www.ji-magazine.lviv.ua

Дмитро Литвин

  Українська армія

Від повалення режиму Януковича чекали набагато більшого, але свої корективи внесла агресія Путіна. Події весни змусили владу так чи інакше діяти. І хто б не став новим президентом, йому дістанеться складна спадщина нинішньої епохи неминучого військового популізму.

День голосування на президентських виборах 25 травня, незалежно від конкретного результату лідерів гонки, покаже одну важливу річ: громадяни України в більшості своїй прийдуть на дільниці. І явка хоча б більше 50 % по всій країні буде означати, що наше суспільство, по-перше, все-таки визнає повалення Януковича, який не бажає визнати Росія, а по-друге, що закінчується перехідний період між перемогою Майдану і початком нової глави в історії України, коли у нашої країни нарешті з'явиться п'ятий всенародно обраний глава держави.

Саме час підвести підсумки цього перехідного періоду. Що вдалося? Що не встигли? Що не змогли? Що зробили неправильно? І чого чекати вже від нового президента, хто б ним не став?

Агресія Путіна

Від цієї першої весни без Януковича очікувалося значно більшого, ніж змогли зробити тимчасові менеджери, яких Верховна Рада призначила в кінці лютого. Згадайте: втеча президента, констатація парламентом його самоусунення, повернення старої редакції Конституції, призначення нового уряду реформаторів і величенна, напевно, безпрецедентна в історії незалежної України увага інших країн до нашої держави, обіцянки кредитів і допомоги. У багатьох все це розігріло надію на те, що позбавлення від авторитарного спадщини і величезною корупції піде у хорошому темпі.

Але темп виявився практично нульовий. Про які, наприклад, досягнення уряду за ці три місяці можна говорити? Ну хіба що кредит МВФ отримали.

Абсолютно все для нас зіпсувала реакція Володимира Путіна на зміну влади. Спостерігачі досі сперечаються, чому ж він відреагував так злобно, так надмірно агресивно, однак війна між Росією і Україною вже стала історичним фактом. Росія окупувала Крим. Потім спровокувала бійню на Донбасі, і направила проти України всі свої чималі ресурси - диверсійні, інформаційні, дипломатичні, економічні. Таким чином, українській державі, всьому нашому суспільству довелося зосередитися не на внутрішніх справах, а на цьому зіткненні з Росією. Довелося зайнятися, в першу чергу, протидією Путіну, боротьбою з його терористами - ми намагаємося перешкодити Росії перетворити Україну на головне джерело європейських проблем.

Звичайно, ми не залишилися одні в боротьбі з Росією. Нам допомагає ледь не весь світ - крім, хіба що, країн-паріїв і інших диктатур, які співчувають Кремлю. Ось тільки це, на жаль, другорядне. Сама логіка зіткнення з іншою державою, ще й більш сильною, змушує Україну змиритися з існуванням частини тих політичних проблем, усунення яких було в тому числі і метою Майдану.

Все для перемоги

Ось, наприклад, корупція і кумівство. За роки незалежності в нашій країні виникло нова спайка влади: міліція, прокуратура, суди, чиновництво, середні і великі бізнесмени, системний криміналітет - всі вони утворили часто невидиму, але завжди впливову горизонталь влади. З її допомогою прямували в потрібні кишені бюджетні потоки, ділилося державне майно, відкривалися й закривалися кримінальні справи, вирішувалися господарські суперечки. Так, Янукович вибудував сильну корупційну вертикаль на користь свого сина і його друзів. Ця вертикаль звалилася, коли Янукович втік. Але горизонталь влади - то є дуже розгалужена система корупційних, родинних і дружніх зв'язків - яка зародилася в останні роки перебудови, яка пережила президентство Кравчука, Кучми і Ющенка, яка при них розвинулася, і так існує донині. І нею наш уряд скористалося.

У Тарути так само, як у Коломойського, не виходить: він так і не підпорядкував собі горизонталь влади в Донецькій області.

Але що таке ефективність Ігоря Коломойського? Це його вміння на території Дніпропетровської області використати горизонталь влади в інтересах України. Коломойський там у себе всіх знає, достаток і інтереси кожного розуміє, прекрасно відчуває, хто і чим дихає в області, і саме тому може ефективно управляти областю. Який ресурс він при цьому використовує? Саме той - всевладдя державного апарату, неформальний економічнеий вплив, та готовність правоохоронних органів, судового апарату, прокуратури служити не стільки Україні, скільки конкретному господарю. У ситуації війни це, як бачимо, корисно; але назагал - це саме та система гноблення і контролю над суспільними ресурсами, яку під час Майдану хотілося скасувати.

А ось, до речі, у Сергія Тарути те ж саме, що у Коломойського, не виходить. Чому? Тому що горизонталь влади в Донецькій області він собі підпорядкувати так і не зумів. Місцеві все ще підкоряються Януковичу, його «Родині». Аналогічно з Луганською областю.

Особлива ситуація склалася в Харківській та Одеській областях. Там спочатку місцева владна спільнота віддала перевагу смуті. Згадайте, і масові мітинги були з георгіївськими стрічками, і напади на будівлі, в яких розташовуються ті чи інші органи влади. Взагалі положення було хитким - у квітні навіть цілком серйозно здавалося, що контроль над цими регіонами може бути загублений. Однак і в Харкові, і в Одесі з часом все ж таки вдалося підпорядкувати інтереси місцевих сил потребам України - тих самих господарів економіки, міліцію, прокуратуру, суди, про люстрацію яких взимку мріяв Майдан.

