www.ji-magazine.lviv.ua

Святослав Швецов

Після зустрічі 17 грудня глав України і Росії в Москві ними було підписано ряд документів, які визначили економічну, політичну і соціальну повістки України на найближчі два роки. Прихильники різних політичних партій і зовнішньополітичного вибору в залежності від своєї орієнтації оголосили ці угоди в діапазоні від «Україну продали московським Царю» до «Спасибі благодійникові і захиснику». Навіть пан Азаров, в черговий раз познущавшись над українською мовою, зізнався, що якщо б не російських 15 млрд. $, то Україну в результаті трирічного покращення чекав би неминучий дефолт.

Давайте спробуємо розібратися - що, власне, відбулося насправді і до яких наслідків приведуть підписані і не підписані цього року, зовнішньополітичні угоди.

Відразу скажу, що ситуацію необхідно розглядати в комплексі. Все, що відбувається виходить далеко за рамки відносин Україна - Росія. У світі є кілька глобальних гравців, чиї дії в тій чи іншій мірі визначають життя всіх держав на планеті. Це США, Китай, Європа - ЄС і Росія. Хоча вплив останньої не порівняти ні з колишнім СССР, ні з іншими трьома Великими Гравцями. Але в Україні роль Росії дуже велика. Насамперед завдяки економічним причинам та географічному розташуванню. Трактування угод 17 грудня 2013-го року лише в розрізі Україна - Росія є великою помилкою і не відображає реального стану справ. Вплив на Україну чинять всі Великі Гравці. У першу чергу цей вплив відбувається через зовнішні державні борги України… 

Основними власниками українських євробондів (держоблігацій) є американські банки і американський фонд FT (FT - Фонд Franklin Templeton). Останній також відомий тим, що скуповує зобов'язання країн, що стоять на порозі дефолту, і потім вибиває з них активи за борги. Причому вибиває в жорсткій формі. Так, наприклад, цей же фонд скупив більшу частину аргентинських держоблігацій перед дефолтом Аргентини на початку 2000-х. Крім цього США є основним пайовиком МВФ і МБРР ( Міжнародного банку реконструкції та розвитку). Разом США належить приблизно 80-81 % зовнішнього боргу України. Росія тримає 6,5 %, Європа і Китай по 4,3 %.

Тепер додамо сюди 15 млрд. $ зобов'язань Росії з викупу українських євробондів у 2013-2014 роках… і Росія стає значним, але не першим тримачем державного боргу України. Більше половини зовнішнього державного боргу знаходиться під управлінням США.

Для чого потрібні 15 млрд. $ Януковичу? Та ще й так терміново. Як вже не одноразово було написано на «Хвилі» різними авторами, теперішній економічний стан країни вимагає від її керівництва зовнішніх ресурсів для «підтримки штанів». Вже до кінця цього року або до початку наступного Україна знову опиниться перед реальною загрозою дефолту. Це ставило б хрест на надіях Януковича, Сім'ї і підтримуючих їх українських ФПГ (фінансово-промислових груп – ред.) на обрання нинішнього президента на другий термін. Та й взагалі ставило під загрозу існування ФПГ, в т.ч. і ФПГ Сім'ї.

Наступного року Україні необхідно виплатити 6,3 млрд. $ тільки за зовнішнім державним боргом. Вже цього року (2013 року – ред.) на 1 листопада дефіцит держбюджету склав 5 млрд. $. А до кінця року перевищить 6 млрд. $. Борг «Нафтогазу» за постачання газ становить 0,8 млрд. $ на поточний момент. Анонсований проект Бюджету-2014 складений з дефіцитом майже 7 млрд. $. ВВП України в 2013-му році в кращому випадку буде з нульовим приростом до ВВП 2012-го року. Плюс ще й виплати за внутрішнім державними позиками (ОВДП). Золото-валютні ресурси (ЗВР) України на 1 грудня 2013 складають 18,8 млрд. $ з яких оперативних ЗВР («живих» грошей) трохи більше 3 млрд. $ і 1,8 млрд. $ у золоті ( http://index.minfin.com.ua / index / assets / - дані по мінфіну ще за станом на 01.11.13). Все інше - це цінні папери американських державних і фінансових установ, які можна оперативно продати тільки з істотним дисконтом, і які американський уряд і банки абсолютно не прагнуть викуповувати «раніше терміну».

