www.ji-magazine.lviv.ua

Андрій Маклаков

         Питання психічного здоров’я Путіна цікавить сьогодні багатьох, не тільки в Україні, але й далеко за її межами.  Ситуація дійсно нестандартна – поведінку Росії на світовій арені тяжко назвати адекватною. Яким би вишуканим не було б проведене захоплення Криму, по своїй суті, це окупація і порушення міжнародних договорів. А тісні, майже родинні зв’язки України та Росії якомога найнегативніше підкреслює скоєне. Те, що відбулося в Криму виглядає не більш «природнім», ніж зґвалтування молодшої сестри братом – з виправданням, наче «вона сама винна», і « я маю на це законне право» ну і  зрештою «всі так роблять».

         Поведінка Росії настільки безглузда, аморальна і жахлива, що після неминучого періоду певної розгубленості, викликала майже одноголосне, за винятком купки диктаторських режимів, засудження всією світовою спільнотою. Такого потрясіння в світовій політиці не було вже років сорок – з часу війни Судного дня. Менш ніж за місяць відбулися +\- десяток  засідань великих оонівських структур. Приводити до тями російського президента, який в один момент перетворився на диктатора, доводиться керівництву США та Євросоюзу.

         Тут не до жартів – коли держава, яка має в своєму арсеналі більш, ніж дві тисячі ядерних боєголовок, починає займати території сусідів, при цьому демонстративно нехтує, як нормами міжнародного права, так і думками світової спільноти. І тим більше не до жартів, коли настільки агресивну політику провадить не демократична держава, в якій є опозиція, система стримування і противаг, а автократія, лідер якої знаходиться при владі півтора десятиліття.

         В повітрі затягнуло чимось давно забутим і – страшним …

Думки.

         Що б не стверджувала російська пропагандистська машина, анексія Криму не тільки незаконна, вона не в інтересах самої Росії. Крим – край бідний, залежний від України. Його головне багатство – вузька полоса південного узбережжя, курортна зона. Жодних геополітичних козирів він також не дає, це не Босфор і не Дарданелли. В населенні помітна мусульманська верства, до того ж недружня.

         Звичайно ж, якщо виходити з точки зору 19-го століття, епохи вітрильників, коней та кринолінів, тоді захоплення Криму справа дуже навіть бажана, але зараз зовсім інші реалії. Війна за території стала архаїзмом. Набагато вагомішими є торгові та гуманітарні відносини, банки, технології та енергоносії. Величні імперії ж створюються не тільки, і не стільки, силою, а зацікавленням, новизною і життєвою силою нації. А що нового може запропонувати Криму Росія? Нічого, окрім певної кількості нафто доларів, але це скоріш негативний аргумент.

         Чим би там не був Крим в 19-му столітті, але на початку 21-ого століття для держави Росія він – «валіза без ручки». Все, що можна взяти в Криму – це трохи газу, якого у Росії і так вдосталь. Забронювати готель в Криму для росіян не було складністю і тоді коли він знаходився в складі України. Власне звідси випливають сумніви в здоровому глузді російського президента – захоплення Криму зовсім не є державною необхідністю. Звідси випливає, що тут проявилися якісь інші, особисті бажання …

         Досить таки точно висловився в інтерв’ю виданню «The American interest» давній недруг Росії, Збігнев Бжезінский. Думки опонентів в загальному дуже цінні, оскільки відкривають нам наші недоліки. «Найнегативніше в тому, що робить Путін – так це те, що всі його дії не є необхідністю. Чому він це робить? Це не робить Росію сильнішою і не збільшить довіру до неї. Це не зробить Росію привабливою в довгостроковій перспективі…»

         Коли мова іде про психіку і сферу бажань, тут починаються розбіжності в поглядах. Більшість авторитетів, які висловили свою позицію, вважають Володимира Путіна цілком раціональною людиною. Так, до прикладу, відомий в Україні соціальний психолог Олег Покальчук назвав Путіна абсолютно здоровою людиною. Як він говорить, Путін вирішив змінити світову історію, і він робить це досить таки розсудливо і свідомо, і (наголосимо) «ніякі світові закони і правила йому не указ». «Я б сказав, що він психопат. Але потрібно зрозуміти, що люди вкладають в цей термін зовсім інше значення. Психопат – це надзвичайно ефективна людина. Він дуже винахідливий, кмітливий, чарівний, харизматичний. Але у нього абсолютно відсутні моральні принципи».

