на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Володимир Пограничний

Передвеликодні роздуми про суттєве

Влітку 2006 року водній гуцульській стаї поблизу бойківсько-гуцульського пограниччя нас частували овечим молоком. Син, йому було 12 літ, приймаючи з рук господині горня, з необережности розхлюпнув трохи молока на підлогу. Вмить господиня схвилювалася, похапом зняла з віблиці чистий (навмисне вибрала чистий!) рушник, припала над розлитим молоком, шанобливо вибираючи його з підлоги найчистішим у стаї рушником. А до дитини лагідно й уважно коротко мовила: «Невільно,аби молоко впало там, де ходять, під ноги. То – гріх!».

Пізніше, коли ми вийшли зі стаї і піднімались у верхи, я пояснив своїм синам у чому зміст того гріха! Хоча вони й самі вже здогадувалися, бо і раніше вчив їх: коли хліб ненароком випаде з рук, треба підняти його, поцілувати й перехреститися, на знак перепрошення, а потім його спожити. Так учили й мене малого, та й усіх дітей у нашім краї. Такою була давня традиція серед нашого народу, а в селянськім середовищі є подекуди ще й нині…

Але серед ширшого загалу нашого народу нині все частіше бачимо глибокий культурний упадок щодо пошанування хліба. Побутовий рівень проблеми (хліб на тротуарах, смітниках і т. ін.)зараз не обговорюватиму. Мова піде про громадсько-політичний – себто вищий від побутового – рівень.

Нажаль, українці починають витворювати модерний варварський звичай. Почався він у 2004 році, коли в Івано-Франківську студент, наче невинно, кинув яйцем у Віктора Януковича. Тоді це було одне-єдине яйце. Але й був се лише початок. Потім, у квітні 2010 року, після підписання т. зв. «харківських угод», у Верховній Раді зі сторони проукраїнської опозиції у політичних опонентів полетіли яйця – у Великодню пору – вже десятками. Якось так сталося, що наступного дня ми знову подорожували Гуцульщиною, і в потягу «Івано-Франківськ – Рахів» я чув як старші жінки, обговорюючи бачене по телевізору, засуджували і регіоналів з Москвою, і українську опозицію, простодушно називаючи перших «бандою», а других – «дураками». Знаменно, що осуджували опозицію за те, що кидала яйця. І ось, під час справедливого політичного виступу українців проти злочинної промосковської влади, від листопада 2013 року вони вже неодноразово обкидають хлібним зерном і мукою та яйцями своїх політичних противників як у Верховній Раді, так і на майданах держави. Рахунок яєць, що летять у ворога, ведеться вже на сотні…

Українці, діди котрих пережили Голодомор, без внутрішнього гальма і, що ще гірше, без зовнішнього осуду чинять наругу над святим хлібом. Народ, предки котрого, шануючи яйце, сотворили священний феномен писанки, вдався до немислимого блюзнірства – кидання яєць у політичних опонентів на знак зневаги. Та сим вони демонструють лише свою моральну слабкість. Як тут не згадати ще й той випадок, коли екс-президентові Леонідові Кравчуку подарували пісуар, розмальований під писанку, по-блюзнірськи назвавши його «пісянкою»,а колишній державний очільник, щиро тішачись, прийняв його, подавши непристойний приклад нації. Боляче, що таке роблять саме українці. Не дослухаються до Тараса Шевченка, не вчаться «так, як треба», то й «мудрість свою» втратили, занехали культуру прадідів. Ще більш болючим є те, що жодна з українських церков не виявила сего гріха, не засудила його і не закликала свою паству припинити релігійний злочин супроти Святого Хліба, котрий є життєдайною часткою Євхаристії – Божих Дарів.

Надходить празник Великодня, невід’ємним атрибутом котрого є паска, печена з хлібної муки і яйце – свячене, чи святе яйце. Та ж наші предки ще в дохристиянську,поганську, добу вшановували яйце як один з найбільш величних і тайних образів космогонічної мітології, вважаючи його не лише зачатком життя окремої пташки, але й священним образом поєднання космічних сил, що породили живе буття.

У цей політично складний для нас час хтось може вважати такі зауваги дрібницею. Але з таких дрібниць складається наше життя, ширше – суспільне буття. І від того, якими будуть ці дрібниці – позитивними чи негативними – залежить те, ким будемо ми самі. У страсний тиждень такі роздуми мають особливий сенс, бо, в дійсності, вони – про суттєве…

 

 





 

Яндекс.Метрика