З урахуванням того, що з 2006-го року (!) імпорт в Україну перевищує експорт, збільшенню ЗВР не допомагає навіть введена 50%-тна продажа експортної виручки НБУ. Мало того, їх не врятує навіть 100%-тна продажа експортної виручки…

Тобто тільки за зовнішніми зобов'язаннями у 2014 році Україна повинні виплатити 7,2 млрд. $, погасити дефіцит Бюджету-2013 (хоча б його) в розмірі 6 млрд. $. Це окрім дефіциту Бюджету-2014 і внутрішнього державного боргу, який ще більший, ніж зовнішній. Таких грошей у України немає. Країна є банкрутом. Спроби ввести векселі, реквізувати валютні депозити населення в банках, відпустити курс гривні повністю руйнують і зупиняють економіку. І, відповідно, зводять до нуля надії Януковича бути обраним на другий термін. У даній ситуації Янукович неминуче повинен був піти по світу з простягнутою рукою.

Однак, жебракам кредитів не дають. Гроші дають тим, хто їх може повернути. Якщо боржник повернути гроші не може, то він розплачується своїми активами. Крім цього, чим менш платоспроможний боржник, тим у гірші умови його ставлять, коли він хоче отримати нові кредити. Це добре видно на зростанні відсотка прибутковості українських єврооблігацій в останні два роки і зниженні кредитного рейтингу країни (на даний момент «В» навіть з урахуванням російських 15 млрд. $).

Януковичу гроші потрібні були відразу і за українськими мірками - багато. Що і хто пропонував?

МВФ - гроші в обмін на жорстку лібералізацію економіки. Прийняття цих умов вело до серйозних соціальних ризиків.

ЄС пропонував не свої гроші, а «сприяння» в отриманні кредиту МВФ в обмін на часткове відкриття українського ринку і часткове реформування політичної системи України за європейським зразком.

Росія пропонувала гроші в обмін на вступ до МС. Що в перспективі призводило до втрати активів. Спочатку залишків державної власності, а потім і «віджим» і власності інших українських гравців.

Не секрет, що на протязі цього року КМУ і Янукович робили спроби «зібрати» потрібні суми з українських ФПГ. То під виглядом внутрішніх валютних ОВДП, то іншими, не цілком «офіційними» способами. Це викликало серйозне відторгнення серед їх власників. І це при тому, що самі ж українські олігархи породили як Януковича разом з усією українською псевдоелітою, так і ту систему «економіки», яка й привела країну до краху. Але грошей вони так і не дали.

У результаті, коли ситуація зайшла в нерозв'язний для українського керівництва глухий кут, втрачати довелося більше, ніж йти на поступки рік тому. Про докорінну зміну системи права, держави та економіки мова не йшла і йти не могла. Тому, що тоді в принципі зникає сенс існування українських псевдоеліт. Українське керівництво змушене погоджуватися на ті умови, які їм пропонують їх кредитори. Але за умови власного самозбереження. У результаті цього, Україна втратила свою суб'єктність у міжнародній політиці і перетворилася її об'єкт.

