www.ji-magazine.lviv.ua

Федір Крашенніков

Цей сценарій не є для автора ні бажаним, ні привабливим. Це спроба побачити можливий варіант розвитку ситуації, вкрай негативний для всіх.

Власне, кажучи, якщо говорити про Януковича, його уряд і його армію, то треба розуміти, що мова в будь-якому випадку йде про РФ: очевидно, що всередині України ніяких потужних проросійських рухів немає, а все що ми бачили в останні тижні явно інспіровано ззовні.

Отже, як може розвиватися ситуація починаючи із завтрашнього дня (хоча це може бути будь-який інший день, в залежності від обставин)?

1. В.Ф. Янукович заявляє, що прийшов час звільнити Україну від бандитів. Можливо, картинно показує пачки листів і посилається на дзвінки і особисті звернення. «Україна стогне!» - Говорить він.

2. З'ясовується, що в ростовському вигнанні Віктор Федорович готувався до повернення - можливо, разом зі своїм міністром оборони, Павлом Лебедєвим («А от до речі і він !").

3. З'ясовується, що сили для вторгнення у нього теж є - і це не війська Росії, і навіть не сумнівна "самооборона". Це ті самі солдати й офіцери України, які в Криму «присягнули на вірність народу Криму» (Тут на сцену виходить потенційний український «генерал Власов» - адмірал Березовський, наприклад).

4. Формальна роль Росії в даній ситуації - просто надання бази та технічна допомога. Її участь може бути оформлено якимось договором, в якому прописано, що допомога законному уряду України надається на її прохання і буде компенсоване після «наведення порядку».

5. Цілком можлива і поява «загонів добровольців», в тому числі знову-таки з Криму (Крим створює багато можливостей для легалізації чого завгодно - люди з Криму, зброя з Криму, танки з Криму, кораблі з Криму - навіть якщо таких моделей техніки там зроду і не було). Наявність «добровольців» в регіонах східної України вже анонсувалося. РФ і тут виступає не організатором, а неначе просто не заважає «законній владі України» формувати добровольчі бригади на своїй території.

Природно, після оголошення усього цього часу на розкачку не буде, і «армія Януковича» дуже швидко перейде кордон України і почне просування вглиб країни.

Очевидно, що на території України вже проведена велика підготовча робота і в критичній ситуації на бік «армії Януковича» можуть переходити послані їм на перехоплення з'єднання вірних Києву військ (не хочу нікого образити, але серед колишніх совєтських офіцерів є совєтська ностальгія, і на ній можна вміло зіграти, поєднуючи її з матеріальними обіцянками).

Світовий досвід проведення подібний акцій вчить, що стратегічно важливо зайняти якесь велике місто і оголосити його тимчасовою столицею «законного уряду». Назвемо його для романтичності «Сайгоном» (хоча, при певному розвитку подій, Сайгоном може виявитися Київ, наприклад). Це може бути Харків, Донецьк чи Луганськ.

У «Сайгон» збіжаться всі незадоволені київською владою персонажі - включаючи якусь частину депутатів Ради. Так що, крім «законного президента» і «законного уряду» (адже Арбузов живий і здоровий?), Цілком може виникнути і «законний парламент», ну або хоча б півпарламент.

Розвилок тут декілька:

Перша - наскільки швидко і далеко вдасться просунутися силам вторгнення. При найбільш негативному для Києва сценарії все може скінчитися дуже швидко, раніше ніж прийде якась допомога. Таким чином, може бути звільнено/окуповано або всю Україну, або її більшу частину.

Друга - чи є взагалі у РФ мета захопити всю Україну. Якщо такої мети немає, як немає і бажання возитися з непокірним заходом України, то після захоплення Одеси (якщо її в перші ж години не захопить десант «з Криму», що складається, звичайно ж «з вірних законному президенту морських десантників України») то подальшого просування не буде.

Третя - на що насправді готові ЄС, НАТО і США при такому розвитку подій.

Після фази окупації (або «визволення» - з якого боку дивитися) настає фаза стабілізації.

Янукович і його «уряд» освоюються на підконтрольних територіях, підписують з РФ всі запропоновані договори. Вживаються всі заходи з консервації нової влади та її закріплення на місцях. Якщо рішення захоплювати Київ і всю Україну немає (або стає зрозумілим, що цього зробити вже не вийде), дуже швидко проводяться вибори. Росія визнає нову владу і вимагає надати саме «сайгонському» уряду право представляти Україну в ООН.

