www.ji-magazine.lviv.ua

Вельмишановний пане Президенте!

Країна, Президентом якої Ви є, знаходиться сьогодні в особливому стані. Лише вірно визначивши цей стан, Ви можете належним чином виконати місію, що випала на Вашу долю як Президента України.

Усі ті негаразди, які ми маємо зараз в Україні, слід визначити як Велику Соціальну Драму. Вийти із цього драматичного стану можна лише виявивши і усунувши його корінь, без чого будь-які реформи є паліативом і тому приречені на невдачу, що ми сьогодні і маємо. Корінь цієї Великої Соціальної Драми визначається за наступною формулою: «Свобода волі і свідомості мінус культура дорівнює свобода сваволі і ілюзій». Іншими словами, соціальне безкультур’я громадян, що породжує прояви сваволі і ілюзій в усіх сферах життя людей, і є коренем будь-якого соціального зла у нашому суспільстві - політичного, економічного, правового, морального тощо. Яку проблему в Україні сьогодні не візьми, будь-яка має саме цей корінь! Тому лише усунення соціального безкультур’я громадян відкриває можливості для розв’язання політичних, економічних, правових, моральних проблем, що так гостро постали сьогодні в нашому суспільстві. Соціальне безкультур’я громадян є фактором, який має парадоксальну властивість обертати добрі наміри реформаторів на злі наслідки. Наприклад, воно перетворює будь-яку свободу на сваволю: свободу підприємництва на свободу псевдопідприємництва, демократію на псевдодемократію, право на зловживання правами, моральність на псевдоморальність, законність на фарисейство, свободу слова на свободу зловживання словом і т.п.

Український народ – це великий народ, який має самобутню історію і розвинену етнічну культуру, що вирізняє його в усьому світі. Але яка б не була розвинена етнічна культура народу, вона не може компенсувати нерозвиненість іншої культури - так званої «соціальної культури громадян», тобто культури соціальних відносин між людьми. Соціальна культура людини – це міра узгодженості її волі і свідомості із природними законами соціального життя людей. Не маючи такої узгодженості, воля людини набирає стану сваволі, а свідомість – стану ілюзій. У такому стані вони і джерелом усякого соціального зла. Функція соціальної культури полягає у тому, що вона сприяє природності життя людей, тобто узгодженості його із законами соціальної природи, яка і є джерелом усякого благополуччя. Саме зруйнованість (у недавньому минулому тоталітаризмом) в Україні культури особливого роду – соціальної культури громадян, яка включає в себе зокрема політичну, економічну, правову, моральну культуру, і спричиняє усі соціальні негаразди в країні.

Через це соціальне безкультур’я політика, економіка, право, мораль в Україні спотворюються сваволею і ілюзіями, які є джерелом усякого зла. Проявом цього є криза, що сьогодні уразила всі сфери суспільного життя. Зокрема, корупція сьогодні в Україні, в тому числі політична, – це закономірний наслідок нерозвиненості соціальної культури громадян. Як свідчить світовий досвід, існує наступна закономірність: чим нижча соціальна культура громадян – тим вищим є рівень корупції. Роль громадян, які вражені антикультурним «вірусом» сваволі і ілюзій, у поширенні корупції є, як це не парадоксально, основною, а роль державних чиновників – лише додатковою. Звідси і треба виходити у протидії корупції.

У зв’язку з поширення в нашій країні соціального безкультур’я марними є сподівання на прогресивну роль так званого «громадянського суспільства». Його інституції через це так само стають заручниками зловживань, як і інституції державної влади. Тому лише з розвитком соціальної культури громадян «громадянське суспільство» стане «дієздатним» і почне відігравати належним чином свою роль в Україні. Соціальне безкультур’я, яке спричиняє поширення у суспільстві сваволі і ілюзій, є основною загрозою національній безпеці України – коренем усіх соціальних негараздів. Через відсутність належної соціальної культури будь-яка свобода – політична, економічна, правова, моральна – стає засобом для зловживань. І навпаки: наявність у громадян належної соціальної культури – це радикальний засіб протидії таким зловживанням. Якби громадяни мали таку культуру, то вони не допустили б тих проявів політичного, економічного, правового, морального свавілля, які виснажують Україну сьогодні.

Без розвинутої соціальної культури неможливо забезпечити в суспільстві громадянський мир. Той громадянський конфлікт, який сьогодні маємо в Україні, – це наслідок дефіциту соціальної (зокрема, політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян України.

Як свідчить історичний досвід, лише з розвитком соціальної культури громадян з’являється можливість подолати таке соціальне зло як експлуатація людини людиною, що набуло надзвичайного поширення сьогодні в Україні. Стає можливим також природним чином розв’язувати політичні, економічні, правові, моральні конфлікти, що сьогодні роздирають Україну. Громадяни, які мають належну соціальну культуру, не допустять того, щоб можновладці зловживали владою, користаючись громадянськими ілюзіями, і маніпулювали громадянами таким чином. Такі громадяни здатні розрізняти хто є хто і кому варто довіряти владу. Завдяки озброєності соціальною культурою громадяни являються єдиним гарантом природного соціального порядку і суспільного прогресу. Суспільство завжди поділяється на два класи: тих, хто має розвинену соціальну культуру і тих, хто її не має. Це закономірність, яка є підставою для так званої «нової класової теорії» (відмінної від запропонованої К.Марксом).

Суспільство розвивається настільки, наскільки громадяни, які мають розвинену соціальну культуру, саме у такій «класовій боротьбі» поборюють громадян, які її не мають. Це тому, що існує природний закон суспільного життя, згідно з яким соціальна культура робить громадян конкурентоспроможними в умовах соціальної конкуренції, що є двигуном соціального прогресу. Держава призначена для того, щоб сприяти першим і протидіяти другим. Ще філософ Антисфен, помітивши цю закономірність, казав: «Держави гинуть тоді, коли перестають відрізняти хороших людей від поганих». Звичайно, «хорошими» є люди, які мають розвинену соціальну культуру, а «поганими» – ті, що її не мають.