І тут країну «врятувало» (тимчасово!) те, що вона перебуває у сфері інтересів відразу декількох геополітичних Гравців - США, Росії та ЄС (а конкретно - Німеччини). У кожного з яких були свої економічні та геополітичні інтереси в Україні. Трохи пізніше сюди приєднався Китай. Абсолютно зрозуміло, що дефолтну країну «просто так» кредитувати ніхто не буде навіть під найвищі відсотки. Добреньких в геополітиці не існує. Також в геополітиці не існує ідеологій на кшталт «американська мрія», «російський світ» або «єдина Європа». Все це інформаційні заставки для очей звичайних громадян. І не тільки нашої країни. Насправді є економічні та геополітичні інтереси гравців. Тому, по-перше необхідно розглядати боротьбу Гравців за Україну з економічної точки зору; а по-друге - враховувати процеси не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Треба розуміти, що Гравці в сучасному світі не є «противниками» в сенсі бажання розбомбити один одного або зчепитися в смертельній сутичці до останньої краплі крові. Боротьба між ними йде за контроль над ресурсами. При цьому безпосередній контроль над територією часто і не потрібен. Боротьба йде в всьому світу. Причому одні й ті ж Гравці в один і той же час можуть бути і «союзниками», граючи разом проти інших Гравців і «противниками» один одному в інших регіонах планети. Плюс до цього існують Великі Клуби типу G7+1, G20 (розширений за рахунок менш значущих Гравців формат) різні блоки і т.д. Де всі світові Гравці виробляють між собою загальні правила поведінки. А головне - загальні правила своїх стосунків щодо всього іншого світу. Внаслідок цього відбуваються парадоксальні для звичайного громадянина будь-якої країни домовленості між США і Росією, США і Китаєм і т.д на кшталт взаємного враховування інтересів у різних регіонах. Як от - «Ми вам Іран, а ви нам - Україну».

Тут доречною є така аналогія. Уявіть собі, що в якомусь районі міста діє банда гопників. Вона грабує магазини, задирає перехожих, іноді може і когось вбити. При цьому в банді існує постійна конкуренція за лідерство. У банду приймають нових членів і викидають старих за порушення правил банди чи бійців, які втратили силу і хватку. У цій банді є свої міні-спілки та міні-ворожнеча. Причому вони часто розпадаються і формуються заново в іншій конфігурації. Банда складається з людей різних кольорів шкіри, віросповідань, статі і т.д. Головна мета банди - грабунок жителів району. Серед яких теж є більш-менш багаті, неадеквати-відморозки з яких і взяти неначе й нічого (наприклад, КНДР) і т.д. Так дуже спрощено можна уявити собі Клуб Великих Гравців і взаємини між ними.

Але повернемося до України. Як я вже згадував вище, Янукович і Со отримали можливість вибирати - кому продатися вигідніше. Причому вигідніше не в інтересах країни, а в своїх особистих інтересах. Судячи з усього, пошук «покупців» йшов одразу в декількох напрямках - ЄС, МВФ, Росія і Китай. США (МВФ) не поспішали надавати допомогу. Їм і так належить приблизно 80 % боргу країни. Затягування переговорів між МВФ і Україною і нереальні для українського керівництва умови вели країну до дефолту. Де США отримували «право першої ночі» в розподілі активів за борги. Росія хотіла конкретних пропозицій і кроків з боку України - МС і гарантії отримання потрібних Росії (Путіну та російському олігархічному кооперативу) підприємств. А це не дуже подобається ні Януковичу, ні вітчизняним ФПГ. Китай надав навесні цього року цільовий кредит в розмірі 1,5 млрд. $ (під реконструкцію ТЕС і перепрофілювання їх під вугілля) і не особливо прагнув розширювати кредитні програми для України, оскільки має досить слабкі позиції в контролі над українським боргом і українською економікою.

І тут у гру втрутилася Європа.

