"Меси" на славу музики і трішки - поезії"    

Валентин Сильвеcтров. Дождаться музыки. Лекции-беседы. - К.: Дух і літера, 2010. - 368 с.

Книга під назвою "Дочекатися музики" навряд чи приверне увагу пересічного читача. Бо ж відразу виникають питання - якої саме музики потрібно дочекатися, про що, власне, йдеться... На щастя, ми наділені можливістю сприймати матеріальні об'єкти візуально, а в даному випадку це конче необхідно. Коли на обкладинці бачиш ім'я та прізвище відомого, особливо в музичних колах, автора - композитора Валентина Сильвестрова, коли погляд фокусується на його фотографії, вже більше не замислюєшся над назвою книги, тобто вона перестає сприйматися як нейтральна, а, навпаки, наповнюється змістом. Водномить виникає бажання роздивитися книгу, пробігти очима анотацію і зміст, потримати її в руках, перегортаючи сторінки, затриматися поглядом на конкретних текстових фрагментах: Адже Сильвестров знаний своєю майже повною "закритістю" для інтерв'юерів. Його публічні висловлення про свою творчість можна буквально на пальцях перерахувати, настільки він далекий від будь-якої полеміки про музичне мистецтво, особливо, про власне. Отже, в книзі йдеться не про абстрактну музику, а про "сильвестрівську", яку дійсно варто дочекатися... Дочекатися не тільки її появи з-під пера прославленого майстра, але також її розуміння, осмислення, проникнення углиб свідомості, одним словом, розкриття таємниць її метасимволічного іншомовлення.

Повністю ж інтрига, пов'язана з назвою книги, вичерпується у фінальному постскриптумі - у наведених уривках із бесід з Валентином Васильовичем у видавництві "Дух і Літера", яке і випустило книгу у світ. Саме в редакції, на прохання своїх співрозмовників, Сильвестров сам запропонував таку непомітну, позбавлену зайвого пафосу назву - "Дочекатися музики..." У цій фразі, на мій погляд, квінтесенція книги. Музику потрібно очікувати, бути готовим її зустріти, почути її звучання усередині себе, розпізнати момент її приходу, як якогось осяяння, коли вона без жодного зовнішнього тиску, без авторського диктату, а з власної волі починає литися в простір, фіксуючись на нотних аркушах - це і є домінанта авторських суджень, викладених у дванадцятьох лекціях-бесідах, своєрідних "месах на славу музики й трішки - поезії", як назвав їх сам Сильвестров. "Месах", відслужених разом з молодшими колегами - Сергієм Пілютіковим і Сергієм Зажитько у Спілці композиторів України.

Монолог-міркування про "драму музики"
        Книгу презентували 1 жовтня 2010 р. в концертному залі Спілки в рамках щорічного міжнародного музичного фестивалю "Київ Музик Фест". Ця книга - живий діалог композитора зі слухачами. Вона вибудувана за законом самоорганізації матеріалу, логіки саморозвитку, тобто як живий організм, який має внутрішні стимули і волю до самостійного існування. Незважаючи на те, що над нею трудився цілий штат працівників, враховуючи організаторів проекту та активних слухачів, які ставили часом доволі каверзні й провокаційні запитання, а також видавців, редакторів, верстальників і дизайнерів, вона все одно сприймається як персональна праця, скоріше, навіть, не праця, а саме літературна творчість-мистецтво Валентина Сильвестрова.

Водночас книга не є літературним трактатом, який би розкривав талант Сильвестрова-письменника. Під творчістю-мистецтвом маємо на увазі зовсім інше - композитор розмірковує про музику так, що просто неможливо позначити його судження якимось іншим терміном, крім як мистецтво. Той, хто прагне "почути" блискучу, вишколену й у деталях продуману мову оратора, котрий цілеспрямовано працює на публіку, можливо, розчарується. Книга пропонує монолог-міркування, тихий, не пафосний (як і вся творчість композитора), про музику в цілому. При цьому власна звукотворчість автора - це тільки привід, поштовх для музикантських роздумів. У книзі зафіксовано живий потік мови про буття музики у світі, про стадії й іманентні закони її існування, про колізії й перипетії, які вона проживає в процесі свого становлення, тобто це монолог-розповідь про "драму музики", якою вона розкривається композиторові.

