Міжнародна конференція
“ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР”

Львів 20-21 березня 2003 р.

Людмила ФЕДОРЧУК
Зав. відділом співробітництва з країнами Центрально-Східної Європи
Закарпатського філіалу НІСД

Роль регіональних мас-медіа у формуванні позитивного іміджу НАТО

Євроатлантична інтеграція України проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом, інтеграція до ЄС визначена в урядовій програмі стратегічною метою держави, підтримується значною частиною національної еліти, але поки що не стала домінуючим пріоритетом у зовнішньополітичних симпатіях населення.

Про це, зокрема, свідчать результати загальнонаціонального опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 30 січня по 6 лютого 2002 року.1 Так, на питання “Чи потрібно Україні вступити в НАТО?”, стверджувальну відповідь дали 14,4% респондентів, натомість 30,5% висловилися проти вступу. 36,3% респондентів віднесли це питання до віддаленого майбутнього, не змогли відповісти 18,8% опитуваних.

У регіональному аспекті помітно вирізнялася позиція респондентів Західного регіону: частка переконаних у необхідності вступу України до НАТО (27,5%) тут більш ніж удвічі перевищувала показник інших регіонів (на Сході та Півдні таку позицію підтримують у середньому 10% опитаних, у Центрі – 13,5%). Водночас, у Західному регіоні найменшою була частка тих, хто вважають, що Україна не повинна вступати до НАТО за жодних умов – 20,5%.

Не можна не відзначити і те, якої шкоди іміджу НАТО в Україні завдала операція на Балканах у 1999 році. Оскільки в українському інформаційному просторі домінували російські інтерпретації подій у цьому регіоні, то це призвело до серйозної деформації образу Альянсу. Сьогоднішнє зібрання відбувається у тривожні дні початку війни з Іраком, й цілком очевидно, що наслідки цих подій для іміджу НАТО будуть багатовимірними та неоднозначними.

На нашу думку, в Україні явно бракує цілеспрямованої інформаційно-пропагандистської кампанії щодо інтеграції нашої держави як у європейське співтовариство, так і трансатлантичні структури. Адже аналіз світового досвіду доводить, що позитивні результати референдуму на користь вступу до міжнародної організації значною мірою залежать від своєчасного проведення урядом цілеспрямованої інформаційно-пропагандистської кампанії.

Про важливість і своєчасність такої кампанії свідчить, зокрема, досвід Норвегії. Відомо, що у 1994 році більшість населення Норвегії (52%) проголосувала проти членства країни в ЄС. Значною мірою на цей результат вплинула інтенсивна кампанія партій та угруповань, налаштованих проти інтеграції, яка тривала протягом двох років перед референдумом. Натомість норвезький уряд розпочав власну пропагандистську кампанію ледве за кілька місяців перед проведенням референдуму.

Кожна пропагандистсько-інформаційна кампанія пов’язана передусім із мас-медіа та їх позицією щодо її проведення.

Журналістика – не ідеологія, не політика, не обслуговування. Як би банально це не звучало, преса – це справа, професія, бізнес. Однак, це не галузь чистого бізнесу, а бізнес в галузі новин.

Як у будь-якій іншій сфері професійної діяльності, у журналістиці є свої норми і правила, які зафіксовані у відповідних документах міжнародної журналістики. Зокрема, в Резолюції № 1003 з журналістської етики, прийнятій на 44-й сесії ПАРЄ в 1993 році, у Пункті 16 зазначено: “Якщо ми повинні створити умови для того, щоб з інформацією обходилися відповідно до етичних норм, то її одержувачами варто вважати окремих людей, а не безлику масу”.

