Володимир Рижков

Нова доктрина Путіна

Доктрина Путіна про приєднання Криму і весь розвиток кризи навколо України свідчить не просто про ситуативні, кризові зміни в російській зовнішній політиці. Можна говорити про те, що остаточно складається нова зовнішньополітична доктрина Росії - «доктрина Путіна». Це, в свою чергу, означає, що приєднанням Криму до Росії справа може не обмежитися і, подібно до дій в Україні, Москва в схожих обставин буде діяти схожим чином і в інших регіонах.

Та й сам розвиток кризи в і довкола України ще здатен принести чимало сюрпризів. У своїй історичній «кримській промові» у Георгіївському залі Кремля 18 березня В. Путін чітко сформулював основні складові нової доктрини.

1. Росія більше не розглядає Захід як вартого довіри партнера. Закиди і претензії, висловлені в «мюнхенській промові» 2007 р. не були почуті і прийняті Заходом до уваги. Намагаючись знову втягнути Україну в НАТО і в ЄС, «західні партнери перейшли межу». Всупереч заявам про закінчення «холодної війни» і політику балансу сил, вони фактично проводили і проводять стару політику стримування Росії. Реальна політика Заходу - це обман, прийняття рішень за спиною Росії, постановка її перед доконаним фактом, експансія. «Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували». Відтепер Росія буде виходити виключно з цього.

2. Росія більше не розглядає себе як частину європейської, і, тим більше, євроатлантичної цивілізації. Росія - демократія, але особливого роду. Росія відмовилася від комуністичних і «псевдодемократичних догм». У неї нова ідентичність, яку, втім, непросто окреслити. Якщо майже 100 % населення Росії підтримує приєднання Криму, то, значить це рішення має міцну демократичну легітимність. Путін закликає народ згуртуватися навколо нової ідеології та політики, стати єдиним організмом. Росія не вірить більше в універсальні цінності свободи, прав людини та демократії, як і в будь інші універсальні моделі (хоча і залишається - поки? - Членом Ради Європи). Кожна сильна країна - сама собі система цінностей і сама собі модель.

3. Міжнародне право - це більше не система правил і навіть не система координат. Міжнародне право - це меню, з якого кожна сильна країна вибирає те, що їй вигідно. Так, для придушення повстання в Чечні використовувався міжнародний принцип захисту суверенітету і територіальної цілісності, а для приєднання Криму - принцип поваги до самовизначення народів. Сильна Росія має право на «суверенну демократію». Слабка Україна - ні. Світ - знову вільна гра сильних і баланс їх сили. «Доктрина Путіна» повертає нас, з одного боку, до вестфальської системи балансу сил і «європейського концерту», з іншого - до доктрини «обмеженого суверенітету» Брежнєва.

4. Сфера дії «доктрини Путіна» - постсовєтський простір. Обгрунтування - «історична спадщина», «руський мир», стратегічна безпека Росії. Суверенітет постсовєтських держав відтепер є жорстко обумовленим – обмеженим інтересами Росії. За винятком трьох прибалтійських республік колишнього СССР (хоча і це сьогодні не факт). У випадку «коли буде перейдено межу» (втягування в НАТО, в ЄС, спроб розміщення військових баз) Росія буде діяти. Буде застосовуватися внутрішня дестабілізація країни-втікача, референдуми в регіонах про відділення від неї або навіть про приєднання до Росії, введення військ (офіційне чи анонімне, у вигляді «ввічливих зелених чоловічків»), насадження лояльного до Москви уряду. Закон про право вводити війська в інші країни вже діє. Готовність перейти від дипломатичних умовлянь до дій - головна відмінність нової доктрини, нещодавно доведена, коли було взято під контроль і

приєднано Крим. У 2008 р. вперше готовність діяти була продемонстрована в Грузії. Тепер будь-хто, хто вирішив «перейти червону лінію» на постсовєтському просторі, повинен бути готовий до реального протистояння з Росією, в т.ч. до збройного. Одночасно доктрина - запрошення всіх сильних країн переглянути правила гри. Перестати соромитися бути сильними. У цьому сенсі вона глобальна. Ще у своїй програмній статті весни 2012 р. «Росія зосереджується» В. Путін заявив, що Росія буде не тільки слідувати, але і формувати правила гри у світі. Час прийшов.

5. Модифікується головний Вестфальський принцип - непорушність державного суверенітету та територіальної цілісності. Тепер це стосується тільки сильних держав, держав що відбулися, держав захищених власною армією або військово-політичним блоком (НАТО, ОДКБ). Суверенітет і цілісність слабких країн (у першу чергу failed states) стає полем гри сильних держав та їх блоків. Держави поділяються на вищу лігу з гарантіями, і на другу лігу - без гарантій. Якщо сильна і рішуче налаштована країна вважає, що її військово-стратегічні, економічні та політичні інтереси наражаються на небезпеку - вона має право діяти, втручаючись у внутрішні справи слабких країн, і навіть ставлячи під контроль або забираючи їх території.

6. Роль міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін ) різко скорочується. У їх рамках необхідно співпрацювати, але лише до того моменту, поки вони не починають заважати захисту національних інтересів (саме так діяли США і їх союзники, проводячи різні військові операції в обхід РБ ООН). У цьому випадку їх треба без вагань ігнорувати.

7. Нова «доктрина Путіна» - виходить з принципового нового балансу сил у світі. Сукупна військова, економічниа, гуманітарна вага Заходу різко скоротилася і продовжує скорочуватися. Швидко збільшується вага і вплив Азії, Латинської Америки, Африки. Незахідні великі країни (в рамках БРІКС, ШОС, і т.д.) будуть зацікавлені в нових правилах гри, щоб самим грати, ділити, забирати. Їм подобається трактування міжнародного права не як системи табу, а як привабливого ресторанного меню. Так, світ стане небезпечнішим, і навіть вибухонебезпечним, так - ризики нового прекрасного світу будуть неймовірно великі, але ж кожен сподівається на виграш у цій азартній грі, чи не так?

Vladimir Ryzhkov,The New Putin Doctrine, http://www.themoscowtimes.com/