Навіщо РФ «Східна Україна»? Власне кажучи, саме для того, для чого взагалі створювалися всі буферні держави і маріонеткові уряди.

По-перше, РФ, повністю контролюючи всю ситуацію, де-юре залишається осторонь. Це дозволяє оскаржувати правомірність всіх санкцій та вимог київського уряду. Це ж залишає лазівку для Заходу: мовляв, ми ніколи не визнаємо цієї ось України, але з Росією будемо працювати, це ж інша країна.

По-друге, вести будь-які бойові дії можна руками «законного уряду», тобто представляючи війну громадянським внутрішньоукраїнських конфліктом.

По-третє, існування «Східної України» змінює всю розстановку сил в центральній Європі і Європі взагалі, на багато років залишає всю Україну в зоні нестабільності та впливу Росії.

По-четверте, «Східна Україна» стає чудовим приводом для нескінченного торгу з ЄС і США - про її демілітаризації, про її воз'єднання з Західною Україною в рамках демілітаризованої і нейтральної (тобто не - натовської, а де-факто пророссйіскої) конфедерації, про що завгодно. Зрозуміло, що на тлі таких глобальних торгів про Крим вже ніхто й не згадуватиме - якось вже зовсім не до нього буде.

Все описане вище - це позитивний для влади РФ сценарій. Чи є в ньому слабкі місця? Безсумнівно, це досить небезпечний і слабкий план.

По-перше, будь-яка військова активність в такому масштабі неминуче призведе до людських жертв - це найсумніше. І якщо жертв виявиться багато, то ставлення до війни всередині РФ може швидко помінятися.

По-друге, будь-яка втрата темпу може привести до затягування протистояння на багато місяців і навіть роки. А будь-яка довга війна працює проти агресора, тим більше що РФ в даній ситуації буде одна, і розраховувати на чиюсь допомогу не доводиться.

По-третє, на території України приховати очевидну залученість в конфлікт РФ набагато складніше, ніж це було в Криму. Тобто доказів фактичної агресії з боку РФ буде безліч - від свідчень, зйомок, трофеїв до полонених і (як це не сумно) убитих з солдатськими книжками, листами та всіх інших.

По-третє, РФ може отримати назад свою ж хитрість - на боці київського уряду теж можуть воювати «добровольці» з інших країн і війська інших країн, які прибули в країну на прохання київського уряду. І звинуватити треті країни в агресії проти РФ буде складно - все відбувається на території України і на будь-яке питання в стилі «а що там роблять ваші солдати і чому вони вбивають наших?» У відповідьбуде зустрічне запитання: «а що там роблять ваші солдати?».

По-четверте, розвиток такого сценарію неминуче призведе до повномасштабних санкцій та ембарго проти РФ. Природно, якщо вся операція пройде швидко і більшість території України опиниться під контролем «армії Януковича», то Захід, швидше за все, не стане особливо сильно «запертим» - зрештою, все вже втрачено. Але от у випадку затягування всієї ситуації економічна блокада і всебічний тиск дуже швидко виснажать сили РФ. А якщо доведеться утримувати ще й «Східну Україну» - навантаження на економіку Росії неминуче стає надмірним і призводить до її швидкого колапсу.

Захопивши частину України і виснажившись у цьому конфлікті, Росія швидше за все прирече себе на швидкий чи повільний крах - і не тільки економічний.

Якщо похід в Україну так чи інакше скінчиться поразкою - це буде кінець Росії в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні.

У якомусь сенсі, темп вже втрачений. Навряд чи в цей раз варто розраховувати на фактор несподіванки, який так допоміг РФ у кримській ситуації - і у київського уряду, і у інших зацікавлених сторін був час зібратися з думками і хоч якось підготуватися до агресії. Крим був маргінальним регіоном України, а от Схід України - це економічно розвинений регіон і там є місцеві еліти зі своїми інтересами. Важко судити, наскільки їм вигідно опинитися під владою Москви, але треба розуміти, що якщо умовному Коломойському є що втрачати, то він цілком може організувати якийсь реальний опір на регіональному рівні.

Але головний фактор - це все-таки готовність ЄС і НАТО так чи інакше допомогти київському уряду в даній ситуації. Якщо Україна в її нинішньому вигляді буде залишена з Росією один на один - це треба розцінювати як її здачу.

Звичайно, можна продовжити фантазувати і поміркувати про те, до чого все це може призвести в більш далекій перспективі - але при реалізації цього сценарію у нас для цього буде час.

http://kashin.guru/