Взагалі активне просування ЄС в Україні з боку Брюсселя наводить на думки про те, що від України Брюссель (у першу чергу Берлін) вимагав не лише «політичної лояльності» (сама по собі Асоціація ніяких особливих економічних преференцій ні для Європи, ні для України не несе), а й деяких економічних вимог у вигляді європейських інвестицій у конкретні проекти. Наприкінці листопада 2013 року, Україна підписала угоду з італійською нафтогазовою компанією Eni і французькою Electricite de France (EDF) з видобутку вуглеводнів. Ні для кого не є секретом інтерес Німеччини до контролю, хоча б часткового, за української ГТС. У Польщі є великий інтерес до сільськогосподарського сектору України. Так само й інші члени ЄС зацікавлені різними сировинним галузям економіки нашої країни. Але ЄС «загралася» з Україною в політику. Замість того, щоб запропонувати гроші (кредити або викуп єврооблігацій) в обмін на активи або інвестиції Брюссель почав розмовляти з Януковичем малозрозумілою для того мовою «гроші в обмін на політреформи і європейські цінності». Останні (європейські цінності – ред.) взагалі незрозумілі для всієї української псевдоеліти, включаючи і її опозиційну частину, а отже - небезпечні (що безсумнівно для них так і є). Простіше кажучи, Брюссель і Берлін в певний момент поскупилися. Максимум, що вони обіцяли Януковичу - це «сприяння в отриманні кредити МВФ». Виглядає це дещо не по-європейськи, а, гм, «по-єврейськи» (відразу скажу, що нічого не маю проти самих євреїв). По суті, Брюссель/Берлін обіцяли чужі гроші. Та ще й без твердої гарантії їх отримання.

Логічно, що Януковича це не влаштовувало. І він погоджується на умови Путіна, який надавав 15 млрд. $ на протязі трохи більше року. У даному випадку знімаю капелюха перед Путіним. Людина виждала час і вичавила із ситуації максимум. Цілком даремно говорять і пишуть, що ці гроші «втрачені» для Росії. Якщо бути точним, то для Росії ці гроші може і будуть втрачені. Але для Путіна і російських олігархів - ні. Ще раз зверну увагу, що ці 15 млрд. $ не кредит, а зобов'язання по викупу українських єврооблігацій. А це гарантії повернення їх у вигляді активів. Причому саме тих активів, які потрібні Путіну і Со. Ці активи вже, фактично озвучені. У першу чергу це підприємства колишнього совєтського ВПК, які зараз практично не працюють - Південьмаш, з-д ім. Антонова, з-д ім. Малишева, суднобудівні верфі в Миколаєві і т.д. Також Україні надана істотна знижка на газ. Тільки треба розуміти, що Путін і «Газпром» нічого просто так дарувати нікому не будуть. Знижка на газ надається для підтримки в робочому стані своїх в майбутньому підприємств.

Чому я пишу про неминучість порівняно чесного відбирання у України її активів?

Тому що 15 млрд. $ вистачить Януковичу максимум на 2 - 2,5 року. Навіть з урахуванням знижки на газ, збільшення торгового обороту з Росією і т.д (платіжний баланс з Росією у України все одно буде серйозно негативним). Це у випадку, якщо дефіцит бюджету 2014 (за проектом 60 млрд. грн) і 2015 вдасться закривати ОВДП та іншими гривневими інструментами. Якщо доведеться витрачати гроші не тільки на зовнішні виплати, а й на покриття соціальних та інших витрат бюджету, то цих грошей вистачить якраз, щоб провести вибори 2015. А потім все - гроші закінчилися. Віддавати російську позику буде потрібно з грудня 2015-го. Це не рахуючи всіх інших виплат за зовнішніми боргами. І доведеться або брати десь ще, але ніхто не дасть, або віддавати активами. І не тільки Росії. А ще й США і трошки іншим кредиторам.

Давайте подивимося на позиції в економіці України США (не рахуючи кредити).

Цього року підписані контракти з «Шелл» і «Шеврон» на видобуток в Україні сланцевого газу. Тільки «Шеврон» і лише в геологорозвідку планує витратити 350 млн. $. «Шеврон» і «Шелл» планують добувати в Україні на двох 18-20 млрд. кубометрів на рік. Дуже великий інтерес американські фонди виявляють до сільського господарства в Україні. Але поки що це ще невеликі вкладення. Шість найбільших інвесторів ( Mackenzie Cundill Recovery Fund, FIM Ukraine, Templeton Frontier Markets Fund і Templeton Eastern Europe Fund, Seligson & Co Russian Prosperity, Allianze RCM BRIC Stars Fund ) внесли прямих інвестицій тільки на 130 млн. $.

