www.ji-magazine.lviv.ua

Інформаційно-аналітичний центр РНБО України

Окупація та анексія Російською Федерацією АР Крим та Севастополя була насамперед пов’язана з реалізацією геополітичних амбіцій керівництва Кремля та забезпеченням консолідації населення Росії довкола влади, відвернення його уваги від наростаючих внутрішніх проблем, зокрема, соціально-економічного характеру.

На тлі вирішення відповідних стратегічних завдань питання забезпечення управління окупованою територією розглядалося як другорядне та технічне. Крім того, як демонструє подальший розвиток подій, на відміну від воєнно-політичної операції із захоплення Кримського півострову, чіткого плану подальшої інтеграції відповідних територій у політичну, економічну та правову систему РФ російська влада заздалегідь не мала.

Процес управління окупованою Автономною Республікою Крим ускладнюється для держави-окупанта внаслідок дії низки чинників. Політичним викликом для російської влади стало невизнання законності зміни статусу Криму з боку значної частини місцевого населення. Зокрема, кримських татар, які на момент окупації півострова мали сформовану та інституціалізовану структуру представництва власних інтересів та висловлювали чітку проукраїнську позицію.

Економічний виклик – дотаційний характер регіону, проблеми розвитку якого суттєво поглибив сам факт окупації та розрив традиційних господарських зв’язків з іншими регіонами України, запровадження санкцій міжнародним співтовариством. Навіть кадрове забезпечення управління в Криму ускладнене через проблематичність масової заміни місцевих чиновників та небажання російських посадовців високого рівня займати посади на окупованій території через ризик потрапити у санкційні списки США та ЄС.

Для міста Севастополя дія відповідних чинників послаблюється внаслідок компактної території регіону, відносної гомогенності його населення, використання для управління містом кадрів Чорноморського флоту РФ, можливість підтримання певного рівня економічної активності за рахунок обслуговування його підрозділів. Попри триваючий конфлікт між «губернатором» Сергієм Мєняйлом і головою «Законодавчих зборів» Олексієм Чалим, зокрема, і щодо майбутньої стратегії розвитку міста, підтримувана першим концепція «Севастополь – військова база» виглядає безальтернативною за нинішніх політичних та економічних реалій на тимчасово окупованій території України.

Натомість для території АР Крим російською владою фактично було обрано варіант «непрямого» управління, система якого сформувалась у північнокавказьких автономних республіках Російської Федерації. За цієї моделі центральна влада Росії, зберігаючи за собою необхідні важелі контролю та можливість визначати стратегічні рішення щодо регіону, у питаннях повсякденного управління покладається на місцеву корумповану еліту. Еліту, що привласнює значну частку доходів регіону. Способами її незаконного збагачення є корупційні схеми з використання федеральних субсидій, незаконні побори з підприємців чи навіть захоплення бізнесу. Боротьба з такими явищами ведеться переважно формально, на практиці центральна влада закриває на них очі, розглядаючи «тіньові доходи» представників місцевої еліти як «плату» за збереження «стабільності». Насправді ж ця "стабільність" досягається шляхом застосування як «законних» репресій з боку правоохоронних органів, так і позасудових розправ, спрямованих на представників етнічних, релігійних та соціальних груп, які розглядаються як нелояльні.

Попри те, що на відміну від Північного Кавказу, у Криму місцева еліта не має помітних етнічних відмінностей та не пов’язана традиційними клановими зв’язками, ці чинники скоріше спрощують контроль за нею з боку центру та послаблюють її становище у діалозі з центральною владою, а не змінюють суть механізму управління. Із цих причин виглядає сумнівною підконтрольність місцевій владі бізнесових структур, пов’язаних з керівником Чеченської республіки Російської Федерації Р. Кадировим. Відповідні структури суттєво розширили свою присутність на півострові після його незаконної анексії Росією та використовують силові засоби конкуренції. З іншого боку, результати «виборів» у Криму 14 вересня ц.р. закріпили «кадрову стабільність» та продемонстрували, що російське керівництво готове опиратися саме на місцевих колабораціоністів в регіональних та місцевих органах влади.