         Незважаючи на те, що Покальчук змішує поняття психопатії і соціопатії, він вірно зауважив, що в психіці Володимира Володимировича, незважаючи на його раціональність все ж присутні деякі відхилення.

         Є також інші твердження, наприклад, «Путін – політична тварина», тобто він продукт свого середовища, його породження. Як писав журналіст Віктор Тимошенко, «російське суспільство, з високою необхідністю «виштовхнуло» у владу неконтрольованого ніким диктатора, наділило його абсолютними повноваженнями, авторитарністю з однією єдиною ціллю і завданням – зберегти Росію, російську державність».

         Тут тяжко сперечатися. Але Росія та її населення це одна річ, а державність це трішки інше. Путіна сотворила як диктатора не абстрактна «державність», а правляча еліта,та її багатовікові звички та традиції. При чому дані звички породили досить характерну модель управління з жорсткою ієрархією та відбором кадрів за принципом особистої відданості. Путінська Росія побудована за взірцем усіх таємних організацій – беззаперечне підпорядкування прирівняному до божества вождю, цілковите однакодумство, параноідальний пошук та винищення ворогів та зрадників, зовнішня експансія.

         Віктор Тимошенко в більшості правий – на початку своєї кар’єри Путін дійсно був трохи іншою людиною, аніж зараз. П'ятнадцять років насолоди безмежною владою і розкішшю не могли не накласти на нього свій відбиток. П'ятнадцять років життя в оточенні улесливих підданих – серед яких най нижчого рангу були міністри чи голови фракцій, п'ятнадцять років влади над величезними фінансовими ресурсами, вже не кажучи про легендарну «ядерну валізку», все це, звичайно ж, нанесло сильний удар по мізках. Не могло ж не вдарити.

         Не дивує те, що пані Меркель, після бесіди з Путіним на рахунок анексії Криму, в стані афекту, вирішила вилити душу Обамі, мовляв, Путін «живе в паралельному світі». Не дивує те, що і Обама, знаючи про ядерний потенціал в руках людини, яка іде шляхом продовження політики Саддама Хусейна (останній із диктаторів, який займався «відїданням» чужих територій), занепокоївся і проговорився про розмову, розголошення якої було не обов’язковим.

         Іншими словами Володимир Володимирович – раціональний, але не адекватний. Чи божевільний він, як називають його деякі діячі в Україні? Звісно, ні. Чи є він абсолютно здоровим і нормальним – в чому сумнівається весь світ? Навряд чи.

         Слабким місцем більшості диктаторів  є їх марнославство, яке часом переростає в болючу точку.  Можливо Володимир Володимирович ще не досяг того стану, щоб, на зразок, як це зробив Бокасса, вгахати половину державного бюджету на свою коронацію, виливши трон з чистого золота, і переодягнувшись в костюм Наполеона. Але він явно рухається в цьому напрямку!

         Так, він адекватний, але тільки в межах свого вузького кола, максимум – населення Росії (але тільки за умов пропагандистської накачки). Так, він захищає інтереси, але це особисті інтереси, а не державні, і розповсюджуються вони на місяці, а не на роки чи десятиліття. На світовій арені пан Путін – явний неадекват.

         Тут, слід перестати тягнути кота за хвіст: сам час звернутися до досвіду сучасної психіатрії, зведеному в Класифікаторі психічних розладів - «Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders» (DSM-IV), а також Міжнародному Класифікаторі Захворювань (ICD-10) Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я.

Просимо не ображатися прихильників «ВВП» - як говориться, нічого особистого.

 Діагноз: злоякісний нарцисизм

         Обидва класифікатори в категорії «розлади особистості», описують якраз щось схоже на наш випадок, і називається воно - Narcissistic Personality Disorder. Інші розлади з тієї ж категорії (Borderline Personality Disorder, Antisocial Personality Disorder, Histrionic Personality Disorder) описують інші, досить чіткі, але мало схожі на нашого героя, типи особистості.

         І так, що ж говорить цей мало відомий, як поміж наших політичних коментаторів, так і поміж, чого ж приховувати,  замордованих потоком невротиків та шизофреників, психіатрів, класифікатор?

         Нарцисисцький розлад особистості можна діагностувати по дев’яти критеріях, якщо спостерігаються більш ніж п’ять з них. 

1.    Грандіозне  відчуття своєї важливості (перебільшення своїх досягнень і талантів, очікування визнання своєї особливості без будь-яких на це причин).

2.    Фантазії безмежного успіху, влади, блиску, краси чи ідеальної любові.

