових цін на енергоносії є неминучою.

Для Росії кращим сценарієм розвитку в такій ситуації буде те, що світовий надлишок енергії призведе її до структурних реформ, схожим на ті, що їх Естонія та Польща пройшли у 1990-х роках і які Росія почала, але так і не завершила. Такі зміни можуть в кінцевому підсумку призвести до встановлення реальної демократії та верховенства закону. У найближчі роки чиста економічна необхідність і неминуче банкрутство змусять Росію провести реформи. Але протягом всієї російської історії модернізація зазвичай не призводила до лібералізації. Ніяких доказів того, що цього разу все буде по-іншому немає і сьогодні.

Тим не менш, нетрадиційні енергетичні технології - це не просто данина моді, це всерйоз і надовго. На новій енергетичній карті світу більше не буде місця для декількох традиційних геополітичних гравців. А для тиранів, що залежать від доходів з експорту енергоносіїв, зараз саме час задуматися про вихід на пенсію.

Aviezer Tucker, The New Power Map. World Politics After the Boom in Unconventional Energy, «Foreign Affairs»

http://www.foreignaffairs.com/articles/138597/aviezer-tucker/the-new-power-map?page=show