www.ji-magazine.lviv.ua

Ніколай Розов, професор Новосибірського державного університету

Позиція автора, не збігається з позицією редакції, проте вважає за необхідне оприлюднити і такий можливий варіант виходу з кримської кризи.

Загроза війни відступила, хоча і не зникла. Попереду довгі та важкі переговори про статус і приналежність Криму.

Головні учасники щойно визначилися: Росія і США. Новообрану кримську владу до переговорів не допустять (вона так чи так підтримає будь-яке рішення Росії). Нова влада в Києві через свою слабкість і повну фінансову залежність від Заходу буде змушена погоджуватися з тим, що їй за результатами переговорів запропонують США.

Поки вимоги Кремля і Києва діаметрально протилежні. Кремль навряд чи довго і наполегливо буде вимагати згоди на формальне приєднання Криму (занадто багато різного роду витрат), але точно наполягатиме на особливому військово-політичному статусі Криму - з власним міністерством оборони, власними силами безпеки і міліцією, зрозуміло, на пролонгації бази російського флоту в Севастополі, на обмеженні українських озброєнь (щоб не було спокуси реваншу), на тому, щоб ніякі західні військові структури і бази не перебували на території України.

Київ, сподіваючись на підтримку Заходу, вимагатиме абсолютно протилежного: усунення автоматників та іноземної військової техніки (так званих «сил самооборони») з Криму, усунення бази російського флоту як джерела загроз і нестабільності, гарантій територіальної цілісності, тобто поширення української юрисдикції та військово-політичного контролю над всім півостровом, свободи вступу в НАТО як гарантії від рецидивів агресії у майбутньому.

Американським політикам і дипломатам буде дуже непросто. З одного боку, з дуже різних міркувань, їм хотілося б у всьому підтримати Україну включаючи її геополітичні аспірації. З іншого боку, зрозуміло, що без відкритого насильства російський контроль над Кримом вже не усунути, а до війни з Росією, навіть локальної, ні США, ні ЄС, зрозуміло, не готові. При дуже сильному тиску на Кремль Путін цілком може дістати заготовлений козир - можливість більш масштабного введення військ вже на український Схід «для захисту співвітчизників», озвучена навіть ядерна погроза. У даному випадку зазначений канцлером Ангелою Меркель «відрив від реальності» Путіна виявляється «виграшним» чинником у переговорах.

Завдання хорошою дипломатії полягають у тому, щоб знайти таке рішення, яке буде включати поступки з кожного боку, але з збереженням їх головних інтересів і «обличчя» - зовнішньополітичного та внутрішнього національного престижу, зі структурами і механізмами підтримки стійкого світу, з урахуванням інтересів жителів спірних територій.

Від інформаційної війни, вибухів взаємних звинувачень, справжньої ненависті в пресі і соціальних мережах політикам і дипломатам потрібно буде перейти на специфічний шлях пошуку рішень, якось задовольняють і Київ, і Кремль, і кримське населення. Тут не будемо заванзанадто перейматися інтересами США, Заходу в цілому, оскільки про таємні інтереси нам нічого не відомо, а явні зводяться до запобігання насильства та війни, збереженню стійкого миру, виконання, по мірі можливостей, норм міжнародного права, запобігання загрози подібних криз у майбутньому.

Отже, в умовах протилежних вимог конфліктуючих сторін потрібно знайти компромісне рішення, з яким погодилися б Кремль і Вашингтон, яке зміг би прийняти Київ, яке було б бажаним для більшості кримчан і сприяло подальшому розвитку цього краю. Питання впирається в головні інтереси сторін, що визначають межі допустимих поступок.

Швидка втрата Кремлем контролю над Кримом, відхід «загонів самооборони» - це неприйнятний ганьба і «втрата обличчя». Тим більше це стосується ліквідації бази ВМФ Росії в Севастополі - «місті російської слави». Перспектива вступу України в НАТО виключно болюча для Кремля. Українці тут бачать не тільки захист, а й свободу, символ суверенітету своєї держави (чому Чехії, Польщі, Естонії можна, а нам не можна»). З Москви ж видно вкрай неприємну перспективу мати під боком військові бази і ракети НАТО, що перетворює систему оборони тієї ж Москви на купу металобрухту. Навряд чи коли-небудь російське керівництво з цим змириться. Звідси випливають неприємні для Києва висновки - якийсь час з втратою військово-політичного контролю над Кримом, а також з російським флотом доведеться миритися, з надіями на вступ до НАТО, ймовірно, треба розлучитися.

Відділення Криму де-юре, навіть його автономізація під фактичним протекторатом Росії, підкріпленим російськими військами, згоду з постійною загрозою від бази російського флоту - неприйнятний ганьба і «втрата обличчя» для Києва. Навряд чи сам вступ до НАТО є головним чинником національної гордості для України, зате нинішня криза зробила виключно гострою проблему гарантій безпеки від введення російських військ, гарантій збереження територіальної цілісності.

Кримчани вкрай неоднорідні в своїх преференціях: тут є відверто проросійські сили (багато севастопольців і «Русское единство») і антиросійські (більшість кримських татар, багато етнічних українців). Більшість жителів Криму точно бажають повного зняття напруженості (нікому не приємні автоматники на кожному розі, блокпости і бетеери на дорогах, ніякі туристи сюди не поїдуть), нормального соціального забезпечення, інвестицій у розвиток, чесно обраної місцевої відповідальної влади, відсутності тиску і вони точно проти чужих призначених варягів звідки б то не було - з Києва чи з Москви.