Останній тиждень перед президентськими виборами приніс новини ще й тому, що Рінат Ахметов відкинув свій закулісний стиль і відкрито почав діяти як ключовий політичний суб'єкт у Донецькій області. Можна припустити, що в результаті цього тепер і там станеться перепідпорядкування місцевої горизонталі влади інтересам України.

Люстрація відкладається

І той факт, що в боротьбі проти Росії Україна таки зробила ставку на горизонталь влади - багато в чому корупційну, кумівської, - зумовлює й те, що здолати цю горизонталь тепер буде ще складніше. Новий президент - незалежно від того, хто конкретно ним стане, - буде змушений прийняти на себе ряд зобов'язань перед цією горизонталлю влади, яка все-таки зараз утримує контроль над країною, буде змушений з нею рахуватися, користуватися нею, перетягувати на свою сторону тих чи інших суб'єктів, а значить, і обіцяти їм щось. І точно так само будуть змушені прем'єр-міністр, нова коаліція у Верховній Раді; нові міністри, керівники інших відомств.

Коли стару горизонталь влади можна було зламати, цю систему довелося зберегти і використовувати для управління Україною під час протистояння з Росією

Ще раз: просто за рахунок того, що в момент, коли стару горизонталь влади можна було зламати на тлі революційного настрою, цю систему довелося зберегти, осідлати і використовувати для управління Україною під час протистояння з Росією. Через це момент був упущений, і мета зламу старої системи перестала бути такою очевидною.

Ось погляньте: хто реально поніс відповідальність за весь жах, який влаштував взимку Янукович, намагаючись придушити Майдан? Сам Янукович втік. Зникли і всі його наближені. Прозвучало безліч заяв різного ступеня гучності з приводу того, що злочини цієї зими ніколи не будуть забуті і що всі винні постануть перед судом. Тим не менш, до цих пір не дана конкретна відповідь навіть на ключове питання про те, хто ж стріляв по активістах Майдану в лютому. Досі не притягнуті до відповідальності ті, хто звозив їх до Києва, озброював і розміщував «тітушок». Ще не заведені справи на тих, хто організовував і здійснював викрадення та катування активістів, хто виносив очевидно несправедливі рішення проти затриманих. Не притягнуті до відповідальності й організатори медіакампанії брехні і маніпуляцій проти Майдану.

Згадайте, скільки за роки влади Януковича було сказано про систему «смотрящих» за регіонами, яку той створив. Хоч один з цих «смотрящих» притягнутий до відповідальності? Ні. Досі не знято депутатської недоторканості з тих парламентаріїв, хто відкрито і нахабно йшов на кримінальні злочини, - ось навіть депутатів Царьова, Олійника та Калетника Верховна Рада не змогла позбавити їх привілеїв. Трьох місяців не вистачило і для того, щоб заборонити, нарешті, Компартію. Ще не проведено публічне розслідування обставин переходу Криму під контроль Росії - досі не ясно до кінця, а чи можна було все-таки цьому успішно протидіяти? До цих пір в Україні спокійно працюють підприємства Сергія Курченка, Андрія Клюєва та інших скандальних представників поваленого режиму.

Сховавшись за війною

Військова тема використовується ще і як ширма, якою прикривають відсутність реальних змін у житті суспільства. Реформа силових структур? Економічні реформи? Нова податкова і митна політика? Оновлення судової системи? Демократизація системи освіти? Зміна культурної політики? Замість всього цього з завзятістю, що заслуговує кращого застосування, наша держава породжує лише військовий популізм. Мовляв, спочатку переможемо ворога - а потім поговоримо про все інше. Та й взагалі під час війни не до критики: поки цілі міста все ще перебувають під контролем у терористів, якось не здається своєчасним питати у влади ще про щось, крім антитерористичної операції.

Навіть якщо Путін залишить нас у спокої, наші внутрішні протиріччя стануть причинами вже нових потрясінь. І, цілком можливо, приводом до ще одного Майдану

А питання накопичилися серйозні. Як жити абсолютній більшості наших громадян при такому зростанні споживчих цін, який абсолютно не покривається ростом доходів? Що ще розраховує робити наш уряд в галузі економіки, окрім як виконувати вимоги зарубіжних кредиторів? Хто винен у тому, що за три місяці так і не розпочався жоден судовий процес по тих злочинів, які відбувалися на догоду Януковичу при придушенні Майдану? Чому і через три місяці після перемоги Майдану українська держава залишається асоціальною настільки, що рідні Небесної сотні змушені навіть акції протесту влаштовувати, щоб отримати обіцяну допомогу від держави?

***

За підсумками цієї весни - перехідного періоду - новий президент України отримає абсолютно ті ж проблеми, які залишив після себе Янукович. З них усіх вирішена тільки одна проблема: Україні респектабельні кредитори дали гроші і пообіцяли ще фінансову допомогу. Деякі проблеми країни за минулі місяці навіть посилилися. Корупція та кумівство на півдні і сході країни стали частиною системи захисту України від зовнішнього агресора, а значить, зміцнилися. Суспільство вже три місяці живе, як кажуть, із затягнутими тугіше поясами, та ще й при курсі долара і споживчих цінах, що злетіли догори. Ресурсу на підвищення соціальних виплат у країни немає. Причому і повноважень у нового президента буде небагато - явно менше, ніж потрібно, щоб вирішити всі ці проблеми.

Нинішня коротка епоха військового популізму дозволяє більшості громадян не бачити всю небезпеку становища України. Але вже восени - навіть якщо Путін до того часу залишить нас у спокої - наші внутрішні протиріччя, наші внутрішні проблеми стануть причинами вже нових потрясінь. І, цілком можливо, приводом до ще одного Майдану.

GordonUa