Антін Борковський

Усілякі партії – комуністичні, патріотичні й навіть фашистські – невловимо, але фундаментально схожі: керувати вони готові, а працювати відмовляються. Категорично.

Коли вони «йдуть рятувати» нас, то солідно надувають подвійні підборіддя, деруть на собі вишиванки й косоворотки, з придиханням вимовляють слово «культура»… Всі як один натхненні, всі господарники, всі боронитимуть «маленького українця»… Коли ж займають кабінети, знову починають дебатувати, планувати – і роблять це теж переконливо. Щоправда, результату нуль. Якесь цілковите споконвічне зеро. Дороги – в ямах, менти – у хабарах, навіть пам’ятник Бандері роками в риштуванні. Недремна СБУ когось ловить – а садять «шісток». Лапають поодиноких митників – а вбивці Сенчука й директора склодзеркального заводу на волі.

Влада чемно ходить на роботу, дисципліновано споживає обіди, уважно пріє на селекторних нарадах, урочисто покладає квіти, безкомпромісно голосує, волає на клерків, представляє щоквартальні плани – і звітує, звітує, звітує…

І при цьому напруженому графіку навіть примудряється знімати копійчину, розпилювати земельку, будувати готелі й цитаделі, молокозаводи та ресторани. Тільки людей вперто бачить десь...

Після півгодинного тупцювання на морозній зупинці починаєш замислюватися над розпачанням п’яного вуйка: «Де ж та куревська влада? Чому досі нема маршруток?!»

Минуло півтора місяця від початку радіальних революцій, а з доїздом не легше. І це при тому, що Садовий – господарник, голова обласної адміністрації Костюк – транс¬портник, а «свободівці» – патріоти.

Губернатор провів безліч нарад і комісій, «свободівці» затаврували транс-портників Жука і Білоуса й націлилися на штурм Верховної Ради, Ратушу трусить від війни компроматів. Тобто боротьба триває, всі стискають кулаки – а маршруток не побільшало.

І тоді спроквола прокидається єретична думка – а може, не треба ні влади, ні опозиції? Може, вони вже таємно об’єдналися? Адже мають основну спільну рису – на нас їм начхати.

Газета ZIK №6 (16 лютого 2012р.)