Ірина Бекешкіна, соціолог, директор фонду «Демократичні ініціативи»

Війни соціологів після 2004 року в Україні не було. Для серйозної соцфірми нечесна робота закінчується поганими наслідками – вона втрачає закордонних клієнтів.

А результати поважних фірм майже завжди збігаються. Причому під соціологічною війною в Україні розуміють інше: коли з’являються невідомі люди, які називають себе соціологами й оприлюднюють результати досліджень, кот­рих насправді не було проведено. Замовникам, звісно, хотілося б, аби з відповідними результатами виступала якась серйозна організація. Але ж так не виходить. Тож просто наймають людей, від соціології часто далеких. Соціологи з цими маніпуляторами особливо не воюють – це просто два паралельні світи, з ними боролася чи не одна я. Зрозуміло, що вони вправні й швидкі, адже володіють відповідними ресурсами.

На цих виборах використовувати маніпулятивні технології будуть, послуговуючись, у тому числі, й даними соцопитувань. От, наприклад, під час останніх президентських виборів оприлюднили дослідження однієї солідної російської фірми, за результатами якого на друге місце, тобто у фінал виборів, вийшов Тігіпко. Усі почали наїжджати на дослідників – мовляв, «це все кляті росіяни». Але все було значно простіше. Вони провели нормальне телефонне опитування, однак… у великих містах. Під час презентації дослідження це було вказано, але потім, при поширенні, уточнення якось тишком зникло. І вийшло: всенаціональне опитування вивело на друге місце Тігіпка. Але ж у великих містах (міста-мільйонники переважають на сході України, на заході їх значно менше) Тігіпко справді був одним із лідерів.

Водночас слід пам’ятати, що соцопитування не дає результату виборів, а лише фіксує думку громадян у певний момент – «якби вибори відбувалися наступного тижня». От за нинішніми опитуваннями «Свобода» непрохідна, але нещодавно вона до парламенту потрап­ляла, набираючи 5%. Натомість «Удар» проходить, набираючи близько 10%, хоча на початках дехто мав сумніви.

Газета ZIK №21 (31 травня 2012р.)