Антін Борковський

Цілком природно, коли патріоти пікетують Януковича чи протестують проти підступів Табачника – але годі збагнути, чого на цьому все й закінчується

І так роками. Останній успішний мітинг був 2004 року на Майдані, і то завдяки мільйону учасників. А переважно – вийшли, помегафонили та й розбрелися по кухнях.

Будь-яка маніфестація є добрим розігрівом для чогось, натомість оспіваної пори, коли «до основанья, а затєм» досі не настає. Все провисає до нового мітингу й зриву демагогії проти чергового ідіотизму.

Істерики, таврування ліберастів й запроданців, гульба з прапорами на футбол є, а чіткої опозиційної роботи катма. Відродження українства зводиться до політичних проповідей, друк наукової української літератури – до штампування наліпок про Сашу й Машу, а «Первакъ» з «Табакъ-ом» надалі красуються у місті.

Опір «режиму» Януковича зводиться до млявого перекривання одного кінця вулиці Коперника – тієї, котрою він і не їхатиме. Нелінива «свободівка» Ірина Сех невтомно закликає інтелігенцію «не брати участі у “добровільно-примусовій” зустрічі з президентом» і водночас у Палаці Потоцьких її рідний брат, голова облради від «Свободи», сидить із Януковичем у президії – й ані мур-мур.

Іноді виникає враження, що це інфернальний Табачник перешкоджає єднатися, творити чесний список й адекватну політичну платформу. Але є й інша підозра: може, його досі тримають не тому, що він зачаєний диригент розбудови євразійства? Може, він якраз чарівна паличка для опозиції?! Може, він подразник для виділення умовного рефлексу політичної слини? «Боротьба з диктатурою» чи «звільнення Юлі» вже не збуджують. Полум’яні кендзьори й в’язівські електорат бадьорять слабо. То, мо’, саме Табачник – головна політична віагра Галичини? Куди ж бо націоналістам дрейфувати без цього бородатого маяка? Що робити, коли «із телевізора» зникнуть подібні політичні організми? Кого поборювати, крім Болдирєва й Колесніченка? Не власні ж фальшиві дипломи

Газета ZIK №15 (19 квітня 2012р.)