3.    Віра в те, що він чи вона є «особливими» та унікальними, і їх можуть зрозуміти тільки інші, неодмінно, видатні та знамениті люди (чи заклади).

4.    Потреба в замилуванні.

5.    Величезне відчуття своєї винятковості.

6.    Корисливе відношення до інших.

7.    Брак емпатії, тобто небажання враховувати почуття і потреби інших людей.

8.    Заздрість, чи віра в те, що всі інші заздрять його успіху.

9.    Постійні прояви невігластва, надмірності, зверхності.

         Люди з нарцисистським розладом особистості – це не психопати і не божевільні. Багато з них – успішні, дотепні та привабливі. Посеред них є навіть генії, до прикладу, великий Ніцше чи Хорхе Луїс Борхес.  Є і лиходії – Адольф Гітлер. Є герої кіно – всім відомий доктор Хаус (не сам актор Хью Лорі, а його персонаж, хоча Хью Лорі теж хороший). Є епатажні мислителі – Славой Жижек. І на сам кінець в цю компанію попадає і Віктор Ющенко, третій президент України.

         Характерна особливість такого типу особистості – холодок у відносинах з оточуючими, аж до відвертої зневаги. Фантазії про неймовірний успіх, потреба в замилуванні, відчуття своєї важливості, це все речі внутрішнього характеру, в голову ж не заглянеш.

         По приходу до влади, вони, зазвичай, підбирають підлеглих за принципом особистої відданості. Ніякої демократії, ніяких дискусій.

         Оскільки професіоналізм підлеглих ставиться на другий план, на поверхню вилазять підлабузники і «потрібні» люди, і робота організації може розвалитися ( яскравим прикладом є президентство В.Ющенко, він мало не розвалив всю владну вертикаль і втратив всіх давніх друзів).

         Якщо говорити про нарцисів-правителів, то для їх правління надзвичайно характерним є руйнування зовнішніх відносин. Жодного партнерства, тільки панування та підданство.

         Тут і прихована причина провальності  політики путінської Росії стосовно України: кум Путіна, пан Медведчук мав наміри затягнути Україну в Митний Союз якщо не силою, то інтригами. Гроші, які відводилися під це, щезали у невідомому напрямку, і приносили нульові результати. Тим часом в Україні відверті прихильники дружби з Росією зазвичай не отримують ні копійки, і працюють на голому ентузіазмі.

         Надіюся, сьогодні вони протверезіли: так, Крим тимчасово приєднаний до Росії, але Україна – втрачена назавжди. А це означає, що проросійські організації в Україні мають змінювати свій профіль. Ну що ж, не все так погано – нездатність налагодження нормальних відносин з сусідами це особливість всіх диктатур.

 А тепер підрахуємо, скільки ж балів назбирав наш герой?

 Глум, ненависть, самозакоханість.

         Тут відкривається широке поле для роздумів: все ж хоч  президент і публічна фігура, його справжня особистість прихована, і пробивається лише зрідка.

         Тим не менше, опираючись на факти, ми в повній мірі можемо зробити певні висновки.

         Звернемо увагу на той факт, як повернення Україні частини захопленого озброєння, в тому числі і танків.

         Причину такої «великодушності» українські оглядачі пояснити не можуть – до цього часу Росія відверто нехтувала будь-якими законними міркуваннями. Російська сторона пояснює такий крок тим, що українське озброєння настільки застаріле, що його легше віддати, аніж утилізовувати. Віддавати озброєння ворогу, навіть якщо воно застаріле – такого роду рішення могло бути прийняте тільки особисто Путіним. Це українці ще не сприймають Росію як ворога, що ж стосується росіян ставлення до «бандерівців» і «фашистів» однозначне. І саме Путін прийняв рішення – питання, для чого? Та тому, що він вирішив принизити Україну, повернувши їй її «барахло». Що ж це, як не нарцисистська самозакоханість чи хвороблива глумливість?

         Зрештою,  в біографії російського диктатора прикладів зневажливого, байдужого ставлення до людей вдосталь – починаючи від знаменитої посмішки з словами «він потонув» в розмові про трагічну загибель моряків на підводному човні «Курск», до скандалу з злодійкуватим міністром Сердюковим, який отримав посаду тільки завдяки абсолютній відданості Путіну.

          Найважливіше і головне підтвердження ставлення Володимира Володимировича до людей – це ріст та процвітання «царських сіл» навколо Москви на фоні вимирання Росії з заміною російського населення на кольорових приїжджих.

