Концтабір Ебензе. Трохи про наше “без-межне” минуле або “знищення через працю”

Ебензе – одне із наймальовничіших містечок горішньої Австрії, що адміністративно і територіально належать до міста Ґмунден. Перша документальна згадка про нього датується 1447 роком. Сьогодні тут проживає близько 8 тисяч мешканців, а колись, у 1604 році в Ебензе було засновано солеварню. Вже у 1607 році тут почала продаватися соляна продукція під назвою „Geburtsstunde Ebensees“. З 1594 по 1604 рік тривало будувництво найдавнішого трубопровіду у світі, сполученням Хальштатт – Ебензе.

Для того, щоб насолодитися атмосферою краю, туристам варто знати три ключові місця: Traunsee, Offensee, Langbathseen, бо справді, озера, а ще гірські масиви, – надзвичайне природнє багатство горішньої та всієї Австрії загалом.

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1520.jpg$

Traunsee

Та це далеко не все, чим може зацікавити ця місцевість. Перестрибуючи 5, а то й навіть 6 століть, зупинимося на трьох важливих датах історії Ебензе. Йдеться насамперед про 18 листопада 1943 року – рік відкриття концентраційного табору неподалік від тогочасного містечка, 6 травня - 1945 рік звільнення полонених концентраційного табору американськими військами, на чолі із капітаном Тімоті Бреннано, та 6 травня 1995 року - рік відкриття українського меморіалу на території колишнього концтабору.

Історія заснування концентраційного табору Ебензе.

18 листопада 1943 року, SS відкрили концентраційний табір в Ебензе під кодовою назвою “SS-Arbeitslager Zement”. Щодо цієї дати немає суперечок, а от про те, яка кількість в'язнів тут перебувала дані дуже коливаються – від 20 000 - до 27 000; більш, ніж 8 000 осіб загинуло, так і не дочекавшись звільнення у травні 1945 року.

$Описание: C:\Users\User\Desktop\EBENZEE_23-01-2012\534dcfe14e2a4a3af7f8b844509096b46d70d52f.jpg$

площа перед тунельною системою No. 2, Фото: Bohuslav Barta on May 23rd, 1945

Archive: Drahomir Barta, Prague

Табір Ебензе був лише одним із небагатьох так званих 49 “під – таборів” чи філій головного коцентраційного табору Маутхаузен, де в'язні працювали на німецьку військову індустрію. Сам Маутхаузен був створений незадовго після “аншлюсу” Австрії, у серпні 1938 року на території, де здавна видобували граніт. У цей період часу концтабори були цілковито підпорядковані інтересам підприємств СС, на яких тисячі вязнів гинули від важкої роботи, зокрема також споруджуючи великі цегляні заводи при концтаборах, видобуваючи корисні копалини тощо. Зрештою, найточніше пояснити принцип зайнятості різного роду ув'язнених, а також їх життя вцілому, як зазначається у книзі “Українські в'язні концтабору Маутхаузен. Свідчення тих, хто вижив” можна одним лише словосполученням: ”знищення через працю”. І цього буде достатньо. Не треба, однак, забувати, що деякі групи в'язнів гинули тут просто внаслідок запланованих розстрілів, якщо у їх особових справах було зазначено “поверненню назад не рекомендується”(1).

Дочірний концтабір у містечку Ебензе ( один із серед найбільших як от Гаузен, Мельк, Лінц) будувався ще починаючи із 1936 року, з метою надання приміщення під виробництво ракет. Ракети під назвою А-4, (більш відомі як V-2) мали б бути таким собі технічним “дивовжним проектом”. Про них ширилося багато слухів як про супер секретну зброю, з допомогою якої Гітлер виграє війну. Насправді ж, це була лише пропаганда, а існуючий проект не міг бути до кінця реалізований через брак фінансування, матеріалів та технічні проблеми.

