Михайло Гончар, Директор енергетичних програм центру «Номос»

Ідея тристороннього газового консорціуму відродилася після приходу в Україні до влади нової команди. Але наші керманичі перебувають на узбіччі розуміння політичних і економічних процесів, що відбуваються в Європі. Вони дивуються, коли їм роблять закиди навіть щодо базових питань, для них характерне подібне невігластво і в енергетичному секторі. Українські можновладці живуть уявленнями позавчорашнього дня, тому і прагнуть реанімувати цю ідею.

Ідея створення тристороннього газового консорціуму вперше пролунала 2002 року у спільній заяві канцлера Шрьодера, президентів Путіна і Кучми. Її не втілили навіть тоді, коли була політична воля трьох сторін. За декларацією добрих намірів кожна з них приховувала власні інтереси. Для Росії створення подібного консорціуму було проміжним етапом до отримання конт¬ролю над українською газотранспортною системою з боку «Газпрому». Німецька сторона мала відіграти роль стратегічного партнера Москви, котрий на певному етапі не зміг би відмовитися від пропозиції «Газпрому» перепродати німецький пакет акцій. Задля, скажімо, суттєвого зменшення ціни на газ для Німеччини. А от після цього консорціум хутко звівся б до двостороннього, в якому Росія мала би 66,6% акцій. Усе провалилося, бо основні питання спочатку хотіли вирішити між собою Росія й Україна. Тодішній посол Німеччини Штюдеманн сказав, що Німеччина не сяде за стіл переговорів, за яким уже пообідали. Простою мовою, німці запідозрили «партнерів» в ошуканстві.

За минулі 10 років відбулися кардинальні зміни в енергетичному законодавстві ЄС, Україна стала членом Енергетичного співтовариства, взявши на себе чіткі зобов’язання.

І ми вже не можемо грати лише за правилами «Газпрому», хоч як би цього комусь хотілося.

Безперечно, ідея тристороннього консорціуму є ліпшою для Києва, ніж двостороння між Україною і Росією. Але вона все одно химерна, а для ЄС – просто сумнівна. Бо Україна досі змушена грати за російськими правилами гри, не будучи в змозі прийняти правила європейські.

Газета ZIK №20 (24 травня 2012р.)