У сукупності своїх технологій, інститутів, професіоналів, норм і практичної діяльності преса є могутньою силою, що впливає на спосіб життя людей, долі народів і держав. І як у будь-якому іншому ремеслі, “ремісникам” із мас-медіа необхідно дотримуватися професійних принципів. Для журналіста це об’єктивність, надання повної інформаційної картини, збалансованість думок і коментарів, обов’язковість подання кількох поглядів тощо. Декларуючи право суспільства на інформацію, не слід забувати, що суспільство, закон, правила внутрішньо-цехового розпорядку ставлять свої вимоги, порушення яких має настільки ж серйозні наслідки, як і наступ на свободу слова.

У цьому контексті дозвольте висловити власну точку зору, - котра, втім, не претендує на оригінальність: суспільство має право на отримання об’єктивної, неупередженої інформації щодо будь-якої проблеми чи актуального на даний час питання. Пов’язуючи це з темою доповіді, варто зазначити: на часі важливим є подання неупередженої інформації щодо Північного альянсу як трансатлантичної сполучної ланки, яка постійно зв’язує безпеку Північної Америки з безпекою Європи, практичного вияву ефективних спільних зусиль його членів задля підтримки своїх колективних інтересів.

На нашу думку, доцільно через мас-медіа репрезентувати НАТО як організацію, в рамках якої, попри несхожість ситуацій і національних військових потенціалів держав – членів Альянсу, всі вони однаковою мірою відчувають себе в безпеці, що, в свою чергу, сприяє загальній стабільності в Європі, створює сприятливі умови для зміцнення співпраці всередині Альянсу, а також між його членами та іншими країнами. Саме на цих засадах розвиваються нині нові, основані на співпраці, структури безпеки, які відповідають інтересам нової Європи, нерозчленованої і вільної торувати свій шлях у політичному, економічному, соціальному та культурному житті.

Інформаційні матеріали мають містити визначення основних завдань Альянсу в галузі безпеки, зокрема:

А propos, в лютому 2001 року під час візиту Генерального секретаря НАТО лорда Джорджа Робертсона в Росію, було відкрито Інформаційне бюро НАТО в Москві, згідно з положеннями “Основоположного акту про взаємовідносини, співробітництво та безпеку між Організацією Північноатлантичного договору та Російською Федерацією”, підписаного в Парижі у травні 1997 року.

Директор Інформаційного бюро Рольф Вельбертс в одному з інтерв’ю3 зазначив, що “на сьогодні НАТО є більш політичною організацією. В ній члени НАТО координують свою політику як між своїми членами, так і тими державами, які не входять до НАТО, але є її партнерами. І політика безпеки сьогодні є дуже важливою, - йдеться не тільки про воєнну безпеку, але, наприклад, й про громадянські надзвичайні ситуації, рятування на морі, контроль за зброєю масового знищення тощо”. Зокрема, опрацювання програми по формуванню позитивного іміджу НАТО в Росії було оцінено Р.Вельбертсом як завдання величезної важливості на найближчий час.

Варто, використовуючи можливості ЗМІ, ознайомити пересічного українця із змістом “Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною”, підписаною під час липневого саміту глав держав та урядів НАТО 1997 р. в Мадриді керівниками НАТО та Президентом України Л.Кучмою. Адже в цій Хартії країни – члени НАТО підтвердили свою підтримку суверенітету та незалежності України, а також її територіальної цілісності, демократичного розвитку, економічного процвітання та статусу без’ядерної держави, а також принципу недоторканності кордонів. Це ключові чинники стабільності та безпеки у Центральній та Східній Європі та на континенті в цілому.

Однак, наразі немає підстав говорити про достатню інформаційну підтримку натівської тематики в українських ЗМІ. А та, що існує на сьогодні, здебільшого здійснюється за усталеним національним принципом: не шкодувати чи то меду, чи то дьогтю, з упертим нехтуванням засадою “золотої середини”, яка передбачає вже зазначені об’єктивність, надання повної інформаційної картини, збалансованість думок і коментарів, обов’язковість подання кількох поглядів тощо.

Зрештою, з метою унаочнення висвітлення натівської проблематики в українських ЗМІ, для прикладу неважко змоделювати віртуальний виклад перебігу нашого зібрання, присвяченого проблемам регіонального виміру євроатлантичної інтеграції України, деякими вітчизняними мас-медіа, використовуючи журналістські напрацювання одного з шанованих українських видань4 (із відповідною зміною географічних координат).