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1854.jpg$

тунель B – приміщення музею

Згідно з планами інженерів, у тунелі комплексу “А” мало зберігатися найважливіше спорядження, а тунель комплексу “Б” організовувався для випробовування у ньому ракет. Не довелося цим планам бути втіленими у життя, бо вже навесні 1943 року німецька військова ситуація, так само як і воєнна економіка, почала зазнавати фінансових кризових змін. У серпні 1944 року у конструкціях ракет А-4 знайшли суттєві помилки, а тунельні комплекси у Ебензе врешті почали використовуватися для інших цілей, як наприклад, завод для очищення нафти.

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1892.jpg$

тунель А – приміщення музею

Тим не менше, у перший же день офіційного відкриття концтабору в'язні були змушені працювати над створенням і адаптацією нових тунелів. Це заняття вимагало неабияких фізичних зусиль. Перші 63 особи прибули сюди із Матхаузену, а до кінця 1943 року їх вже налічувалося близько 500. Навесні 1944 року концтабір поповнився великою кількістю італійців та французів, а у червні 1944 року угорськими євреями, - тими, що вижили, так би мовити, “відбірковий тур” у концтаборі Аушвіц на продовження життя. Ще 1500 осіб були привезені сюди на початку літа 1944 року, і знову на весні 1945 року євреї переважали серед прибулих. У липні 1944 року найчисельнішими “совєтськими” в'язнями війни поповнилися стіни концтабору “Zement”, а восени 1944 року черговою партією польських в'язнів(2) . Цікаво, що у проміжку часу від листопада 1943 до травня 1945, найбільше в'язнів померло саме у передостанній місяць перед звільненням – у квітні – більше, ніж 3000 осіб.

$Описание: C:\Users\User\Desktop\EBENZEE_23-01-2012\KzEbensee.jpg$

група звільнених вязнів у травні 1945 року.

Date: May 7, 1945  Locale: Ebensee, Austria  Photographer: Arnold E. Samuelson  Credit: United States Holocaust Memorial Museum, courtesy of National Archives and Records Administration, College Park [Photograph #66297] Copyright: Public Domain

В'язні табору Ебензе.

Дослідник колишнього концтабору Ебензе Florian Freund у своїй книзі “Concentration camp Ebensee. Subcamp of Mathausen”, Vienna, 1998 публікує наступні дані про категорії в'язнів у концтаборі Ебензе на 3 травня 1945 року (за 3 дні до звільнення):

політичні в'язні	6691	40, 68%
євреї	4968	30, 20%
совєтські вязні війни та цивільні працівники	3935	23, 92%
“кримінальний елемент”	791	4, 81%
інші	38	0, 23%
свідки Єгови	16	0, 10%
гомосексуалісти	10	0, 06%

А також список національностей, знову ж станом на 3 травня 1945 року:

поляки	5346	32, 50%
совєти	4258	25, 89%
угорці	2263	13, 76%
французи	1147	6, 97%
німці	1107	6, 73%
інші	627	3, 81%
югославці	594	3, 61%
італійці	443	2, 69%
греки	282	1, 71%
іспанці	220	1, 34%
чехи	162	0, 98%
всіх	16 449	100, 00%

Показовим є те, що в'язні усіх національностей, котрі перебували у концтаборі, мали визначені і категоризовані статуси, умови проживання, так само як і шанси на виживання. До прикладу, німці-противники націонал-соціалізму були потрактовані як політичні вороги, їх одяг був позначений червоним трикутником. Вони належали до найпривілейованіших. Ті, хто були позначені зеленим чи чорним трикутником належали до “анти-соціальної” категорії “кримінальних злочинців”. Останні, все ж, перебували на кращих позиціях, у порівнянні із народами Західної та Південної Європи. Стосувалося це, для початку, можливості отримання додаткової їжі чи одягу. Ув'язнені, котрі прибули у концтабір із країн колишнього Радянського Союзу та Польщі, вважалися лише на порядок вищими за статусом, аніж остання категорія в'язнів – цигани та євреї.