Коли дочитуєш книгу до кінця, виникає бажання повертатися до окремих глав, зупиняючись то на одній, то на іншій, затримуватися на конкретних висловленнях автора, тобто входити у суть викладених думок, бо за першим разом можна пропустити масу цікавих і цінних суджень, не збагнути їхній зміст через стрімке просування сверхінтелектуальної думки Сильвестрова. Деякі з його думок, виділені окремо на маргінесах, сприймаються як свого роду філософські максими, риторичні афоризми. Ці примітки входять у діалог з основним текстом, створюючи ефект подвійного текстового ряду.

Втілення онтологічного тандему Звуку і Слова
        Дванадцять зустрічей-бесід - дванадцять глав - навіть у книжковому варіанті не сприймаються як просто діалоги, а, скоріше, як якісь дійства. Сама їхня композиція наводить на подібні думки, оскільки зустрічі відбувалися в "жанрі" диптиха: на початку лунала "сильвестрівська" музика різного періоду життя, а потім приділявся час діалогам. При цьому музика налаштовувала на бесіду, розкріпачувала, допомагала вловити тематичну нитку дискусії. Дійством ці зустрічі-бесіди були ще й тому, що в них втілився той онтологічний тандем Звуку і Слова, до якого так прагнуть у своїй творчості музиканти, але досягти якого вдається не кожному, напевно, через примхливість муз. Слово логічно постає з Музики, що зайвий раз підтверджує їхню діалектичну єдність в процесі природного перетікання одного в інше. І хоча дискусії правилися про високі матерії, зустрічі не були схожі на академічно суху й стриману розмову. Скоріше, навпаки, панувала атмосфера невимушеного спілкування, де мав місце гумор і сміх, що відтворено редакторами у вигляді коментарів і уточнень в дужках.

Концептуальна фабула даної книги полягає в ідеї Шляху одразу в кількох інтерпретаціях. По-перше, це життєвий Шлях у світі музики видатного майстра. І тут напрошується порівняння з історією виникнення циклу "Тихі пісні", який обговорювався на одній із зустрічей. Виникали "Тихі пісні", як розповідав сам Сильвестров, згідно з принципом заповнення осередків - спонтанно, мимоволі з'являючись і поступово утворивши цілий двогодинний цикл. Так і лекції-бесіди з'являлися одна за іншою, вкладаючись у цикл, немов "проростаючи" одна з одної. Між ними немає різких монтажних швів, це Шлях, по якому разом зі слухачами йшов сам композитор, ретроспективно простежуючи свою творчу біографію, різні її стадії й віхи, починаючи від становлення в далекі 70-і рр. минулого сторіччя й закінчуючи нинішніми, щойно написаними творами.

Хоча бесіди пропонують стадіальну хронологію з розподілом на 70-і, 80-і, 90-і, 2000-і рр., будь-яка межа в цьому випадку - поняття умовне. У музичному Шляху справжнього Майстра все завжди взаємопов'язано, аж до дрібних нюансів. Тому навіть, здавалося б, такі полярні крайнощі як авангардний період і сьогоднішній тихо-благозвучний, приємно-мелодійний "багательно-серенадний" - це не дві взаємовиключні віхи творчості раптово "перенародженої" людини, яка прокинулася від "затьмарення" під назвою технологічне звукове мистецтво, тобто авангард, а логічний перехід від одного до іншого. Адже крізь "багательні" ескізи останніх років, немов через перфокарту просвічує авангард композицій ранньої творчості. На думку Сильвестрова, це вже "зворотній бік Місяця", від монументальних симфонічних матриць якого тягнуться силові потоки до літургійних псалмів і стихир, які захопили увагу композитора останнім часом.

По-друге, Шлях - це ще й метафора розвитку життя музики в культурному соціумі, це історія її функціонування в онтології земного буття в період шалу модерну, потім в час загасання й переходу модерну у постмодерн й серед багатовекторних, часом, парадоксальних пошуків подальшого розвитку у лабіринтах плюралістичного мистецтва сучасності.