Отож, “цими днями у Львові відбувся міжнародний “круглий стіл” на тему (див. вище), про який заздалегідь було заявлено як про панацею від багатьох львівських проблем. Англомовні доповіді іноземних гостей провінційна публіка, що не володіє мовою, слухати не побажала. Й цілком слушно, позаяк і україномовні доповіді організаторів “круглого столу” на теми регіонального виміру євроатлантичної інтеграції України були далекі від нагальних львівських проблем. Останнім питанням програми, як це прийнято останнім часом, було питання про свободу слова. Проте провінційні журналісти вже звикли до того, що їх намагаються використати, перепрошуємо, як лохів, заїжджі політики. Ми публікуємо звіт, а про необхідність вступу в НАТО як-небудь іншим разом”.

Все це було б доволі смішно, якщо б не було доволі сумно. Оскільки якщо й “провінційні журналісти” публікуватимуть свої натівські реляції здебільшого в подібній тональності, то пересічний галичанин (закарпатець, волинянин, ...) неминуче засумує за добрими старими часами, за яких про його спокійне життя невсипуще дбали браві вояки країн Варшавського Договору. Позаяк імідж НАТО був сформований у нього ще в ті часи за допомогою яскравих малюнків з “Перцю” та “Крокодилу”: товстий буржуй на ракеті з написом “НАТО” загрожує його радянському добробутові.

На часі, щоб нас не запідозрили у цькуванні незалежних журналістів і гнобленні свободи слова, повернутися до ролі регіональних мас-медіа в формуванні позитивного іміджу НАТО.

З метою забезпечення повної об’єктивності висвітлення теми, ми здійснили моніторинг закарпатської преси (2001-2002 рр.) і пропонуємо вашій увазі отримані результати.

Моніторинг 8 провідних місцевих видань проводився за наступними напрямами:

Всього: інформаційних – 76; аналітичних – 14.

Принагідно слід зазначити, що наш класифікаційний поділ матеріалів був доволі умовним, проте є всі підстави зробити певні висновки.

Таким чином, за два роки провідними закарпатськими друкованими ЗМІ Північноатлантичний альянс і пов’язані з ним питання висвітлювалися рідко, причому переважали передруки з центральних ЗМІ (здебільшого посилання на джерела передруку були відсутні).

Переважна більшість аналітичних матеріалів місцевих авторів стосувалася аналізу українських перспектив щодо членства чи співпраці з НАТО. Ми дійшли висновку, що закарпатський читач за два роки мав змогу отримати мінімальну кількість інформації про Альянс просвітницько-роз’яснювального характеру.

На нашу думку, проаналізовані матеріали загалом могли посприяти формуванню у пересічного закарпатця упереджено-негативного іміджу НАТО, як організації, членство України в якій є наразі нереальним, а через жорсткі умови вступу та можливі його наслідки – навіть небажаним. Варто додати, що з урахуванням прагматизму закарпатського менталітету, висновок можна було б сформулювати наступним чином: “і нашто тото нам треба?!”

Однак, як завжди, є “промінь світла у темному царстві”. А саме – угорськомовна газета “Карпаті Ігоз Сов”. Аналіз свідчить, що інформаційні матеріали щодо НАТО в цьому виданні друкувалися регулярно, в середньому 2 матеріали на місяць, і були спрямовані передусім на популяризацію і пропаганду переваг Північноатлантичного альянсу, його можливостей у збереженні миру, захисті країн-членів, і підтвердження того, що їх рішення про вступ цілком відповідало загальнодержавним пріоритетам. Також слід зауважити, що всі матеріали мали конструктивний інформаційно-роз’яснювальний характер, що сприяє формуванню позитивного іміджу НАТО. Головними інформаційними джерелами матеріалів були Угорське Телеграфне Агентство МТІ, інші світові інформаційні агенції тощо.

