- У своїй статті "Кінець Імперії", яка була надрукована в журналі "Ї" в 2004 році, посилаючись на теорію Рендала Коллінза, який передбачив розпад Радянського Союзу, ви стверджуєте, що Російська імперія пройшла два етапи розпаду з трьох можливих і продовжує цю тенденцію. Чи не змінили ви свою точку зору?

- Рендал Коллінз був макросоціологом, спеціалістом з теорії конфліктів. На початку 70-х років ХХ ст. він написав книжку, в якій стверджував, що за наявності певних обставин те чи інше державне утворення неминуче починає розпадатися. Теорія геополітичної динаміки Коллінза не має доктринального характеру - це не керівництво до дії і не конструювання політики, як, наприклад, роботи З. Бжезінського чи К. Гаусхофера. Його теорія ні до чого не спонукає - просто описує і передбачає, що станеться з якоюсь конкретною державою за певних обставин. За 11 років до розпаду СРСР Коллінз у одній зі своїх статей описав, як буде розпадатись Російська імперія. Мені залишилось лише застосувати цю методику до сучасної Росії, взявши до уваги свіжі статистичні дані й актуальні зовнішні обставини. Всі вони свідчать, що фактори, які розвалили Радянський Союз, продовжують діяти й у нинішній Росії: це фатальний державний менеджмент, це гігантська територія з жахливим кліматом, катастрофічна депопуляція населення, ріст могутності країн-сусідів, зокрема, Китаю. Те, що сьогодні діється на північ від нас, не дає, на жаль, жодних підстав для оптимізму. Потрібно також усвідомлювати, що ймовірний розпад Росії становить безпосередню загрозу для нашої країни. Бо так чи інакше, поки що Росія є доволі надійним буфером проти мусульманської і, не виключено, китайської експансії.

Натомість після війни в Грузії кардинально змінився весь світовий устрій. Твердження американських геополітиків про те, що головну загрозу для світу становить російська "Імперія зла", здається втратили свою актуальність. Ще донедавна глобальна політика США базувалась на ідеях одного із найяскравіших представників британської імперської геополітики - англійського географа сера Х.Д. Маккіндера. Він говорив, що Британія повинна всіляко протидіяти утворенню Євразійського російсько-німецького союзу, оскільки об'єднання цих країн неминуче призведе до втрати англосаксонського домінування в світі. Щоб запобігти такому об'єднанню, потрібно було утворити між Німеччиною і Росією пас незалежних буферних держав, які б і не дали утворитись осі Берлін - Москва. Що й було зроблено після Першої світової війни, а остаточно довершено після ліквідації Радянського Союзу. Варто наголосити, що американські політики завжди приділяли велику увагу країнам між Балтійським і Чорним морем, оскільки вважали ці буферні держави важливим елементом своєї національної безпеки. Однак після розпаду СРСР Російська імперія втратила третину території, половину населення, швидкими темпами почалась деградація її армії, практично повністю було втрачено стратегічний військово-морський флот і стратегічно важливі незамерзаючі порти. Нинішня Росія, крім як для найближчих сусідів, не становить реальної загрози для США чи Європи. А раз так, вирішили американські геостратеги, для чого укріплювати Балто-Чорноморську дугу, якщо німецько-російський союз не становить для США жодної загрози. Для чого викидати гроші на цей геополітичний вітер, якщо нинішня Росія - це старий беззубий ведмідь, якого самого потрібно боронити від дракона зі Сходу?

А тому, якщо раніше віссю зла була Росія, то нині цей "почесний" титул перейшов до китайців. До речі, американська The Wall Street Juornal нещодавно надрукувала статтю з промовистою назвою "China Joins the Axis of Evil" - Китай став віссю зла.

- Чи потрібне світові домінування США?

- Нині безвідповідальність світових лідерів досягла таких масштабів, що просто мусить бути якийсь поліцейський. Зрештою весь світ після розпаду СРСР тримався на тому, що був один полюс, який називався "Америка". У будь-якому разі поганий поліцейський - це набагато краще, ніж його відсутність.