У спогадах - хроніці Моше-га Еліона, єврея із грецького міста Салоніки, де нацисти винищили колись велику єврейську сефардську громаду, що налічувала близько 50 000 осіб, читаємо про його “подорожі” до концтаборів Аушвіц, Матхаузен, Мелк і Ебензе. Моше га-Еліону, не зважаючи ні на що, все-таки, пощастило дочекався 6 травня 1945 року. Він був врятований американськими військами і зумів розпочати своє життя спочатку. Тому, тепер ми можемо тримати в руках його книгу спогадів-хроніку “Протоки пекла” SS-Arbeitslager Zement”, у якій він про своє перебування у концтаборі “Ebensee, і не тільки, писав наступне:”... Із концтабору Аушвіц, ми прибули до міста Лінц. Єдине, що ми знали, це те, що наступне місце призначення – концтабір Ебензе. Наш піший шлях тривав наступні три дні через Вельс – Ламбах, Ламбах – Ґмунден, Ґмунден – Ебензе. Врешті ми прибули сюди пообіді 16 або 17 квітня”(3).“У концтаборі Ебензе, саме у тій частині, що була призначена для проживання, налічувалося більше, ніж 30 житлових бараків, а також кухня, душова, пральня і крематоріум. Так виглядало, що тут не було газових камер [насправді ж, вони там були, авт.]. Поруч із житловим табором ув'язнених знаходився квартал членів СС, офіси та інші об'єкти, що слугували у їхніх цілях. Більша частина“мешканців” табору працювали переважно у майстернях та заводах, - філіях німецьких індустріальних компаній (більшість із них функціонують і сьогодні: Hofmann und Maculan, Siemens Schuckert, Siemens Bauunion, Ferrobetonit, Dr. Müller, Heckmann und Langen та інші(4)), що випускали для нацистів військові машини. Ці заводи та майстерні розташовувалися у тунелях пагорбів поблизу табору. Інша частина була залучена у копання нових тунелів. Робота тут не вщухала ні вдень, ні вночі, так само, зрештою, як і голод. Офіційний розподіл їжі становив лише 1/8 хлібини, тоді як у Аушвіці він становив 1/4”(5). Умови проживання, “харчовий пайок” у концтаборі Ебензе були набагато гіршими, ніж у самому Матхаузені чи Аушвіці. Як правило, тим із увязнених, хто потрапляв сюди не через транзитні концтабори, адаптуватися до нового життя було набагато складніше.

Цікавими є спогади Моше Га-Еліон про українців та росіян, з якими йому довелося перебувати спершу в Аушвіці, а вже згодом і в Ебензе. Вперше із представниками цих національностей єврей із Салонік зустрівся у концтаборах. У своїх цікавих спогадах, не завжди однак приємних, українців та росіян він називає експертами у розпізнаванні їстівних паростків рослин, від яких навчилися це робити і всі інші в'язні, у процесі піших весняно-літніх переміщень від одного концтабору до іншого. Особливо емоційно колишній в'язень концтаборів Моше Га-Еліон наголошує на факті жорстокої помсти, підбуреної та вчененої знедоленою групою українців та росіян, до яких згодом приєдналися і інші в'язні, супроти командувача концтабору Ебензе – Цигана Капо. Останнього спалили живцем за нелюдське та насильницьке ставлення до вязнів.

Українці у таборі Ебензе

За неофіційними даними, у таборі загинуло близько 2000 українців. Проблема, однак, полягає в тому, що ці неофіційні дані мають мінімальні шанси на точність у підрахунку українських жертв нацистського режиму у концтаборі Ебензе. Спричинено це насамперед категоризацією і утотожненням українських вязнів із совєтськими. На їх уніформі була пришита літера “S”, що власне і надавала їм цього статусу по замовчуванню. Але і не тільки. Ті з них, котрі прибували у концтабір із Галичини, ідентифікувалися із поляками “P”, чехами чи румунами(6). Через брак такого роду інформації, широке і просторе поле уяви рясніє перебільшеннями і видуманими фактами-міфами як про кількість жертв, так само як і про широкий український колабораціонізм із нацистськими загарбниками(7).

