Семен Глузман

Голова Асоціації психіатрів України, відомий правозахисник Семен Глузман вважає, що психологія українських виборців змінюється, хоча більшість рядових українців мало поінформовані про реалії політики і голосують за тих, хто пропонує прості рішення. Прихід у парламент націоналістів і чергову появу там комуністів він називає очікуваним наслідком «розчарування у всіх». Це відповідь на дії влади – і теперішньої, і попередньої. Тому влада, яка уявила себе «абсолютним господарем» України, має змінити свою поведінку.

Виборець починає розуміти, коли його дурять

– Несподівано багато на цих виборах набирають націоналісти. З іншого боку, все ще багато людей голосує за комуністів. Чим це можна пояснити – з одного боку, радикалізація настроїв, а з іншого – якась ностальгія за радянським минулим?

– Звичайно, мені як нормальній людині це не дуже приємно. Але це було очікувано. Я розумію, чому це відбувається. Це наслідок розчарування у всіх. На жаль, про це майже ніхто не говорить, але багато в чому винен президент Ющенко. Він замість того, аби стати механізмом об’єднання України в одне ціле, зробив зовсім протилежне. Чого він хотів – це інше питання. Але внаслідок абсолютної безграмотності і невміння думати маємо сьогодні таку радикалізацію.

Проте я думаю, що до такої ситуації потрібно ставитися спокійно. Насправді слід боятися не нам, а команді Януковича. Вони повинні змінити свою поведінку в Україні. Вони вирішили, що є нашими абсолютними господарями. І ось виявилось, що ні – ми не всі їхні раби.

Хіба не можна було передбачити, що мовний закон матиме такі наслідки? А їм було наплювати – вони думали тільки про те, щоб підняти народ на Східній Україні, який вони нагодувати не можуть і тому дають йому російську мову. Але народу російська мова не потрібна, тому й голосують за комуністів.

Насправді треба розуміти, що не всі у «Свободі» патріоти України – там дуже багато людей, які на цьому годуються. Те саме можна говорити про наших псевдокомуністів.

Фашизації чи комунізації України, звичайно, що не буде. Хоча те, що зараз відбувається, це печально. Влада – і нинішня, і колишня – зробила все можливе, щоб не було більше за кого голосувати. Я розумію, чому за Кличка проголосувало, з одного боку, достатньо багато людей – як для нової політичної сили, а з іншого боку – значно менше, ніж могло би. Усе тому, що незрозуміло, за кого голосуємо, хто ті люди в його списку.

– Тобто на цих виборах так і не був задоволений запит на нових політиків?

– Поки що ні. Водночас ми бачимо, що рядові українці не повірили Королевській. Вони не знають, від кого вона. Це знає тільки кількасот експертів, але люди це відчули. Йдеться про те, що український виборець починає розуміти, коли його ведуть у якісь обманні проекти, і він пручається. Але оскільки багато людей шукають простих рішень, вони голосують за радикалів.

І комуністи, і націонал-патріоти свободівці, звичайно, повинні пояснити своїм виборцями, звідки вони взяли далеко не малі гроші на свою виборчу кампанію. Я впевнений, що ні ті, ні другі цього не зроблять. Це буде та ниточка, за яку інші люди зможуть смикати. І це нормально, тому що коли ми говоримо про демократію і якусь хоча би відносну чистоту, то потрібно пояснити, звідки такі гроші.

Я не вірю в опозицію

– Тобто можна говорити, що психологія українських виборців змінюється якось від виборів до виборів?

– Я не соціальний психолог, не можу говорити, послуговуючись цифрами, але думаю, що змінюється. Принаймні, навіть у Донецькій і Луганській областях, зверніть увагу, не так багато людей віддало свої голоси за нинішню владу. А експерти кажуть, що насправді могло бути ще гірше, але штучними способами владі піднімали рейтинг.

От чому я так злобно говорю про Ющенка? Тому що 2005 рік дав нам неймовірний казковий шанс склеїти Україну в одне ціле, але цього не було зроблено.

– А зараз в країни такі шанси є?

