www.ji-magazine.lviv.ua

Марко Сімкін

Не знати мову народу, серед якого ти живеш може або окупант або повний ідіот!

Видатний німецький філософ, соціолог, економіст Карл Маркс (1818-1883)

Всіх громадян України, я би умовно розділив на тих, хто не тільки мріє, але й прикладає всі зусилля, щоби побудувати щасливе Майбутнє для себе та своїх рідних на українській землі, і тих, хто в розпачі блукає в пошуках давно вже неіснуючого радянського Минулого.

Особливо загострилось протистояння між людьми із Майбутнього - тими, хто відстоював ідеали Майдану в Києві, і усіх містах і селах України, і людьми із Минулого, озлобленими тим, що більшість багатонаціонального українського народу перешкоджає їм повернутися в радянське Минуле. Розпач охопила людей із Минулого після перемоги Майдану.

Надію на можливість повернутися в минуле повернув їм Путін. Саме із виступів надійного охоронця створеної Сталіним тоталітарної імперії Путіна, вони дізналися, що для нього самою великою трагедією XX століття не є Перша Світова війна, Громадянська війна, Голодомор, жахливі сталінські репресії, Друга Світова Війна, а в цілому мирний розпад СРСР - найбільша особиста трагедія Путіна.

Він надав їм, людям із Минулого, надію, що час можливо повернути назад, а для підкріплення їх сподівань направив в Україну озброєних диверсантів з ретельними інструкціями для тих, хто прагне, знайти Минуле. З тих інструкцій вони дізналися, аби повернутися в Минуле, необхідно допомогти Путіну знищити Незалежну Україну - без цього повернення в Минуле неможливо. Для підтримання прихильників Минулого було привезені не тільки зброя та вибухівка, але й величезні суми готівкою для підйому занепалого духу людей із Минулого. А для того, щоби відрізняти незначну, але активну частину завербованих та обманутих брехливою кремлівською пропагандою від переважаючої частини народу України, – кожному із прихильників Минулого видали Георгієвську стрічку.

Про історію новітнього кремлівського фетиша Георгієвську стрічку, символ руського фашизму в путінській Росії варто нагадати читачам.

4 серпня 2006 року в станиці Єланській Шолоховського району Ростовської області відбулось урочисте відкриття Меморіального комплексу, присвяченого пам’яті донських козаків, які загинули в боротьбі з більшовиками (в тому числі на стороні Гітлера). На відкритті меморіалу були присутні керівники Ростовської області, діячі Руської Православної Церкви, ветерани козачих частин гітлерівського вермахту із Георгієвськими стрічками. В Москві в храмі Всіх Святих урочисто встановили меморіальну плиту “Воинам русского общевоинского союза и русского корпуса” - учасникам Другої Світової війни на стороні гітлерівської Німеччини. Присутнім на цих урочистостях роздавали Георгієвські стрічки.

Теперішні російські псевдопатріоти та їх послідовники прив’язують ці стрічки до Перемоги Радянського Союзу над гітлерівською Німеччиною. Але треба відзначити, що цю відзнаку носили тільки ті, хто приймав участь в тій війні на стороні нацистів. Таких прихильників нацизму серед було серед росіян сотні тисяч. Саме з них були сформовані: “Русская Освободительная Армия Власова, Русская Освободительная Народная Армия, Русская Народная Национальная Армия, Русский корпус Штейфона, 15-й казачий кавалерийский корпус, Русская 29 и 30 дивизии СС, Русская национальная бригада СС “Дружина”” та багато інших військових формувань російських фашистів загальною кількістю біля мільйона чоловік. Вони віддано обслуговували в нацистський формі із Георгієвськими стрічками військові з’єднання Вермахту та СС.

Інформація, яку я виклав, не призначена для дискусій із осліпленими російським псевдопатріотизмом і новокремлівською пропагандою наших громадян, а в першу чергу для кращої частини нашої молоді, що би вони зрозуміли той величезний Гріх і Наругу, коли над могилами справжніх Захисників своєї Землі розмахують недостойні їхньої пам’яті нащадки, стрічками, що носили фашистські посіпаки. Про росіян-фашистів неможливо отримати правдиву інформацію із російських “зомбоящиків”, зате вони зранку до вечору розповідають брехню про фашиста С. Бандеру та “неимоверные зверства бойцов УПА”. Правда історії полягає в тому, що С.Бандера ні міг бути фашистом, так як 5 липня 1941 року був заарештований гестапо у Львові та відправлений у німецький концтабір Заксенхаузен і рішуче відкидав пропозиції нацистів прийняти особисту участь у формуванні українських військових частин під німецьким прапором. Не мав він і безпосереднього відношення до створення у жовтні 1942 на Волині УПА. Від часу свого арешту і до дня своєї загибелі від рук агента КГБ Б.Сташинського 15 жовтня 1959 року жодного разу не був на території України. Не роблячи із бійців УПА янголів, треба визнати, що вони на відміну від російських фашистів вели на своїй українській землі героїчну багатолітню та жертовну боротьбу за Незалежність України, проти гітлерівських та сталінських окупантів, та мали при цьому величезну підтримку з боку місцевого населення. Не можливо дізнатися із російських телеканалів про страшні звірства загонів НКВС на українській землі та про трагічну долю закатованих у сталінських концтаборах українських патріотів.

Ще одним брехливим “козирем” кремлівських ляльководів та їх, нажаль, українських маріонеток, є надумане питання про “неймовірні” утиски російської мови зі сторони “страшных – бендеровцев”, які пришли до влади в Києві і будуть “убивать всех кто не говорит по – украински”. Брехня, яку вигадували в свій час сталінські та гітлерівські пропагандисти, є напевно, недосконалою в порівнянні із кремлівською. Путін володіє повною інформацією, що до російської мови в Україні, і напевно, знає, що дискримінованою в більший частині України, до сих пір є українська мова. Права людини для того, хто закликав в свій час противників свого режиму “мочить в сортирах”, нічого не значить, мовне питання для нього ще один привід для знищення Незалежної України.

Так склалось, що за період російсько-радянської окупації з 1654 по 1991 роки на більшій території сьогоднішньої України частина населення втратила свою ідентичність, перетворившись на сіру та безлику масу під назвою “Советский Народ”. Введення другої державної мови – російської, не вимагають ті етнічні росіяни – шахтарі та ливарники, робітники та селяни, діячі культури та науки, представники малого та середнього бізнесу, спортсмени та артисти - люди Майбутнього, справжні патріоти України. Вони розуміють значення вивчення української мови, як для себе, так і для своїх дітей. Російська, як друга державна, потрібна незначній частині російськомовного населення, яка сподівається повернутися у загублене Минуле за допомогою російської зброї. Заради своєї можливості повернутися у неіснуюче Минуле вони підтримують російських диверсантів-найманців, які майже щоденно жорстоко вбивають справжніх Українських Патріотів, залякують всіх хто підтримує Соборність України.

 Про таких безбатченків, які не поважають країну в якій живуть, мову народу серед якого вони живуть, в свій час, вірне визначення дав Карл Маркс з його цитатою, наведеною мною на початку статті, я повністю згоден.

 Всім без виключення громадянам України потрібен Мир, Злагода, Безумовна Віра у краще Майбутнє України. Переконаний, що тільки згуртованість тих, кому небайдуже власна доля і доля України, та підтримка своєї Армії в обороні країни, зможе врятувати омріяне Майбутнє.

Член правління з питань мистецтва ГО “Центр сприяння і розвитку програм та проектів ЮНЕСКО у Львівській області” кореспондент Forum International Press Tv Марко Сімкін.