Подібного висновку дотримується британський історик Норман Дейвіс. Він вважає, що насправді нікому не відомо достеменно, скільки ж українців загинуло у комплексі “Аушвіц – Біркенау”, бо найчастіше українські жертви нацистської тиранії перемішувалися із такими національностями як поляки, чехо-словаки, угорці та румуни або додавалися до розділу “російські чи совєтські втрати”(8).

Під час ІІ світової війни колишній в'язень концтабору Ебензе, якому вдалося врятуватися, українець за походженням Богдан Качор – сьогодні Голова Світової Ліги Українських політичних в'язнів – колись виконував функції зв'язкового ОУН. У 1943 році він був заарештований Гестапо за розповсюдження літератури ОУН. Сидів у тюрмах у Бродах, Золочеві та у Львові. На початку жовтня 1943 р. його, разом із іншими в’язнями, німці перевезли його до концтабору в Аушвіці (Освенцім). З наближенням радянського фронту полонених евакуювали у концтабір Маутгаузен, потім до концтабору в Ебензее. Сьогодні Богдан Качор проживає у США, і у своєму 88 -річному віці продовжує залишається активною і діловою людиною. Донедавна він був також членом фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку, яка займається допомогою студентам в США, в діаспорі та в Україні(9). У інтервю за 2007 рік “...Вирвався грабареві з-під лопати” він розповідає про своє життя, арешт ГЕСТАПО, пережиті подорожі і життя у таборах, а також про те, як уперше і чи не в останнє у концтаборі Аушвіц українцям було дозволено на уніформах, на червоних трикутниках, нашити букви “У” – українець(10).

І справді, майже не можливо знайти інформацію про українських в'язнів концтабору, дізнатися подальшу долю, тих котрі пережили це пекло та прочитати їхні щоденники-спогади. Як правило, відривками згадуються імена осіб, часто нитка послідовності, губиться вже у самому поїзді, що перевозив в'язнів із одного табору до іншого, але дещо, все-таки, у нас є!

Так, у книзі колишнього в'язня, члена чеського руху опору, що виконував функцію писаря у таборі Ебензе Драгоміра Барти під назвою “Щоденник із концентраційного табору Ебензе” і у його ж приватному архіві про про період з листопада 1943 року до 6 травня 1945 року, мені вдалося натрапити на деякі сліди - список імен 206 в'язнів концтабору Ебензе.

Серед них вказані і українці:

1. Fetzenitsch, Vassilij, народженний 25.04.1912 у Sadzave (ймовірно Івано-Франківська область), номер вязня 52705, від 28. 02. 1944 перебував у концтаборі Ебензе. Утік 16.08.1944. Підданий екзекуціям 16.08.1944

2. Grywa Luka, народжений 27.09.1925 у Дніпропетровську, номер вязня 36639, від 19.11. 1943 перебував у концтаборі Ебензе. Підданий екзекуціям 18.04.1945

3. Konowalew, Konstantin, народжений 02.08.1927 у Харкові, RZA, номер вязня 106465. Підданий екзекуціям 18.04.1945

4. Rosmolochow Piotr, народжений 20.05.1920 у Сталіно (тепер Донецьк), номер вязня 42965, від 07.02.1944 перебував у концтаборі Ебензе. Помер 14.07.1944

5. Shapowalow Andrej, народжений 15.07.1924 у Житомирі, RZA, номер вязня 58059, від 10.04.1944 перебував у концтаборі Ебензе. Був розстріляний командувачем табору Отто Рімер 23.05.1944(11).