Але основні вкладення американських фондів і банків - це держоблігації України (євро бонди), яких вони викупили на суму близько 17 млрд. $.

А що ж Китай?

З цією східною країною ситуація ще цікавіша. Так, власне кредитів Китай дав Україні порівняно небагато - 1,5 млрд. $. Але 7-8 грудня Янукович в Пекіні підписав низку грандіозних, для України, інфраструктурних проектів. І найважливішим з них є створення Кримської вільної економічної зони. У цю звичну для нас, хоча й призабуту,  структуру Китай анонсував інвестиції в 30 млрд. $...

Видно, що гроші за мірками країни величезні. Але найважливіше те у що саме Китай буде вкладати ці гроші.

Будівництво глибоководного порту для кораблів з ​​посадкою 22-25 м. Таких портів у Чорноморському басейні немає. Офіційно озвучується, що це для скорочення шляху китайських товарів в ЄС. Викликає сумніви, тому такі порти є в Пірреї (Греція), Марселі (Франція), італійських портах, де до ЄС набагато ближче. Також немає жодного наміру будувати і розвивати транспортну інфраструктуру з Криму до західних кордонів України. Адже існуюче авто- і залізничне сполучення просто не впораються з колосальним товаропотоком.

Ясність приходить, коли бачиш анонсоване Китаєм будівництво в районі порту терміналу для зрідженого газу і терміналу нафтоналивного. А посадка кораблів 22-25 м - це якраз посадка танкерів для перевезення нафти та скрапленого газу. Відомо, що Китай відчуває значну нестачу в енергоресурсах. Зараз більше половини імпортованої нафти Китай купує в Ірані. Саме з цим, насправді, пов'язані «наїзди» США на Іран. Китай хоче хеджувати ризики з поставки енергоносіїв і збільшити обсяги поставок. Чиї ж це будуть газ і нафта? Відповідь дуже проста, якщо згадати про оголошене в Москві будівництво мостового переходу через Керченської протоку. Під яким елементарно можна пустити і газо- і нафтопровід. А додати сюди ще й укладений у грудні 2013-го року договір між Китаєм і Росією про постачання газу в Китай. Починаючи з 36 млрд. куб. м. на рік і доводячи обсяги до 60 млрд. куб. м. на рік. Половина цього обсягу буде поставлятися «Західним шляхом». При цьому ціну за 1000 кубів хоч і не задекларовано, але відомо, що Росія просила 150 $, а Китай не давав більше 100 $. Тобто остаточна ціна знаходиться десь в цій вилці. Тому слова Путіна про допомогу «братній Україні» у вигляді ціни 268 $ за тисячу кубів газу із щоквартальним її переглядом виглядають знущанням стосовно України. Газу ми беремо не менше. Кинути відгалуження від російської частини «Південного потоку» через Керч до Криму - достатньо просто (це поруч). Також Росія замовила у Миколаївського суднобудівного заводу побудову танкерів для перевезення зрідженого газу на суму в 4 млрд. $. Крім газової угоди Росія в цей же час уклала контракт і про постачання в Китай нафти (обсяги поставок і ціна невідомі). Чому такий порт не будують в самій Росії? Тому що це набагато складніше. Російське узбережжя - це або мілке Азовське море, або скельні відроги гір. А порт у Криму буде будуватися методом викопування величезного котловану і запуску туди води. Хоча є і інші менш значущі чинники:

Судячи з усього питання про проходження танкерами Босфору і Дарданелл вже вирішене. Інакше Китай не підписував би документів. Супертанкеру потім доведеться йти через Гібралтар і далі в обхід Африки. А танкери з осадкою до 20,1 м можуть проходити Суецьким каналом.

Доважком до цього йде маса всіляких заводів і виробництв в Криму, які збираються побудувати китайці - рибоконсервний, судноремонтний і т.д. Вся промзона повинна бути розміром приблизно 200 х 100 км (20 тис. кв. км!). Від порту під Євпаторією, до Севастополя. Мимохідь співчуваю Криму. Китайці завжди найменше уваги звертали на екологію. Так що туристичного Криму у нас, схоже, більше не буде.