– Побачимо, що буде далі. Я не вірю в опозицію. Для мене не є важливо, що вона складається з колишніх комуністів, комсомольців – не в тому річ. Річ в іншому: нормальна опозиція має думати не про себе і про те, як скинути нинішню владу, а про рядового українця. Та опозиція, яка сьогодні існує і яку формально очолює Яценюк, по-перше, скоро розпадеться – там дуже різні люди. А по-друге, вони не розуміють, що є реалії, і до них треба пристосовуватися, якщо ти хочеш допомогти своїй країні і тим людям, які в ній живуть. А якщо ж вони хочуть боротися між собою – нехай ідуть, борються, а ми тут до чого?

– Якщо подивитися на те, як голосували різні регіони, все-таки актуальним залишається розподіл на «своїх» і «чужих»?

– Так, на жаль, це найпростіше рішення для простої людини, яка не знає, хто звідки отримав гроші на виборчу кампанію, хто вкрав більше, а хто менше. Прості люди мало поінформовані. У багатьох наших політологів, політиків і журналістів абсолютно дике уявлення про те, що все населення України читає «Українську правду» та інші сайти. Не читають. Значна частина рядових українців живуть у зовсім інших вимірах. Вони по-іншому оцінюють ситуацію і не знають багато того, що сьогодні є.

Електорат Західної України потверезішає

– У Львівській області, до речі, ми бачимо, що лише в одному окрузі пройшов кандидат-самовисуванець, а в інших перемагають офіційні опозиційні кандидати, навіть які раніше були майже нікому невідомі. Це значить, що тут все-таки головною залишається ідеологія?

– Думаю, що так. Йдеться ж не обов’язково про конкретну ідеологію Бандери-Шухевича чи Леніна-Сталіна. Я маю на увазі ідеологію ширшу, бо це вже застарілі ідеології. Львів’яни голосують не за ідеї, які колись висловлював Степан Бандера. Вони голосують за те, що їм сьогодні говорять їхні сьогоднішні ідеологи. Це, до речі, ті самі ідеологи, які посміли відкрито переслідувати дуже близьких мені людей – Мирослава Мариновича, Тараса Возняка, професора Грицака. Випадок зі звільненням Тараса Возняка «Свободою» дуже показовий.

Електорат Західної України у майбутньому потверезішає, але ці процеси проходять завжди дуже болісно. Розчарування прийде, тому що ні крайні ліві, ні крайні праві не розуміють нічого про економіку. Вони не можуть насправді управляти країною, тому що неможливо нагодувати людей мовою. У цьому сенсі Фаріон і Колесніченко однакові.

Процес протверезіння може затягнутися, а може бути прискорений. Все залежить від того, як поведе себе реальна головна влада, яка, до речі, сидить не в парламенті, а в Адміністрації Президента. Якщо все буде продовжуватися, як було до цього, це погано, але тоді погані справи будуть і у влади, тому що наростатиме радикалізація.

– Чого можна очікувати від нового парламенту в тому складі, який обрали на цих виборах?

– Це буде керований парламент. Він був керований і значною мірою буде таким. Але влада й опозиція мають навчитися хоч якомусь відносному діалогу – не в якихось ідеологічних цінностях, бо основна ідеологічна цінність і тих, і других – це гроші, причому не гривні, а долари або євро. Проте їм дійсно треба вчитися домовлятися.

От Юлія Тимошенко знову радикалізує ситуацію, оголосивши голодування. Зрозуміло, вона перебуває в тюрмі, в ізоляції. Але це ж було і після президентських виборів – коли вибрали Януковича, вона цього не визнала. Я теж не голосував за Януковича, але що робити – більша частина народу, можливо, на 1 або на 1000 людей більше вибрали іншого президента.

Крім того, група Януковича перша, яка наважилась на якісь імпотентні реформи. Вони імпотентні, тому що влада починає реформу і тут же сама її лякається. Але вона сказала слово «реформи», а без реформ Україна як держава просто помре. Ми 20 років жили у нереформованій соціальній системі, тому реформи просто необхідні.

Подобається це народу чи ні – залежить від того, як це робити і чи пояснювати це людям. Якщо їм одні кажуть, що буде у вас, наприклад, у лікарнях завтра все ідеально, а інші говорять, що завтра вас взагалі не буде кому лікувати і всі лікарні закриють, тоді зрозуміло, що люди голосують за радикалів, які пропонують прості рішення.

http://zik.ua/ua/news/2012/11/02/377061