Ще два вязні українці, інформація про них із інтернет - порталу “Сокальщина. Книга пам'яті України. 1914 - 1990”

6. Кійко Микола, 1926 року народження, стрілець УПА. Арештований Гестапо. Загинув в концтаборі Ебензе у 1945 році

7. Лобода Григорій Купріянович, 1921 року народженння. Член ОУН. Арештований Гестапо у 1943 році. Перебував у німецьких концтаборах Ебензе, Освєнцім, Матхаузен(12).

Серед загиблих, як свідчить колишній в'язень Павло Шевчук (по Аушвіцу № 154978), був Юліан Савіцький, диктор Української радіостанції імені Євгена Коновальця у Льовові(13).

Неймовірно цінним джерелом є також матеріали із архіву письменника Сергія Смирнова про втечу в'язнів блоку № 20 з концтабору Маутгаузен, листи вже колишніх в'язнів цього концтабору 1957 – 1963 рр., спогади в'язнів концтабору Маутгаузен 2005 – 2007 рр., та їхні задокументовані усні історії. Все це можна прочитати у вже згадуваній вище книзі “Українські в'язні концтабору Матгаузен. Свідчення тих, хто вижив”. Київ, 2009.

Таким чином, до списку колишніх вязнів концтабору Ебензе додано ще три особи:

Степан Петлицький (Канада)

Дуктов Сергій Сергійович, (м. Дніпропетровськ)

Ярило Юрій Дмитрович (м. Дніпропетровськ)

Музей сучасної історії Ебензе (“Zeitgeschichte Museum Ebensee”) та Меморіал концтабору Ебензе.

http://www.youtube.com/watch?v=f5t_UUJp-kU( коротке відео про музей та колишній концтабір).

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1874.jpg$

тунель А – приміщення музею

$Описание: C:\Users\User\Desktop\EBENZEE_23-01-2012\SAM_1887.JPG$

тунель А – приміщення музею

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_2023.jpg$

квиток, проспект із музею та книга авторства Florian Freund, Concentration Camp Ebensee. Subcamp of Mathausen, 1998)

І на завершення статті. Якщо вже наближатися до минулого у вимірі постмодерної сучасності, то повідомити треба і про наступне: у 2010 році у австрійському містечку Ебензе відкрився Музей сучасної історії (Zeitgeschichte Museum in Ebensee). Тут діє постійна експозиція у тунелі-колишньому концтаборі. До нього можна завітати щоденно, купивши квиток за 4 євро та при бажанні додаткову літературу, оглянути сам тунель та територію довкола. Зовсім поруч розташований меморіальний комлекс. Моєму здивуванню не було меж, коли досліджуючи територію концтабору у селі Ебензе я, окрім самого музею, на площі біля табору, де колись функціонували приміщення під крематорій, натрапила на вже згаданий меморіальний комплекс – цвинтар із надгробними пам'ятниками. Кожен із цих пам'ятників присвячений жертвам тих народів, котрі тут загинули: італійцям, полякам, азербайджанцям, чехам, югославцям, євреям, німцям, французам.

$Описание: C:\Users\User\Desktop\EBENZEE_23-01-2012\01.jpg$

Серед них височіє і український пам'ятний хрест, підписаний двома мовами: українською та німецькою: “Синам України – жертвам концтабору Ебензе. Den Söhnen der Ukraine, die Opfer in KZ Ebensee waren”. Вже згодом мені вдалося дізнатися, що цей пам'ятник було відкрито під час відзначення 50-ліття звільнення із Матхаузенівських концентраційних таборів, яке відбувалося тут 6 та 7 травня 1995 року у містечку Ебензе. Сам пам'ятник – двометровий хрест – виконаний на кам'янообробній фірмі “Біличі” в Україні з граніту габро; на перехресті – Володимирів Тризуб(14). Боротьба за можливість його відкриття із адміністраційними чиновниками тривала приблизно п'ять років і впрдовж цього часу були зарєстровані дві офіційні відмови з боку міністерства внутрішніх справ Австрії (у 1991 та 1992 роках). Завдяки клопотанням Федерального канцлера д-ра Франца Враніцького, вреші, пам'ятик загиблим українцям знайшов своє місце на цвинтарі в Ебензе(15).