Схоже, що основним інтересом Росії в Україні на даний момент є саме логістика газу і нафти в Китай, а в перспективі і не тільки в Китай, через Крим. Це геополітичний інфраструктурний проект, здійснюваний спільно Росією та Китаєм. Виходячи з цього зрозуміло, що вже відлітаючи в Китай 7 грудня 2013, Янукович знав, що 17 грудня він підпише Московські угоди. Китайський і російський пакети угод з Україною дуже пов'язані між собою.

Отже, підіб'ємо підсумки

1. Українська держава банкрут. Янукович шукав ресурс для продовження своєї влади в 2015 році. У результаті отримав його в Росії. Грошей країні вистачить максимум на 2 - 2,5 року. Після цього країна опиниться у ще більш гіршій ситуації, ніж до грудня 2013;

2. Україна через свої зовнішні борги і неможливість їх виплати в найближчому майбутньому (2 роки - це не термін) втратила свою суб'єктність на міжнародній арені і стрімко втрачає суб'єктність у внутрішній політиці. Оскільки борги України гарантовані активами, то ці активи в недалекому майбутньому перейдуть до кредиторів України. А ними є - США (основний кредитор) і Росія. У меншій мірі ЄС і Китай. Але Китай, завдяки спільному з Росією геополітичному інфраструктурного проекту в Криму, йде у зв'язці з Росією;

3. На протязі 2013 року, Україна підписала ряд документів, які відкривають країну для великих інфраструктурних проектів американськими та європейськими корпораціям. У першу чергу в сфері видобутку енергоресурсів. Також укладено інвестиційний проекти з Китаєм і Росією. Тільки в найближчі роки обсяг інвестицій в Україну сумарно повинен скласти мінімально 70 млрд. $. Що для країни є колосальними грошима;

4. До кінця 2013 року через загрозу дестабілізації України зовнішні Гравці розділили сфери впливу в економіці країни. Оскільки США не пред'являють ніяких офіційних претензій до Росії і Китаю з питань їх грудневих угод з Україною, швидше за все це сталося шляхом змови між США, Росією і Китаєм. Однак, дана змова має, швидше за все, якийсь тимчасовий характер і основна боротьба ще попереду. При цьому спільними зусиллями від українського пирога була відсунута Європа. У першу чергу Німеччина. На даний момент сфери розділу виглядають таким чином:

- США - видобуток енергоресурсів і потенційно отримання сільськогосподарської землі в якості сплати боргів України;

- Росія - підприємства ВПК, які крім Росії нікому не потрібні (занадто застаріли); поставки газу і нафти в Китай; ряд інфраструктурних проектів; потенційно - українська ГТС (конфлікт з інтересами ЄС)

- Китай - поставки енергоносіїв з Росії через кримський порт; великий виробничий анклав у Східній Європі; потенційно – сільськогосподарські землі (тут він боротиметься з США і ЄС)

- Європа - хоч і не змогла на даний момент серйозно закріпитися в Україні, але буде намагатися це зробити в найближчому майбутньому. Проте її інтерес це - видобуток енергоресурсів (конфлікт інтересів з американськими корпораціями); управління українською ГТС (конфлікт інтересів з Росією) ; сільськогосподарська земля (конфлікт інтересів з США і Китаєм ).

Крім цього США явно не будуть задоволені російсько-китайським логістичним проектом поставок енергоресурсів в Китай через Крим.

Яким чином буде вестися боротьба?

