Вплив Ялтинської угоди про створення ЄЕП на євроінтеграційні перспективи України

Конференція
Львів, 20 листопада 2003 року

Й.В. Пан Дітмар Штюдеманн,
Надзвичайний і Повноважний Посол
Федеративної Республіки Німеччина в Україні

Куди прямує Україна ?

Я хотів би звернути увагу на дуже поширену тезу, що Україна є жертвою. Ця теза, знову і знову знаходить своє підтвердження у складній і багатостраждальній історії України. Однак я впевнений, що лише на цьому не варто зупинятися.

Зараз Україна, можливо вперше у своїй історії, є не об’єктом, а суб’єктом, і сама визначає свою долю й розвиток. На питання, куди поверне Україна, вона мусить в першу чергу відповісти сама.

Це не означає, що в інших центрах світу – чи то в Москві, у Вашингтоні, Берліні, чи Брюсселі – ретельно не спостерігають за тим, які сигнали Україна посилає, щоб спробувати зрозуміти, куди хоче Україна рухатися. Нерідко ці сигнали від України є не лише слабкими, а й часто нечіткими, іноді навіть суперечливими, вони схиляють до хибних тлумачень і зрештою шкодять розвитку цієї країни. Таке обговорення, як сьогодні, є важливим, бо сприяє усуненню неясностей. Щоб одразу виправити можливі помилки у трактуванні, я хотів би сказати, що питання, куди повинна бути звернена Україна, в такій постановці є невірним. Бо Україна повинна розвиватися у всіх напрямках. Україні потрібні партнерські і стабільні стосунки з найближчою сусідкою – Росією. Проте – на рівноправній основі. На користь цього свідчать економічні інтереси, інтереси безпеки, а також тісні контакти між людьми. Тому пошук оптимальних відносин з Росією має величезне значення.

Однак, дозвольте мені, як спостерігачеві і як аналітику перспективи можливого розвитку, сказати таке: Росія теж повинна бути неабияк зацікавленою у формуванні добросусідських і взаємовигідних відносин з Україною. Лише це створює стабільність і передбачуваність на її південних кордонах. Росія володіє потужним економічним і політичним потенціалом, однак це означає й особливу міру відповідальності. Потрібно уникати всього, що могло б трактуватися як спокуса гегемонії. Міністр закордонних справ Ґеншер одного разу сказав, що політика, побудована на силі, після страшного досвіду минулого не має права на існування. Відповідальність у взаєминах має бути провідною лінією будь-якої політики.

З іншого боку, Україна по праву прагне до здійснення європейської перспективи. Для нас Україна є важливим партнером. Подальший європейський розвиток є немислимим без участі в ньому України. Колишній Міністр закордонних справ Ганс-Дітріх Геншер два роки тому в Києві з нагоди вручення йому ордена Президентом Кучмою сказав, що довершення Європи без України є немислимим. І все те, чого хоче досягнути Європейський Союз, і зокрема Німеччина у своїх двосторонніх стосунках з Україною, скероване саме на це. Не слід звужувати цю велику мету, вимагаючи постійно назвати конкретну дату вступу України до ЄС або вимагаючи від ЄС дати Україні чіткий сигнал, на який вона повинна була б відреагувати. Я гадаю, що вся дотеперішня діяльність ЄС і двосторонні німецько-українські стосунки позначені прагненням наблизити Україну до Європейської спільноти. І дозвольте мені повторити те, що я завжди говорю на публічних виступах: якщо йдеться про перспективи вступу, стосовно України не існує “ні”. Це – чіткий сигнал. Але найістотніше повинна зробити сама Україна. Україна мала би крок за кроком наближатися до цієї стратегічної мети, і у цьому її буде підтримувати і Брюссель і Берлін. Так само потрібно розуміти й концепцію добросусідства: це – інструмент наближення.

Тим не менше, підписання рамкової угоди в Ялті викликало певне збентеження. Обов’язковими залишаються добрі відносини зі Сходом і Заходом, проте інтеграція означає, що треба принципово визначатися: куди? Інтегруватися можна лише один раз. Все ж я радив моєму урядові не реагувати надто драматично на цю подію, бо окрім тих суперечливих сигналів, які Україна посилає нам, існує також практичний вимір всього, що відбувається. Наскільки я розумію, Україна наразі не має наміру робити якісь кроки, принаймні в тому сенсі інтеграції, в якому її розуміємо ми. Дуже залежить на тому, щоб Україна знайшла в собі сили, щоб опиратися спробам підштовхнути її до такої інтеграції, яка передбачається Ялтинською угодою. Я гадаю, що цю небезпеку можна скалькулювати.