- За вашою логікою, Китай сьогодні - одна з головних загроз Росії. Але якщо прослідкувати поведінку Росії, то вона багато в чому співпрацює з Китаєм - це й Шанхайська організація співробітництва, й БРІК, й газова сфера. Чим керується Росія, посилюючи співпрацю з Китаєм?

- Це парадокс, який мене дуже дивує. Справа в тому, що досі ніхто не знає, яку стратегію у відносинах із Китаєм остаточно обере російське керівництво. Те, що ми бачимо сьогодні в російсько-китайських відносинах, - безумовно тактика. І китайці це добре розуміють. У мене особисто складається враження, що Росія починає повертатися обличчям до Європи. З одного боку, ми бачимо, що тісна співпраця з Німеччиною, Францією, яка існувала й раніше, переходять на інший рівень. Перегляд свого ставлення до Польщі - це теж спосіб задобрити Європу. Чому? Бо сьогодні в російському експертному та інтелектуальному середовищі абсолютно чітко усвідомлюють, що наступ Китаю неминучий. І без допомоги західного світу Росія не встоїть. Якщо депопуляція величезної країни відбуватиметься такими ж темпами, а неконтрольована міграція росіян з Сибіру й Далекого Сходу в європейську частину РФ продовжиться й далі, то величезні території на схід від Уралу неодмінно стануть легкою здобиччю сусідів РФ.

Ще одна серйозна проблема Росії - це мусульманський рух на Північному Кавказі та в інших мусульманських республіках РФ. У 2012 році, після того, як США виведуть свої війська з Афганістану, без "роботи" залишиться величезна кількість людей, які вміють лише воювати. Частина цих бойовиків - громадяни Росії - вихідці з Кавказу, Татарстану. Усі вони прийдуть у Центральну Азію - Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан, де панують авторитарні режими, які не мають підтримки своїх громадян і захищати місцевих диктаторів буде нікому. Ці режими впадуть дуже швидко, після чого настане черга доволі потужного Казахстану. Так чи інакше Росія буде змушена тим чи іншим чином втрутитися в локальні громадянські війни своїх сусідів. У іншому випадку, після падіння Центральноазійських сусідів Росії, весь терористичний мусульманський світ кинеться в Росію воювати. В будь-якому разі, нестабільність на півдні Росії сприятиме посиленій міграції населення з Сибіру в європейську частину Росії. І тут настане час Піднебесної: малоймовірно, що за нинішнього розкладу сил, Китай відважиться напасти на Росію. Однак ніщо не завадить китайцям просто увійти в землі за Уралом, які покине російське населення. Зрештою, про війни, які будуть проводити китайці, можна говорити лише дуже умовно.

- Цієї осені на Київському безпековому форумі, який організовує Благодійний фонд Арсенія Яценюка "Open Ukraine", однією з провідних тем були відносини НАТО - Росія, але не в контексті протиріччя, а в контексті співпраці в умовах зміни світової стратегії безпеки...

- НАТО давно загравало з Росією. Це одна з причин того, чому Україна не вступила в НАТО. Сьогодні США втратили інтерес до України із вказаних вище причин. Натомість Європа щодо нас ніколи не мала жодних сентиментів, більше того, Берлін і Париж усвідомлювали, що без України нинішня Росія навряд чи довго протримається. Якщо Китай цікавить лише територія та корисні копалини, то росіяни, маючи величезні території, потребують людей, щоб господарювати на цих землях і боронити їх від ворогів. А тому сьогодні Європа й США кинули нас у піч путінської Росії, щоб та не загасла остаточно. Оскільки вони розуміють, що без допомоги ззовні Китай отримає за Уралом те, чого він найбільше потребує, - територію і ресурси.

- Посол України Олександр Чалий, коментуючи результати Київського безпекового форуму, зазначив, що Росії і НАТО потрібне історичне примирення, без якого довіра між ними неможлива. Ключем до історичного примирення Росії і НАТО, на його думку, є Україна. Яка ваша думка з цього приводу? Яку роль у світі в подальшому відіграватиме Україна і як нам потрібно вибудовувати власну геополітичну стратегію?