         Принизливим ставленням до людей, провадженим володарем Кремля, повіває і в інтонаціях російської пропаганди, яка вкарбовує в голови росіян те, що всі українці «бандерівці» і «фашисти», а уряд України це порожнє місце, «там немає з ким говорити».

         Ще нахабніше звучить заява Кремля про те, що Росія не визнаватиме результати президентських виборів в Україні. Настільки ж цинічними є вимоги федералізації України, передані через офіційних осіб Сполучених Штатів.

         Власне, всі заяви офіційної Москви стосовно України пронизані однією лінією – зневаги і відвертої ненависті. Народний поголос охрестив диктатора Росії «Путлером», і це цілком справедливо, лідер нацистської Німеччини ставився до українців точно так само.

         Про самозакоханість Путіна говорить його неймовірна (як на чоловіка) турбота про свою зовнішність. По суті, будучи, неефективним керівником, готуючись до своїх третіх виборів (якщо це дійство можна так назвати), Володимир Володимирович, не маючи ні запасів нових ідей, ні енергії, запропонував своїм виборцям «гру в Фантомаса» - він не очікувано «проапгрейдив» своє лице, наколовши лоб батоксом та змінив форму вилиць, і зробив себе схожим на азіата.

         Вражаюче, але в Росії практично ніхто «не зауважив» метаморфози свого вождя, це не обговорювалося. Незважаючи на активний спосіб життя, хода Путіна практично не змінилася -  він як і до цього ходить перевальцем, і якщо судити тільки за цим, то він більше схожий на дрібного злочинця, аніж на голову держави.

         На цей же ж період часу і припадає його розлучення з дружиною – після чого, як вірно зауважили спостерігачі, він втратив останній зв'язок з людяністю. Починаючи від цього моменту він знаходиться в оточенні не соратників і близьких людей, а в оточенні «потрібних» людей, людей-функцій.

         Зауважу, сумна схожість російського диктатора з вождем нацистської Німеччини полягає в тому, що в них обох немає ні близьких друзів, ні коханої жінки, і єдине створіння, поруч з якими в них проявляється хоч щось людяне, це їх собаки.

 Захворювання та методи лікування.

         Згідно з класифікатором психічних розладів, вчені сьогодні достеменно не знають причин, чому розвивається  нарцисистський розлад. Більшість схиляються до біопсихосоціальної моделі причинності, тобто тут спрацьовують генетичні, соціальні і психологічні фактори і всі вони однаково важливі. Якщо ж у людини вже розвинувся такий розлад, тоді росте ризик того, що його діти виростуть з такою ж бідою.

         Нарциси не часто, в основному через свою роздратованість і вразливість, звертаються до лікарів для терапії їхнього душевного недугу. На превеликий жаль, через типову для нарцисів мстивість і жорстокість, до лікарів звертаються тільки їх жертви, а не вони самі.

Лікування розладу симптоматичне. Показання психотерапія. Прогноз – негативний.

…

         Зіткнення з душевною хворобою, це направду тяжкий досвід, якого вартувало б уникнути.  Сучасна наука про людську психіку уникає застосування терміну «хвороба», і використовує евфемізм «розлад». Але нам від цього не легше.

         Коли в 1980 році Саддам Хусейн висунув свої війська на Ірак, світ сприйняв це досить спокійно – без сенсовна війна велася далеко, і мало цікавила Захід. Параноідальний  диктатор не був великою загрозою. Навіть коли він увірвався в Кувейт, його швиденько нейтралізували.

         Однак, диктатор Росії, з його душевним розладом, це вже не Саддам. Путін не божевільний в традиційному розумінні цього слова. Це холодна, корислива, жорстока і надзвичайно мстива особа, здатна на будь-яку підлість, будь-яке віроломство, якщо тільки воно в його особистих, не державних, інтересах.

         Але у нього є і слабкі місця. Він - слабкий керівник, який оточив себе нікчемами. Він мстивий, а це означає, що він вразливий і здатний на неадекватні, імпульсивні поступки. По суті, він не дивиться далі свого носа. Він підлий і зависний.

         Діагноз російського диктатора зрозумілий. Але в нас залишається головне питання – що можна від нього очікувати? Відповідаю – всього, що можна очікувати від особи, яка з презирством відкидає всі норми моралі та людяності, і одержима фантазіями світового володарювання.  Все, що він застосовує і змушений застосовувати – це сила, якою б грубою вона не була б.

Андрей Маклаков  - автор книги «Непристойные наслаждения; опыты радикальной мысли» (К., 2010).

Ресурс  "Хвилі"