У цьому зв’язку я хотів би наголосити на ще одному аспекті, який, на мою думку, занадто рідко тематизується. Те, що було підписано в Ялті з метою регламентації процедури подальшого зближення, разом з додатками, все це засвідчує, наскільки далекими від реальності є всі ці наміри. У головному документі, де виписана концепція ЄЕП, у пункті третьому є вказівка на те, що структури Європейського Союзу мали би бути взірцем для цієї інтеграції. Але, якщо подивитися на попередній шлях інтеграції ЄС, то побачимо, скільки сил, скільки часу треба було, щоб дійти до актуального стану, наприклад до єдиної валюти. Цей не лише довгий, а й дуже обтяжливий шлях. Тому я вважаю, що пером авторів цієї концепції в цілому навряд чи водили реальні обставини, якщо вони наважуються порівнювати інтеграцію ЄЕП з тими інтеграційними процесами, що тривали довгі десятиріччя в Європейському Союзі. Хто мав би інтегруватися у ЄЕП? Всі країни, про які йдеться, хоча і володіють значним потенціалом, але все ж перебувають у різних стадіях трансформації, яка охоплює абсолютно всі без винятку ділянки життя: державу і суспільство. Це – ще одна підстава для того, щоб без зайвої метушні стежити за подальшим розвитком цієї концепції ЄЕП.

 Проте, одну річ я хотів би додати: Україна повинна посилати сигнали, які є ясними, бо інакше її не будуть трактувати поважно ані в Москві, ані в Брюсселі, ані в жодному іншому місті. Бо інакше збільшиться загроза стати жертвою чужих геостратегічних та геополітичних амбіцій. Дозвольте мені, як старому приятелеві України, як людині, що не перший десяток років живе і працює у Східній Європі, сказати, що я переконаний, що Україна володіє достатнім потенціалом, щоби долучитися до руху європейського єднання, і успішно іти цим шляхом. Бути постійно об’єктом чужих сил не є фатумом України. Україна є достатньою силою, щоб стати активним учасником процесів і знайти місце, достойне її і її громадян, в силовому полі міжнародного розвитку.

Львів, 20 листопада 2003

Й.В. Пан Роберт  Брінклі,
Надзвичайний та Повноважний Посол Сполученого Королiвства Великої Британiї та Пiвнiчної Iрландiї в Україні

Я хотів би почати з подяки організаторам конференції і особливо Британській Раді за підтримку цього заходу. Це співпало з десятою річницею роботи Британської Ради у Львові. Ми святкуємо це чотириденним інформаційним ярмарком, що проходить в Університеті імені Івана Франка. І якщо у Вас ще не було нагоди, то я рекомендую піти подивитися на велику кількість культурних та інформаційних заходів, представлених там.

Я радий, що у нас тут є представники програм Британського Міністерства  міжнародного розвитку. Це Міністерство зосереджує свою діяльність в Україні у Львові, Донецьку та Луганську. Ми допомагаємо Львівській облдержадміністрації розробляти стратегію відновлення економіки Львівської області, особливо з огляду на розширення Європейського Союзу . Одним з проектів Міністерства є Українсько-польський проект транскордонної співпраці. Все це свідчить, що Британія віддана підтримці суверенної і незалежної України.

Сьогодні була погана новина зі Стамбулу, вибухнула бомба у Британському консульстві. Це нагадує нам про небезпеки з боку міжнародного тероризму. І я дуже радий, що Україна прийняла рішення підтримати миротворчу діяльність і стабілізацію в Іраку у Польському секторі пліч-о-пліч з британцями.

Темою конференції є Єдиний економічний простір і який вплив він може мати на європейську інтеграцію України. Я кажу Єдиний економічний простір а не Спільний економічний простір. Перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий пояснив, що Україна хотіла б мати спільний простір а Росія наполягала на єдиному.