Занурення у первозданну стихію Мистецтва
        Отже, книга надає читачеві - і тому, хто відвідував лекції-бесіди, і тому, хто проґавив таку можливість, зануритися у первозданну стихію Мистецтва. Її семантично тривимірний простір створює можливість, іноді, опинитися в оазі філософської думки Маестро, іноді, відчути чарівність його особистісного, внутрішнього духовного світу, а, іноді, опинитися у схованці його творчої майстерні, тим більше, що до книги додається багатогодинний диск із творами Сильвестрова різних років, що саме по собі є таким незвичним і принадним для слухача-читача.

У своїх лекціях Сильвестров вражає доглибністю й точністю своїх спостережень, відкриється як блискучий ерудит, власник феноменальних знань. І водночас читач відчуває, що насправді композитор зовсім не ставив перед собою завдання виховати в собі інтелектуала-енциклопедиста з метою вражати й захоплювати оточуючих. Створюється враження, що ці мудрі-філософські знання закладені в ньому як даність, а ті, що накопичувалися в процесі життя, служили доповненням, органічно інтегруючись у свідомість. Судячи з власного досвіду, можу тільки додати, що проникнення в ці потаємні глибини сутності мислення Валентина Сильвестрова - надзвичайно цікава подорож.

Можливо, освічені меломани і знавці музики Сильвестрова прочитають книгу на одному подиху, адже власні міркування про творчість композитора вони доповнять і відкоригують думками автора. А для тих, хто знайомий з музикою Валентина Васильовича поверхово, книга може здатися, особливо спочатку, якимсь пишномовним текстомазством. Однак зробивши над собою певне зусилля і переборовши бар'єр нерозуміння, яке завжди виникає під час знайомства з новим об'єктом, читач і не помітить, як його поглине стихія персонального тексту. І книга поступово розкриє йому свої схованки і секрети, тим більше, що основні ідеї-думки Маестро про музику - про дбайливе до неї ставлення, як до живої матриці; про народження музики у мить переходу "від ніщо до що"; про невловимість того сутнісного, що відрізняє шедевр від посередності; про діалектизм й тісний взаємозв'язок усіх елементів музичного тексту, який повинен "пам'ятати сам себе" - саме ці ідеї-думки лейтмотивом проходять через всю книгу бесід. Подібно до кластер-акорду, про який любить згадувати сам композитор, коли йдеться про силові токи, що йдуть від нього і тягнуться через весь твір. У такий спосіб цей кластер-акорд, на мій погляд - кластер-фабула, проявляє себе й у літературному тексті, виринаючи у кожній главі опусу, на всіх його сторінках, залишаючи ті самі "кола на воді", про які поетично й захоплено у своїх лекціях-діалогах розповідав композитор.

"Танок поезії", "метафуга", "піаніст-віртуал":
        І от коли чужа стихія думок стає рідною й близькою, вже не помічаєш певну "кострубатість" мови, яку навмисно зберегли редактори, щоб у вихолощеній і милозвучній грі слів не втратилась персональність звучання авторського голосу. Мова Сильвестрова настільки щедро пересипана метафоричними епітетами й риторико-символічними висловами, що затягає читача у вир лексики суб'єктивного погляду на явища не тільки музичного життя, але й повсякденної реальності. Що ж стосується музики, то автори проекту у вигляді предметного покажчика, вміщеного вкінці книги, склали величезний перелік зі специфічних "сильвестрівських" термінів, серед яких трапляються такі, як-от: "мовна серія", "танок поезії", "символічна симфонія" "метавальс", "метафуга": аж до дещо кумедного визначення "піаніст-віртуал".

Переважають у Сильвестрова саме подібні "мета", але в цьому й суть: у нього не просто мова, а метамова, не просто стиль, а мета стиль - як в Музиці, так і в Слові. Лекції-бесіди і сама книга є метатекстом зі своїм стилем і мовою, виявленими в емфатичних паузах і особливій символічній звуковій аурі. Але найголовніше, що крізь цей метатекст, як у палімпсесті, проглядаються обриси особистості композитора, який ділиться з читачами, слухачами, співрозмовниками і сотворцями своїми думками і музикою.

Анна Луніна, кандидат мистецтвознавства