Антін Борковський

Україна помалу пускається берега.

Влада ніби підкеровує. Опозиція наче бореться. Туркменбаші – у цирку. Табачник – на посаді. Під облрадою у кнайпі комсомольський депутатик вишиваного розливу звітує своєму прибандиченому патронові…

Ситуація в країні зависла. Лишень незрима напруга, як перед грозою, підказує – щось таки станеться. І тоді вже не допоможуть ні телепроповідники, ні «Беркут», ні мантри про загрозу мові солов’їній… Політика повинна розвантажувати суспільство, чути його і помагати, а в Україні навпаки – напружує й зраджує. Політики слухають лише себе і своїх спонсорів, а вибори стають єдиним приводом, аби обласні та столичні боси пригадали, що ми, сірі й убогі, десь є.

Вони забули одне – українці по Майдані змінилися. Тоді гнів у стільники збирався роками – вбиті Чорновіл і Ґонґадзе, плівки Мельниченка… Зараз точкою невороття стала справа Оксани Макар із Миколаєва – зґвалтованої, придушеної й заживо спаленої. Люди замислилися над навколишнім жахом, бо скільки ж таких ґвалтованих і не знайдених анонімних дівчат і хлопців спочиває у териконах не¬озорої Неньки.

Обурення з’єднало і міліцію, і студентів, і навіть «урок» у зонах – всі вимагають страшної помсти. Хтось із ментів «злив» відео допиту, точно знаючи, що начальство за це з нього зірве погони. Кримінальні авторитети оголосили заочний смертний вирок ґвалтівникам. Навіть мер Миколаєва пообіцяв «кинути заяву» про своє звільнення, якщо гадів не засадять. А якщо навіть міський голова не тримається за посаду, у країні таки зріє щось недобре.

Суспільство стало не просто ворожим до влади – безнадії від чорноти навколишньої повно, але страху нема. А це вже єгипетський чи лівійський синдром – людей почала єднати ненависть. І якщо вже почнеться, не послухають наших кишенькових політичних хлопчиків.

Люди втомилися бути лише електоральним маслом, яке мастять на виборчу канапку. Люди втомилися бути цифрами у статистиці смертей. Люди з власного досвіду знають, що їх убивають, ошукують, обкрадають і пресують. Медицина безкоштовна, але платити мають усі. Міліція хабарів не бере, але всі «реальні» бандити чомусь досі на волі.

Якщо миколаївських виродків відпустять, українці таки застосують перевірений заатлантичний досвід – суд Лінча. Найшвидший. Без апеляцій і касацій. Маятник в один бік. Але що тоді?

Газета ZIK №6 (22 березня 2012р.)