Як ви знаєте, процес прийняття цих документів був контраверсійним в Україні та Українському уряді. Український Президент підписав цю угоду із застереженнями. Ці угоди не ратифіковані в Україні і не відомо, чи будуть ратифіковані  і коли. Сьогодні Посол Німеччини сказав, що економічний ефект не буде дуже великим. Була не одна спроба створити такий простір, наприклад  Євразійська угода і СНД. Треба чітко розрізняти зону вільної торгівлі та митний союз. Зона вільної торгівлі це те, що Україна хоче мати від цієї угоди. Це дуже добре. Якщо це справжня  зона вільної торгівлі, а не така, яку зараз має Україна з Росією. Все, що заохочує вільну торгівлю і зменшує винятки з неї – це дуже добре. А все, що виходить за межі і формує спільний митний союз створює труднощі. По-перше, Україна хоче приєднатися до Світової організації торгівлі і вже рухається у цьому напрямку. Наприклад у березні цього року Україна та Євросоюз узгодили спільний протокол про доступ  на ринки  . Але якщо Україна укладе митний союз з Росією та іншими, то приєднання до СОТ буде значно складнішим. Є угода про партнерство і співпрацю між Україною та ЄС. Але якщо Україна стане учасником більшого митного союзу, то це вплине на відносини між Україною та ЄС. Простіше кажучи, Україна не може інтегруватися у дві структури одночасно. Митний Союз створив би проблеми для інтеграції України в Європейський Союз, але я думаю, що цього не трапиться. Якщо це просто зона вільної торгівлі, то тут немає проблем. Щоб імплементувати зону вільної торгівлі, щоб зняти торгівельні бар’єри між Україною, Росією та іншими державами, щоб були однакові ціни на газ та на нафту як в Росії, так і в інших державах – на це необхідно кілька років. Україна часто каже Європейському Союзу: ви повинні нам дати політичний сигнал. Але те саме стосується і України. Підписавши угоду про ЄЕП Україна дала сигнал Європейському Союзу. Україна повинна замислюватися над сигналами, що надсилає до нас, у цьому я згідний з паном Дітмаром Штюдеманом.

Що стосується перспектив Української інтеграції, формальна позиція є чіткою і не змінилася. Стаття 39 угоди про Європейський Союз гласить, що будь-яка європейська держава може подавати заявку про вступу до Європейського Союзу. Щоб подати таку заявку держава повинна виконати Копенгагенські критерії , тобто досягнути стандартів демократії та  вільної економіки. Немає сумніву у тому, що Україна є Європейською державою. Як тільки Україна зможе виконати Копенгагенські критерії, вона зможе подати заявку на вступ до Європейського Союзу. Але я не хочу сказати, що це може трапитися завтра чи післязавтра. Ще є дуже багато роботи. Усе в руках України. За останні півтора року Європейський Союз все більше і більше визнавав важливість України і інших своїх нових сусідів. І Британський Міністр Закордонних справ Джек Строу заохочував своїх колег це робити. Європейський Союз прийняв нову концепцію ширшої Європи. Ми хочемо узгодити  плани дій з Україною і з іншими сусідами. І дуже важливим елементом цієї політики є диференціація. Це означає, що Європейський Союз визнає, що східні сусіди, , це не те саме, що Південні сусіди в Африці. Ми розуміємо, що не всі європейські  сусіди хочуть стати членами ЄС. Деякі Європейські сусіди більше зацікавлені приймати європейські стандарти демократій, ніж інші. На сьогодні серед сусідів ЄС Україна є лідером. Я думаю, що наступної весни Україна може бути першою, яка підпише план дій з Європейським Союзом. Я думаю, що є можливості для України лідерства у цьому регіоні.

Звичайно, що розширення ЄС буде мати свій вплив тут. Всі, хто живе у Львівській області, чітко усвідомлюють це. Але я думаю, що спільно ми зможемо подолати будь-які проблеми на короткотривалу перспективу. І я думаю, що для України розширений Європейський ринок з нижчими тарифами буде давати більше можливостей. Україна зі своєю високоосвіченою робочою силою і з низькою собівартістю праці повинна представляти високий інтерес для європейських інвесторів. Я повністю погоджуюся з Дітмаром Штюдеманом, що це все залежить від України. І будуть мати значення не слова про демократію і економіку, а реальна справа. Не просто прийняття гарних законів, яких є дуже багато, а їх імплементація. Це все вимагає зміни ставлення і поведінки. Звичайно це не легко зробити. У вересні Україну відвідав Британський Міністр у справах Європи Деніс Макшен. Він хотів приїхати до Львова, але опозиція у Британському парламенті розпочала дебати і він мусів повернутися до Лондона. Але у Києво-Могилянській академії він виголосив важливу промову. Вона є на веб-сайті нашого посольства.  Він сказав пресі, що Україна повинна дивитися на захід і налаштувати свій компас на Європу. 

Львів, 20 листопада 2003 р.