Володимир Аліфанов, журналіст (АР Крим)

Крим не є якийсь спеціально проросійський – він прокримський.

У «народі» якоїсь агресії щодо України немає. І хоча симпатії до Росії є, але вони не переходять конституційних меж. Я не чув масових розмов про від’єднання і відповідне приєднання – Криму цілком добре і так. І хоча його мешканці відчувають себе в якомусь окремому статусі, але сенсу його змінювати не бачать. На курортах чимало відпочивальників, які розмовляють українською, – і все нормально.

Відчуття, що тут може бути якась «больова» чи, не дай, Боже, «гаряча» точка, немає. Такі чутки можуть роздувати хіба російські туроператори. От, скажімо, днями стався жахливий випадок: люди пізно вночі смажили шашлик і, обкладаючи вогнище камінням, примудрились запхати міну часів ІІ Світової, сплутавши її з каменем, – підібрали випадково на березі. Міна вибухнула – одна людина загинула, четверо постраждали. Натомість на сайтах російських туристичних операторів миттєво з’явилась інформація, що на пляжі у Криму підірвалися відпочивальники, хоча цей пляж був дикий. Подібних страшилок чимало. Мета цього зрозуміла – максимально настрашити російських громадян і спрямувати їх, скажімо, в якесь Сочі.

Мовний законопроект люди масово підтримують, натомість проти української мови як державної нічого особливого не мають. Хтось із російськомовних кримчан зазначив: аби Крим нормально розвивався, тут повинні нормально співіснувати українська, російська та кримськотатарська мови. Зрештою, це просто закріплює нинішній стан, та й по всьому. Адже українізація будь-якого регіону відбувається не завдяки вивіскам українською мовою.

Крим зараз нікуди не дрейфує, наприклад, до Росії чи Туреччини – він просто чітко стоїть на своєму місці. Якщо кримчаків нічим не утискати, то в жодні інші гавані вони не плистимуть, бо ж відпочивальники приїжджають у Крим на море, а воно буде і так, і так.

Газета ZIK №24 (21 червня 2012р.)