Характерною ознакою «північнокавказької» моделі управління є наявність особливих силових підрозділів, підконтрольних місцевій владі. Ці підрозділи використовуються для розправи над опонентами влади відверто протиправними способами навіть входячи з норм орієнтованого на захист інтересів «правоохоронних органів» російського законодавства.

Інструментом залякування інакомислячих та рейдерського тиску на непідконтрольний владі бізнес на тимчасово окупованих територіях України стала т.зв. «Кримська самооборона» - мілітаризовані угрупування, учасники яких прикривали дії російських військових під час захоплення півострова у березні 2014 р., а пізніше здійснювали напади, побиття та незаконні затримання незалежних журналістів та громадських активістів. Представників «самооборони» також підозрюють у викраденнях і вбивствах кримських татар після окупації півострова Російською Федерацією.

Діяльність «Кримської самооборони» була легалізована законом «Державної Ради Криму» від 11 червня ц.р. «Про народне ополчення – народну дружину Республіки Крим», згідно якого відповідним формуванням надавалось бюджетне фінансування. Критики закону вказували, що він суперечить федеральному законодавству Російської Федерації. Насправді численні порушення російського законодавства з боку представників «Кримської самооборони» непрямо визнав і «голова Республіки Крим» С. Аксьонов, який 16 жовтня ц.р. звернувся до Державної Думи Російської Федерації з проханням прийняти федеральний закон про амністію, яким звільнити від відповідальності відповідну категорію осіб, якщо вони «не переслідували особисті вигоди під час ухвалення рішень».

Яскравим прикладом використання «Кримської самооборони» для реалізації економічних інтересів самопроголошеної кримської влади стало силове захоплення на початку вересня ц.р. «націоналізованого» нею підприємства «Кримавтотранс». Такі прояви завдають суттєвої шкоди економіці тимчасово окупованих територій, знижуючи і без того невисоку інвестиційну привабливість регіону.

Таким чином, сформована у окупованій Автономній Республіці Крим модель функціонування регіональної влади породжує серйозні загрози порушень фундаментальних прав і свобод громадян України, які там проживають.Російське керівництво отримало у своє розпорядження механізм здійснення позасудових репресій проти населення тимчасово окупованої території України. При цьому Кремль має можливість заперечувати власну відповідальність, посилаючись на «ініціативу» кримської влади.

Крім того, відповідна модель управління посилить негативний вплив окупації на економічну ситуацію у Криму, оскільки для представників місцевої еліти наявна можливість отримувати «доходи від збитків», використовуючи корупційні схеми розподілу федеральних субсидій. Відповідно, у них відсутня зацікавленість у розвитку економіки регіону.

За таких умов Україна буде детально відслідковувати ситуацію на півострові, моніторити дотримання прав і свобод людини на тимчасово окупованій території України уповноваженими державними органами та сприяти відповідним зусиллям правозахисних організацій, зокрема, і зарубіжних. І надавати широкого розголосу фактам кричущих порушень прав людини, щоб запобігти утиску українських громадян. Стримуючим ефектом тиску може бути також реакція на правопорушення правоохоронних органів України, які зобов`язані проводити розслідування щодо злочинів, скоєних проти її громадян на тимчасово окупованій території.

Не менш важливою є і дипломатична та інформаційна протидія спробам Кремля зняти з себе відповідальність за порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях України. Щоб захистити своїх громадян в Криму від пропаганди РФ, Україна змушена забезпечувати широке інформування населення півострова про факти корупційних дій представників самопроголошеної влади, їх наслідки для розвитку економіки регіону, політичне прикриття корупціонерів окупаційною владою.

http://atocrimea.ukrinform.ua/ua/publication/severokavkazskaja-model-upravlenija-okkupirovannym-krymom