- Це, мабуть, найважче питання. Європа не хоче ніякого насильства поряд із своїми кордонами, і разом із тим вона дуже цинічна. Заради свого благополуччя Європі не потрібен конфлікт на території, через яку на Захід постачається російський газ. У 2004 році ми мали шанс розпрощатись з імперією, але Ющенко був лінивий і бездарний, Юля - віроломна, а російські спецслужби - жорстокі та вмілі. Сьогодні ми свій шанс втратили, щоб змінити ситуацію, потрібно важко працювати. Зараз ніби позірно виглядає, що Україна готова йти до Росії, і Європу це цілком задовольняє. Бо, мислять цинічні брюсельські чиновники, якщо самі українці сприймають таку ситуацію, такий уряд, таке безправ'я як норму й не протестують проти цього, то чому цим повинен перейматись Європейський Союз? Єдина країна, яка й зараз послідовно відстоює існування нашої незалежності, - це Польща, яка чітко розуміє, що наступною буде вона. Натомість Європа готова допомагати Росії боротися з мусульманською та китайською експансією, оскільки дуже боїться хаосу в ядерній країні, із сотні ядерних об'єктів. І готова допомагати Росії до останнього українця.

- І все ж таки як Україні в ситуації, що склалася, вибудовувати свої відносини з Росією?

- Ми мали шанс вибудовувати рівноправні відносини з Росією за часів Ющенка. Але нам завадила абсолютна безграмотність нашого найвищого керівництва, яке слабо усвідомлювало важливість моменту: Ющенко й Тимошенко були надто зайняті взаємною гризнею. А ми мали шанс стати суб'єктом історії. Сьогодні ми - об'єкт російських маніпуляцій. Але справа в тому, що дорога в Росію - це дорога нікуди, в яму, втрата державності, втрата українського етносу як такого. І Росія всіма силами нищить самоусвідомлення українців. З іншого боку, через вказані вище причини, така Росія, путінська Росія, не має шансів вижити в майбутніх глобальних катаклізмах. Ніхто не знає, куди поверне Росія: загравання з Китаєм, продавання йому зброї, створення енергетичного крила на Схід (це було, до речі, ініціативою Путіна) дозволяє зробити висновок, що російське керівництво ще не вирішило, з ким йому по дорозі. Якщо Росія звернеться до Європи та США за допомогою, це означає, що бази США повинні знаходитися в Сибіру. Але може бути й таке, що Росія погодиться на союз із Китаєм з відповідними наслідками. Історія вже знає такий прецедент, коли під час татаро-монгольської навали суздальський князь Ярослав Всеволодович добровільно пішов під владу монголів. Чому б не піддатися Китаю, раз це неминуче? Власне, тому Європа зараз заграє з Росією. Але ніхто не знає, який шлях обере ця країна.

- Чи має Росія шанс стати демократичною країною?

- Росія ніколи не була демократичною державою, і я вважаю, що найближчим часом нею не стане. Хроніки чи пам'ятки іноземців, які подорожували Росією, чітко описують суцільно рабське населення, для якого фізичне насилля було нормою. Надзвичайно важкий клімат, величезні території, 80% яких не придатні для життя, теж сприяють тому, що примус є інструментом у відносинах російської влади із власним народом. Натомість для нас мати демократичного сусіда з великою територією, близькою мовою, який би просто не заважав нам жити, - було б ідеальним варіантом розвитку подій. Однак уся російська політика упродовж останніх 300-400 років свідчить про наївність таких мрій. Зрештою, усі ми є свідками того, що російська закордонна політика протягом останніх 20 років - це суцільна спецоперація. Для того, щоб ефективно боротися з цим - потрібно думати й діяти адекватно, відповідно до обставин, пам'ятаючи, що нинішня путінська Росія для нас - загроза, а підкорена, "китайська" Росія - катастрофа.

3.02.2011

На початок