Орест Чебеняк

Якось вже не хочеться стояти, чи сидіти, чи навіть лежати, а може простіше, - бути осторонь розумних, і не дуже, дискусій щодо «мовного закону». Всі ж щось «торочать» і пробують виглядати мудрими перед своїм народом. Проблема лише в тому, на мій скромний погляд, що запізно дорогесенькі, запізно. Хоча, звичайно, ніколи пізно не буває поки ми живі. А де ж Ви всі були, дорогесенькі, раніше? Га? Коли на Ваших очах роками топталися по 84-ій статті Конституції. Виходить можна «голосувати» за інші проекти законів у Сесійному залі ВРУ живими депутатами в кількості, ну максимум, 180 осіб, а тепер зась? Це, якось, не логічно, а, отже, не правильно. Про юридичний аспект тут говорити не будемо, бо тоді всі, хто «особисто» відсутній був під час голосування, а його картка спрацювала, мав би «йти» до «цюпи», тобто кайданки на руки, і то миттєво, або, як це в демократичних країнах роблять, - написати заяву про добровільне складання повноважень депутата, і в такий спосіб вибачитися перед Українським народом за злочин, або ж дочекатися «туніського» варіанту, коли той же Український народ згадає «Коліївщину» і підніме таких депутатів на вила. Повірте, і це був би найдієвіший спосіб дотримання Закону, який Вони, - депутати, самі ж для себе написали.

Так. Але про що це я? Згадав, дорогесенькі! То ми маємо бунтуватися, себто починати протестувати лише тоді, коли якийсь Закон, проголосований у вищенаведений спосіб у ВРУ, навіть з порушенням численних статей Регламенту, нам не подобається? А решту, «прийнятих» у такий, не правовий спосіб, повинні існувати, і ми, законно-послушні громадяни цієї Великої, Славної і Могутньої Держави Україна маємо їх виконувати? Де ж логіка? Так і хочеться згадати на цю тему анекдот «Про Вовочку», - видається, що вже вся країна давно знаходиться в зачиненому і загазованому приміщенні та далі вдихає отруєні словеса теперішньої «еліти», яка вчиняє лише дві речі, - або безсоромно обманює свій народ, або сама не відає, що творить та говорить. Бо не знає ні історії Українського народу, ні Конституції, ні Божих Законів. А якщо і знає, то не дотримується, себто ігнорує. Останнє твердження можемо вважати аксіомою. А якщо так, тоді просте, риторичне, запитання:, а чому ми, Український Народ, не можемо ігнорувати закони прийняті в «такий» спосіб, та ще й «такою» «елітою», точніше сказати псевдо-елітою?

Ось і приїхали! Панове депутати, без різниці, чи Ви україномовні, чи Ви російськомовні, прокиньтеся врешті, або як інколи кажуть: «вдартеся головою об одвірок», - прийдіть до тями! Не ганьбіться! Бо задосить вже! Бо, якщо заговорять ті, хто всі ці часи мовчав, слухаючи Ваші облуди, тоді не залишиться Вам місця при Владі і не тільки!

Ще раз подивіться на карту Світу, - усвідомте де знаходиться Україна, друге, - перечитайте обов’язково уважненько, Конституцію України, третє, - бодай одним оком перегляньте Історію України, бажано в редакції Івана Крип’якевича, хоча б стор. 261-у! Маю, все таки невиправний я оптиміст, надію, що це допоможе усім нам! І, може, схаменетеся, Ви, депутати, а може прокинуться, врешті, ті, інші…

А, таки забув, ще четверте: наш геніальний Шевченко, коли писав своє «кайдани порвіте», то розумів це буквально! Порвали! То ж – НЕ ЗАКУЄТЕ! (А це вже стосується «п’ятої колони» в Україні, яка, на жаль, все ж існує, і навіть серед депутатів).

Хто зрозумів, то дякую сердечно! А хто ні, то вибачайте, або перечитайте ще раз!

З повагою до Всіх Вас, дорогенькі, що мають сумління, окрім тих народних депутатів України, які.. Ну, зрештою, вони самі знають… де я їх маю… (а це вже по Швейкові).

Писано у безсонну ніч 09 липня 2012 року, не політиком, бо не був, не є, і, дасть Бозя, не буду у жодній політичній партії. Не доріс, бо за дуже сильно люблю нашу Неньку Україну і Наш Народ, не залежно від місця народження, національності, віросповідання чи мовлення!