Необхідно розуміти, що мінімум 70 млрд. $ прямих інвестицій плюс 52 млрд. $ зовнішнього боргу України (а це теж вкладення зовнішніх Гравців в Україну) - це гроші, які Гравці будуть захищати. Нікого не дивує, що при нашому вітчизняному інвестиційному кліматі в країну вкладають такі колосальні кошти? Це говорить тільки про одне - зовнішні Гравці форматуватимуть українську державу під свої цілі. У першу чергу це торкнеться українського політикуму. Я думаю, що вже в 2014 році нас очікує багато «несподіваних» змін - відхід «старих, вірних товаришів» від справ, поява нових осіб (можливо і партій ) і т.д. Основна боротьба розгориться на виборах 2015 року. Зараз неможливо передбачити навіть основних кандидатів на президентську посаду. Не факт, що ними будуть Янукович і опозиційна трійка. І ті й інші показали повну нездатність керувати країною й утримати її в стабільному стані. А саме це необхідне для захисту капіталів. Цілком можливо, що нас очікують і дострокові парламентські вибори, і повернення і зміна Конституції та багато інших веселих подій. США явно спробують видавити Росію і Китай з України (або обмежити їхні апетити). Європа (Німеччина) також спробує взяти реванш.

«Дістанеться на горіхи» також і українським ФПГ

За останні 15 років вони самі створили таку систему влади, яка зжерла себе і почала їсти самих олігархів. Але тепер вітчизняні ФПГ будуть тим чи іншим чином вбудовуватися у бізнес-інтереси корпорацій зовнішніх Гравців. Самостійно ворушитися і проводити власну лобістську політику українським ФПГ не дадуть. Швидше за все, цей процес займе не один рік. Але він неминучий. Конкурентів ніхто не потерпить. А можливості вітчизняних ФПГ і ТНК непорівнювані. Причому всі «ігри політикуму» в Україні будуть безпосередньо фінансуватися за рахунок українських ФПГ, але в інтересах зовнішніх Гравців, які своїх грошей на це особливо витрачати і не будуть. А навіщо? Якщо можна просто «напружити» український великий бізнес.

Чи зіграє для народу України хоч якусь позитивну роль такий колосальний обсяг зарубіжних інвестицій в Україну?

Радше ні. І причина цього - наші псевдоеліти. І ті, які при владі, і ті, які в опозиції. Справжня еліта скористалася б ситуацією і розвивала б супутню інфраструктуру, готувала б кадри, вкладала б гроші в технології і т.д. Врешті решт можна було б перетворити Україну на найбільший транспортний хаб і виробника сільськогосподарської продукції ( не сільськогосподарської сировини, а саме продуктів). І грати на протиріччях між зовнішніми Гравцями не даючи кардинально посилитися одному з них.

Але я не бачу жодного зрушення у цих напрямках. Якщо на підприємствах українського ВПК ще залишилося кому працювати (і то, згадаємо падіння кранів на Миколаївському суднобудівному), то для решти інвестиційних проектів просто немає достатньої кількості вітчизняних фахівців. Так що працювати там будуть іноземні. Самі проекти будуть обмежені ареалом їх використання. А найголовніше, те що виробляється іноземними компаніями в Україні продаватиметься за кордоном. За ВКВ (вільно конвертовану валюту – ред.). Оскільки українська гривня іноземним компаніям не потрібна. І це стосується всього - від ракет до продовольства. При цьому вплинути на вивезення з України продукції буде неможливо. Ось так у 2001 році в Аргентині розпочався голод. При цьому істотно змінювати систему влади, економіки і вже тим більше соціальну політику немає необхідності. Необхідно тільки лобіювати власні інтереси (іноземних компаній). А місцевий тубільний уряд може робити з народом все що завгодно. Лише б забезпечував стабільність політичної ситуації. За принципом - «Вони, звичайно ж сучі діти, але це наші сучі діти»

Загалом, нас чекають захоплюючі найближчі півтора року і повна неясність в 2015 році, коли країна підійде до відстроченого дефолту.

P.S. А чому я в цій статті не пишу про Майдан? Та тому що Майдану, з точки зору даних процесів, просто не існує. Він ні на що тут не впливає. Розподіл України відбувся б і за відсутності Майдану. Можливо, трішечки в іншій конфігурації.

Ресурс «Хвиля»

http://hvylya.org/