Отже, можна констатувати, що угорськомовний читач регіональних мас-медіа регулярно отримує на загал більш об’єктивну та всебічну інформацію щодо НАТО, яка сприяє формуванню позитивного іміджу Альянсу. Натомість українськомовний – нерегулярно, здебільшого суб’єктивну та неповну інформацію (за винятком актуальних для регіону матеріалів під гаслом: “НАТО допоможе нам захиститися від паводків?”).

Для прикладу дозвольте навести цитату з публікації місцевого автора: “Наші попросилися в НАТО. Волоцюги там не потрібні.... Чи то з бажання підняти власну значимість, чи то з не зовсім свіжої голови, Україна знову заговорила про прагнення вступити до Північноатлантичного альянсу. ... Не ясно тільки, для чого, і чи ми там потрібні. ... Чи можуть наші цуроші5, які навчилися поки влучати ракетами в цивільні літаки та житлові будинки, якось рівнятися до американців з європейцями”.6 Й це надруковано в популярній газеті Закарпатської області, де знаходиться географічний центр Європи!

Як кажуть, коментарі зайві, хіба що варто підсумувати - якщо і йдеться про формування чогось, то передусім про формування загальнодержавного комплексу меншовартості українця в регіональному вимірі. А ця тема заслуговує на окреме дослідження.

Дозвольте також додати, що ми не закликаємо до заборони публікації негативних матеріалів щодо Альянсу: у вільній демократичні пресі вони мають цілковите право як на існування, так і на свого власного читача. Однак читач повинен мати право вибору, й позитивні матеріали мають бути більш вагомими на протилежній шальці “інформаційних терезів”.

Про роль регіональних мас-медіа у формуванні позитивного іміджу НАТО ми намагалися доволі ґрунтовно розповісти на початку доповіді. Немає сенсу ще раз наголошувати на важливості даної проблеми.

Натомість вважаємо за доцільне запропонувати шановному зібранню своє бачення шляхів покращання ситуації. З метою об’єктивного інформування населення України через можливості ЗМІ щодо структури, основних завдань і цілей Північноатлантичного альянсу, слушним було б:

Зауважу, що певні напрацювання з проблем інформування населення з питань євроатлантичної інтеграції України (з аналізом досвіду країн-сусідів) є в Закарпатському філіалі Національного інституту стратегічних досліджень.

Насамкінець дозволю собі маленьку ремінісценцію по темі. Рівно рік тому мені довелося побувати в Белграді й зустрічатися з провідними югославськими експертами-політологами та журналістами. Найбільше мене вразила інформація директора белградського Центру політичних досліджень Мілана Ніколіча, який зауважив, що проведені Центром соціологічні опитування свідчать, що близько 60% респондентів прихильно ставляться до перспективи вступу Югославії до НАТО. І це в травмованій війною країні, в якій 90% жертв американських бомбардувань становило мирне населення. Зазначалося, що попри негативний досвід спілкування з НАТО в минулому, намітилася тенденція позитивного сприйняття Альянсу як гаранта стабільності та безпеки у світі.

Крім того, це свідчить про розвиток громадянського демократичного суспільства, до чого, безперечно, чимало зусиль доклали і докладають усі види ЗМІ, регіональні тощо.

1 Див. Національна безпека і оборона. 2002, № 2, с. 42-43.

2 Див.: Довідник НАТО. Видання присвячене 50-1 річниці Альянсу. Київ, “Молодь”, 1999. С. 24-25.

3 http://online.izvestia.ru/archive.pl?fl=a&id=31

4 Див.: Людмила Семенюк. Попроситься в НАТО, стоя на коленях.//2000, № 7, 14.02.2003, с. В4.

5 Жебраки (закарп.)

6 Див. Петро Франчук. “Наші попросилися в НАТО. Волоцюги там не потрібні...” //”РІО”, № 27, 1 червня 2002 року, с. 4.