Отже, соціальна культура громадян є радикальним фактором, що визначає усі сфери суспільного життя. «Яка соціальна культура громадян – таке й їхнє життя» - це також природний закон, за яким існує людське суспільство. Для того, щоб переконатися в цьому достатньо порівняти соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру пересічного українця і, наприклад, громадянина Фінляндії чи японця. Якщо соціальна культура громадян відіграє зазначену роль, то вивести Україну із стану Великої Соціальної Драми на шлях соціального прогресу можна лише з допомогою, так би мовити, «культурифікації» громадян України, тобто прищеплення їм соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури. Досвід тієї ж Фінляндії чи Японії свідчить про доцільність соціальної «культурифікації» громадян в Україні, бо саме завдяки цьому вказані країни вийшли на шлях соціального прогресу. Повчальним може бути також досвід прибалтійських країн. А хіба приклад державної «культурифікаційної» діяльності Бісмарка, Наполеона, Томаса Джефферсона, Махатма Ганді, Вацлава Гавела не заслуговує уваги? Ці державні діячі, підтримуючи просвітництво у своїх країнах, очевидно, виходили з того, що просвітництво – вище політики, а просвітителі – вище політиків. Наполеон, зокрема, ніколи не розлучався з книгами відомих філософів і казав так: «Єдина партія, якій я довіряю – це партія філософів!».

Суспільними інституціями, які спеціально пристосовані для забезпечення просвітництва народів є університети. Світовий досвід свідчить, що народи процвітають завдяки університетам, а не, як дехто ілюзорно вважає, урядам. Найбільше, що можуть уряди – це сприяти тому, щоб народи процвітали завдяки розвитку соціальної культури громадян. Тому за урядової підтримки в Україні університети мають стати просвітницькими центрами, пристосованими для забезпечення розвитку соціальної культури наших громадян, маючи на увазі наступну ідею: соціальна культура громадян – це основа нової України. Сьогодні в Україні ще побутує соціальна ілюзія тоталітарного штибу про те, що «держава має нагодувати свій народ», і це, начебто, має вважатися благом. Зазначена ілюзія й зараз використовується в демагогічних цілях, експлуатуючись псевдополітиками-маргіналами. Насправді - це велике зло, бо держава може годувати своїх громадян лише тоді, коли вони є рабами. Мати імунітет проти цієї ілюзії можуть лише громадяни, які мають належну соціальну культуру. Українському громадянину, як і будь-якому громадянину, потрібна не «рибка» з рук уряду, а «вудка», з допомогою якої він сам буде добувати «рибку». І такою «вудкою» є саме соціальна культура громадян.

На кого ж в сучасній Україні випадає місія соціальної «культурифікації» громадян? Виходячи з історичного досвіду і сучасних обставин, очевидно ця місія має належати Президенту України, так би мовити, «за посадою». Ця посада найбільш придатна для такої місії. І найбільше, що може зробити Президент для свого народу – це виконати належним чином цю місію. Буде в українців належна соціальна культура – буде у них суспільний порядок і соціальний прогрес! Лише соціальна культура європейського типу, яка має сформуватися в громадян України, здатна забезпечити європеїзацію України. Соціальна культура громадян – єдиний природний засіб протидії проявам сваволі і ілюзій у політиці, економіці, праві, моралі тощо, від чого зараз так потерпає Україна. Що ж може зробити Президент на виконання зазначеної місії? По-перше, згуртувати навколо себе вітчизняну і зарубіжну еліту, здатну запропонувати громадянам України просвітницькі ідеї (утворивши, наприклад, спеціальний державний орган при Президентові України чи інститут радників з питань розвитку соціальної культури громадян України). По-друге, затвердити «План розвитку соціальної культури громадян України». У цьому плані, передбачити, зокрема: 1) вивчення досвіду соціальної «культурифікації» громадян в країнах, що рухаються по шляху соціального прогресу; 2) державні заходи, спрямовані на сприяння навчанню в університетах світу українських юнаків і дівчат, які працюватимуть в Україні; 3) реформування університетів України з метою забезпечення соціальної «культурифікації» української нації (зокрема, на основі просвітницького досвіду Національного університету «Києво-Могилянська академія»); 4) законодавче забезпечення заходів, спрямованих на розвиток соціальної культури громадян України.

Президент має започаткувати новітній просвітницький рух в Україні, зреалізувавши, зокрема, просвітницьку ідею Тараса Шевченка, який так прозорливо виявив значення соціальної культури для народу України, по-батьківські докірливо сказавши українцям: «Якби ви вчились так, як треба…». Варто згадати заповідь цього Великого Просвітителя для нас: «Учитесь, читайте, чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь». Слід також мати на увазі, що єдиний шлях «повернення» України в сучасну Європу – це розвиток соціальної культури наших громадян до європейського рівня. Жодним іншим чином «європеїзація» українського суспільства неможлива. Як би не формулювалась національна ідея України, її органічною частиною має бути ідея «культу культури», виходячи з природної закономірності: «Яка соціальна культура людей – таке й їхнє життя!». Тому ще раз варто підкреслити, що виконання місії модернізації соціальної культури нації – це найбільше, що може зробити Президент України для свого народу! А громадяни мають підтримати у цьому Президента, бо це єдиний шлях до процвітання народу і благополуччя громадян.

З найкращими побажаннями –

Олександр Костенко, доктор юридичних наук, професор факультету правничих наук Національного університету “Києво-Могилянська академія», академік Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України