www.ji-magazine.lviv.ua

Саманта Пауер

Пані Голово,

Сполучені Штати глибоко вдячні за підтримку з боку наших колег, що є за цим столом, які є представниками багатьох держав, і які закликали до мирного врегулювання кризи в Україні.

Проте, момент зараз сумний і особливий.

Рада Безпеки ООН зібралася для обговорення нагального питання кризи в Україні вже сьомий раз. Рада Безпеки розглядає питання України, тому що завдання цього органу - відстоювати мир і захищати тих, хто є у небезпеці.

Всякий раз, коли засідала Рада Безпеки, ми багато чули про наслідки та вплив історії. Ми чули, наприклад, про лозунги відважних борців за  демократію в Угорщині у 1956 році і про холодний морок, який поховав мрії чехів у 1968-му.

У нас ще є час і ми маємо силу зробити так, щоб минуле не стало для нас прелюдією. Але історія вчить тільки тих з нас, хто готовий слухати. На жаль, сьогодні слухати хотіли не всі.

За Статутом ООН Російська Федерація має право накласти вето на резолюцію Ради Безпеки, але у неї немає права накласти вето на правду. Як ми знаємо, слово «правда» займає в історії сучасної Росії чільне місце. З часів Леніна і Троцького до падіння Берлінської стіни, «Правдою» називалася придворна газета радянського комуністичного режиму. Але протягом усього цього часу годі було шукати правди в «Правді». І сьогодні знову йдуть марні пошуки правди в російській позиції щодо Криму, щодо України, або щодо запропонованої резолюції Ради Безпеки, яку ми розглядали і яка була заветована кілька хвилин тому.

Правда полягає в тому, що ця резолюція не повинна була б бути спірною. Вона базувалася на принципах, що лежать в самому фундаменті міжнародної стабільності і міжнародного права: статті 2 Статуту ООН, забороні на використання сили для отримання територій, та повазі до суверенітету, незалежності, єдності і територіальної цілісності держав-членів. З цими принципами Росія погодилася і завзято захищала їх по всьому світу - проте за винятком ситуацій, в яких фігурантом є сама Росія.

Резолюція не закладала ніяких нових правових або нормативних засад. Вона просто закликала всі сторони робити те, що вони раніше обіцяли робити виходячи з угод, що на міжнародному рівні мають зобов'язуючу силу, і які вони підписали. Вона конкретно нагадувала про Гельсінський Заключний акт 1975 р. і Будапештський меморандум 1994 р., в котрих Росія та інші сторони, які її підписали, самі ж підтверджували свої зобов'язання поважати територіальну цілісність України і утримуватися від агресивних військових дій проти цієї країни.

Резолюція закликала уряд України робити те, що він обіцяв зробити: захищати права всіх жителів України, включаючи і тих, що належать до меншин.

Нарешті, в резолюції зазначалося, що запланований кримський референдум, призначений на завтра, не має юридичної сили і не матиме правових наслідків для статусу Криму.

З початку цієї кризи позиція Росії розходилася не тільки з правом, але і з фактами. Росія стверджувала, що на права людей в Україні здійснювалися посягання, але це твердження має силу лише в тих частинах України де неналежний вплив на ситуацію здійснювала Росія і російські війська. Росія заперечувала, що вона здійснює військове втручання, але російські війська допомогли оточити і зайняти громадські будівлі, закрити аеропорти, блокувати транспортні вузли і перешкодити в'їзду в Україну міжнародних спостерігачів і представників з моніторингу з прав людини. Російське керівництво не визнало жодних намірів спробувати анексувати Крим, однак потім змінило свою позицію і нашвидкуруч накидало обґрунтування, щоб виправдати саме таке незаконне діяння.

Росія стверджує, що має мирні наміри, але російські офіційні особи продемонстрували низьку зацікавленість у дипломатичних зусиллях ООН, Європи та Америки, - в числі яких і спроба держсекретаря Керрі, яку він зробив вчора в Лондоні. Росія відкинула протягнуту руку України, в той час як зараз, коли ми виступаємо, російські збройні сили зосереджуються за східним кордоном України. Два дні тому, в цьому ж залі, прем'єр-міністр України звертався до Росії, прохаючи її ступити на шлях миру. Замість цього Росія відкинула резолюцію, серцевиною якої був мир а кровоносною системою якої було право.

Сполучені Штати запропонували цю резолюцію в дусі врегулювання, бажаючи миру, дотримуючись верховенства права, визнаючи факти, та реалізуючи зобов'язання цієї ради сприяти стабільності між народами і зберігати цю стабільність. У момент прийняття рішення, проти цих принципів піднялася лише одна рука. Росія - в ​​ізоляції, на самоті і в неправоті - заблокувала прийняття Резолюції, так само, як заблокувала вона українські кораблі і міжнародних спостерігачів. Росія поставила себе за рамками тих міжнародних норм, які ми так ретельно виробляли, щоб вони служили непорушною підставою мирних відносин між державами.

Ця одна країна проголосувала сьогодні «проти» у тому, що світ вважає міжнародні кордони чимось більшим, ніж просто благими побажаннями. Світ вважає, що люди в цих міжнародновизнаних кордонах мають право планувати власне майбутнє, не наражаючись на залякування. Світ також вважає, що реалізація власних амбіцій всупереч законам не принесе користі нікому з нас.

Росія використовувала своє вето підтримуючи протиправне військове вторгнення - саме те право вето, яке майже сімдесят років тому було надано країнам, які очолювали героїчну боротьбу проти агресії. Але діючи таким чином, Росія не може змінити того факту, що їзда з неприкритою зневагою до правил дорожнього руху буде мати свої наслідки. Так само вона не може змінити і статусу Криму: Крим є частиною України сьогодні; він буде частиною України завтра; він буде частиною України наступного тижня; він буде частиною України, якщо тільки його статус не зміниться, і до тих пір, поки він не зміниться, відповідно до українського і міжнародним права.

Росія перешкодила ухваленню резолюції сьогодні. Але вона не може змінити прагнення і долі українського народу. І вона не може заперечувати продемонстровану сьогодні очевидність - надзвичайний міжнародне спротив її небезпечним діям.

субота, 15 березні 2014