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1920.jpg$

У відкритті українського меморіального пам'ятника брали участь Борис Ямінський, керуючий президент Австрійсько-українського товариства (АУТ), на той час Голова Світової Ліги Українських д-р Михайло Марунчак, від вязнів ГУЛАГу мав слово Євген Пронюк, - голова Всеукраїнського товариства Політичних Вязнів і Репресованих, колишній член Верховної Ради України, вище згадуваний Богдан Качор із США – колишній вязень концтабору, а також промовляв Посол України в Австрії Микола Макаревич. Він зачитав привітання від колишнього Президента України Леоніда Кучми(16).

$Описание: C:\Users\User\Desktop\EBENZEE_23-01-2012\02.gif$

послання колишнього президента України Леоніда Кучми.

Опубліковане у у журналі Австрійсько-український огляд. Österreichisch-Ukrainische Rundschau. Mit UBSV – Vereinsjournal – З вістями СУФА

У малодосліджуваному двомовному виданні, присвяченому українсько-австрійським відносинам під назвою “Австрійсько-український огляд”, опубліковане фото авторства Християна Марцінгера. На ньому поруч із меморіальним хрестом можна побачити п'ятьох колишніх українських в'язнів концтабору Ебензе, що прибули сюди на його відкриття. На жаль, їхні імена не підписані…

$Описание: C:\Users\User\Desktop\EBENZEE_23-01-2012\03.jpg$

опублікована фотографія у журналі Австрійсько-український огляд

Österreichisch-Ukrainische Rundschau. Mit UBSV – Vereinsjournal – З вістями СУФА. Фото Christian Marzinger. Назва: Колишні українські в'язні прибули на відкриття українського пам'ятника

Сьогодні на території колишнього концтабору мирно та спокійно проживають люди. Неподалік від меморіaлу можна побачити дитячий майданчик, а маленькі кольорові будиночки виглядають так казаково, ніби намагаються приховати якусь страшну історію із недавнього минулого. Насправді ж, вони приховують тільки людські кістки. Про минуле старші мешканці згадують без особливого бажання. Дехто, однак, добре пам'ятає день звільнення в'язнів 6 травня 1945 року американськими військами, бо саме у цей день вони вдиралися і грабували будинки мешканців містечка у голодних пошуках їжі...

Написання такого роду статтей як стаття про концтабір Ебензе можна приурочувати до важливих дат, як наприклад, 100-річчя звільнення з нацистських концтаборів, але краще писати їх зараз, тепер, у момент натхення і з великим бажанням поділитися побаченим, почутим чи прочитаним. Адресується вона, в першу чергу, молоді, бо нашим завданням є знати, що Ебензе, Горішня Австрія, Австрія загалом – це не тільки частина Європи, не просто багатонаціональна країна, лижний зимовий відпочинок чи улюблений серед туристів Гофбурзький Імперський Палац. Це частина багатонаціональної історії, нашої спільної історії, про яку тепер ми знаємо трохи більше. А все починалося ось із цих воріт...