Судячи з впертості сторін, в інерційному сценарії згоди досягти не вдасться. Що це означає для Криму і кримчан? Кремль продовжуватиме окупацію півострова під виглядом захисту народу, про чию «волю» буде свідчити не визнаний ніким, крім самої Росії, «референдум». Не виключені загрози з Криму областям материкової України, особливо тим, що забезпечують Крим водою і енергією. США і ЄС будуть вводити більш-менш болючі санкції, але стосунків з Росією не розірвуть. Цілком імовірне зміцнення військових кордонів, захист за допомогою сил Заходу узбережжя, щоб перешкоджати подальшому просуванню російських військ. Крим тоді наближатиметься за статусом до невизнаних державам на кшталт Придністров'я і Абхазії - з міжнародною ізоляцією, односторонньоюзалежністю від Росії, запустінням на курортах і зростаючої бідністю, внутрішніми конфліктами, рецидивами партизанської війни. Упертість і непоступливість сторін приведуть до найгіршого сценарію для Криму. Спірний півострів з дивовижною природою загрожує перетворитися на нову зону перманентних чвар і насильства, у невиліковний нарив, що приносить неприємності всім сторонам, а кримчанам - тільки горе і лихо.

Який же може бути проривний варіант вирішення кримської кризи? Він припускає дуже великі поступки як з російського, так і з українського боку. Але це мають бути поступки, що зберігають об'єктивно виправдані і найважливіші іміджеві інтереси сторін.

Для України важливе хоча б формальне збереження Криму, але для неї неприйнятний контроль Криму російськими військами. Ще важливіше для України надійна гарантія від спроб її захоплення і розчленування.

Для Росії важливо надовго, бажано назавжди зберегти за собою базу ЧМФ і Севастополь. Що б не говорилося про замкненість і безглуздість флоту, тут і для правлячої еліти, і майже для всього населення Росії головну роль відіграє символічний момент - з цим доводиться рахуватися. Водночас довго окупувати Крим, брати його на своє утримання, вирішувати важкі питання водо- та енергопостачання Росії об'єктивно не хочеться.

Поєднання даних положень вже вказує на важкий, але можливий і вельми перспективний великий обзмін:

- За згодою України Росія назавжди приєднує Севастополь і отримує безстрокове право тримати там військово-морську базу і сам флот;

- Росія виводить свої війська з решти Криму, визнає його входження до складу України на правах широкої автономії, зобов'язується не збільшувати більше, ніж обумовлено, кримський контингент і не виводити його за межі Севастополя.

Великий розмін буде виправданий і ефективний у комплекті з компромісним вирішенням питань безпеки України та Росії, а також порядку формування влади і силових структур автономного Криму.

Гарантія безпеки для Росії. Україна зобов'язується не вступати в НАТО, інші західні військово-політичні структури, не розміщувати на своїй території (у тому числі в Криму) будь-які бази або військові скануючи установки третіх країн.

Гарантія безпеки для України. Росія зобов'язується припинити будь-яку пропаганду і дії, спрямовані на розкол України, на заохочення сепаратистських рухів на Україні, зобов'язується виконувати окремо обумовлені правила щодо навчань, переміщення військ поблизу українських кордонів, гарантує дотримання всіх договорів про захист територіальної цілісності України.

Обопільна демілітаризація. Україна погоджується з обмеженнями на розвиток її наступальних озброєнь (щоб уникнути спокус силою усунути автономію Криму). Росія у відповідь зобов'язується не розміщувати своє наступальне озброєння, що перевершує ці обмеження, на своїй території, що межує з Україною і приблизно рівна її площі.

До нової легітимної влади в Криму. Місцеву законодавчу владу (Верховна рада, ради) і главу виконавчої влади обирають жителі Криму, причому за чеснісністю, відкритістю передвиборчих кампаній і виборів стежать спостерігачі, з ЄС, США, Києва, Москви, можливо, країн СНД.

Україна погоджується з тим, що Крим буде формувати своє міністерство оборони, сили безпеки і міліцію, що не підкоряються відповідним відомствам у Києві. Зате Росія погоджується з тим, що в Криму за межами бази в Севастополі російських військ бути не повинно (див. вище), а власні військові сили і міліція Криму підпорядковуються місцевим кримським законам, які не повинні суперечити конституції України.

Кращою гарантією дотримання інтересів і прав кримчан став би ценз осілості для всіх депутатів, керівників, чиновників, а також всієї місцевої міліції, армії та інших силових структур Криму: українське громадянство і 15-річний стаж проживання в Криму.

У результаті такого компромісного договору Крим і кримчани нічого не програють, але виграють дуже багато: реальну політичну автономію, гарантію і від силового тиску Києва, і від неприємних ексцесів з боку Москви. Як бачимо, можливості гідного виходу сторін із, здавалося б, кошмарної, тупикової ситуації є. Подивимося, чи вистачить мудрості у політиків і дипломатів побачити і реалізувати ці або кращі шанси на зняття напруженості і ризиків братовбивчої війни, на відновлення міцного миру, довіри та партнерства.

"Ведомости"