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1945.jpg$

Вхід до колишнього концтабору Ебензe

$Описание: C:\Users\User\Desktop\SAM_1943.jpg$

таблиця на воротах

Посилання:

(1) Українські вязні концтабору Матхаузен. Свідчення тих, хто вижив. Київ, 2009. С. 16

(2) Florian Freund, “Concentration camp Ebensee. Subcamp of Mathausen”, Vienna, 1998

(3) Moshe Ha-Elion, The straits of the Hell. The chronicle of a Salonikan Jew in the Nazi extermination camps Auschwitz, Mathausen, Melk, Ebensee. Manheim und Möhnesee, 2005

(4) Florian Freund, “Concentration camp Ebensee. Subcamp of Mathausen”, Vienna, 1998. p. 26

(5) Moshe Ha-Elion, The straits of the Hell. The chronicle of a Salonikan Jew in the Nazi extermination camps Auschwitz, Mathausen, Melk, Ebensee. Manheim und Möhnesee, 2005. P. 62-64

(6) Українські вязні концтабору Матхаузен. Свідчення тих, хто вижив. С.3

(7) http://http://www.umoloda.kiev.ua/print/84/45/29867/

(8) http://www.ukemonde.com/auschwitz/index.html

(9) http://cun.org.ua/nid/399—21--07--2011--27.pdf. Журнал “Нація і держава” № 27 (399) //М. Базелюк, Нескорені. С.3

(10) Українські вязні концтабору Матхаузен. Свідчення тих, хто вижив. С. 230

(11) Drahomir Barta, Tagebuch aus dem KZ Ebenzee. HG. Von Florian Freund und Verena Pawlowsky. Turia+Kant. Wien, 2005

(12) http://sokal.lviv.ua/sokalschyna_knyha_pamiati_ukrainy_1914_1990/page__825.html

(13) Австрійсько-українські стосунки 90-х років ХХ століття на сторінках “Вістей Суфа” та “Австрійсько-українського огляду”//Сумський історико-архівний журнал №VIII – IX. 2010

(14) Австрійсько-український огляд. Österreichisch-Ukrainische Rundschau. Mit UBSV – Vereinsjournal – З вістями СУФА. // М. Марунчак, На площі концтабору Ебензе/ Горішня Австрія височіє пам'ятник українським політичним в'язням. Відень, грудень, 1995. С. 19

(15) Свобода. Український щоденник, № 233. Четвер, 8 грудня 1994 (інтернет версія)

(16) Австрійсько-український огляд. Österreichisch-Ukrainische Rundschau. Mit UBSV – Vereinsjournal – З вістями СУФА. // М. Марунчак, На площі концтабору Ебензе/ Горішня Австрія височіє пам'ятник українським політичним в'язням. Відень, грудень, 1995. С. 20

Перелік джерел та літератури:

1.Австрійсько-українські стосунки 90-х років ХХ століття на сторінках “Вістей Суфа” та “Австрійсько-українського огляду”//Сумський історико-архівний журнал №VIII – IX. 2010

2.Австрійсько-український огляд. Österreichisch-Ukrainische Rundschau. Mit UBSV – Vereinsjournal – З вістями СУФА. // М. Марунчак, На площі концтабору Ебензе/ Горішня Австрія височіє пам'ятник українським політичним в'язням. Відень, грудень, 1995.

3. Українські в'язні концтабору Матхаузен. Свідчення тих, хто вижив. Київ, 2009

3.Drahomir Barta, Tagebuch aus dem KZ Ebenzee. HG. Von Florian Freund und Verena Pawlowsky. Turia+Kant. Wien, 2005

4.Florian Freund, “Concentration camp Ebensee. Subcamp of Mathausen”, Vienna, 1998

5.Moshe Ha-Elion, The straits of the Hell. The chronicle of a Salonikan Jew in the Nazi extermination camps Auschwitz, Mathausen, Melk, Ebensee. Manheim und Möhnesee, 2005

6.http://http://www.umoloda.kiev.ua/print/84/45/29867/

7.http://cun.org.ua/ukr/content/view/1549/33

8. http://www.ukemonde.com/auschwitz/index.html

9.http://sokal.lviv.ua/sokalschyna_knyha_pamiati_ukrainy_1914_1990/page__825.html

Анна Крачковська

Концтабір Ебензе. Трохи про наше “без-межне” минуле або “знищення через працю”