Юлій Хвещук

Здавалося, перестановки в сфері силових структур практично завершилися. Але розставити керівниками відданих людей – мало. Потрібно ще захиститися від присутності там прихильників інших політичних сил. Отож, 25 лютого першим заступником голови СБУ став Петро Шатковський. Янукович того ж дня зустрівся з ним у Межигір’ї. Офіційно йшлося про безпеку під час проведення Євро-2012 – це питання відноситься до компетенції Шатковського. Але ж, очевидно, не турбота про футбольних вболівальників спонукала Януковича одразу викликати його до себе.

Петро Шатковський народився в 1955 році на Житомирщині. Закінчив Вищу школу КДБ СРСР, юрист-правознавець. Після КДБ – працював у СБУ, спеціалізувався на контррозвідці. В 1996 – 2000 рр. – заступник, а в 2000-2003 – перший заступник голови СБУ. З вересня 2003 р. по травень 2004 року обіймав посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони. Злі язики стверджують, що після відкриття проти нього кримінальної справи Шатковський швиденько звільнився зі служби як інвалід 1 групи, принагідно отримавши не тільки вихідну допомогу у розмірі майже 600 тис. гривень, а й ще одну квартиру площею 200 м. Але ж злі язики можуть обмовити навіть кришталево чистого чекіста.

Перечекавши скрутні часи, після Помаранчевої революції він поступово повертається у звичну сферу діяльності. Спочатку, в 2007 – 2009 рр. – позаштатний радник голови Служби зовнішньої розвідки. А звідти переходить на посаду заступника голови Секретаріату президента Ющенка – уповноваженого з питань контролю за діяльністю СБУ. Контррозвідник Шатковський тоді береться за ліквідацію впливів Юлії Тимошенко в лавах СБУ, водночас намагаючись не зіпсувати стосунки з оточенням імовірного переможця президентських виборів. З приходом до влади Януковича, його повернули до Служби зовнішньої розвідки, на посаду заступника голови. Адже хоч служив Ющенкові, але ж полював (чи принаймні імітував) полювання на «тимошенківців». Тепер Шатковський – знову друга людина в СБУ. Доки голова СБУ, Ігор Калінін, дбатиме про безпеку Януковича, він заопікується політичною цнотою та лояльністю власне апарату спецслужби. До речі, Шатковський має звання генерал-полковника. Його начальник, Калінін – лише генерал-лейтенант. Тож Янукович тепер просто зобов’язаний потішити шефа своєї безпеки черговою зірочкою. Бо якось воно не гарно виглядає.

Але, попри питання власної безпеки, потрібно перейматися й економікою. Першим віце-прем’єром став Валерій Хорошковський. Саме на нього покладає свої надії Янукович, на його управлінські здібності. Азаров залишається у ролі відданого, але ритуального керівника уряду, який разом із Тігіпком відповідатиме перед виборцями за соціальні та економічні провали. Рятувати економіку повинен Хорошковський.

Зараз потрібно знайти кошти, щоб профінансувати соціальні проекти, щоб хоч трохи зменшити народне невдоволення. А головне ? виплатити понад 10 мільярдів зовнішніх боргових зобов`язань. Тут без допомоги міжнародних фінансових інституцій ніяк не обійтися. Янукович сподівається, що «свіже» обличчя Хорошковського допоможе провести успішніші переговори з МВФ. Натомість, Америка та ЄС оцінюють можливість фінансової допомоги України в комплексі з політичним становищем в країні. Тому шанси колишнього шефа СБУ перетворитися з «генерала армії» на «генія фінансів» і сподобатися там - мінімальні. Хіба що його високо оцінять з естетичної точки зору. Час покаже.

Мабуть, не зовсім приємною новиною для Хорошковського стало його одночасне звільнення з посади міністра фінансів. Він прагнув підпорядкувати мінфінові податкову та митницю, додати до цього статус віце-прем’єра, і тоді почуватися не тільки незалежним від Азарова, але й впливовішим за нього. Місце голови уряду ставало б нецікавим, Азаров залишався би в ролі «цапа – відбувайла». Тепер, можливо, міністерство фінансів очолить людина, близька до Хорошковського, в якості технічного виконавця директив. Але скоріше, Янукович вирішив не віддавати все в одні руки групи Фірташа. І зрівноважить впливи в економічній сфері кимось зі «своїх». Тобто, Хорошковський гроші шукатиме і приноситиме, а хтось ними буде управляти. Чи ця роль його задовольнить? Навряд чи. Янукович ще думає і вирішує, хто там буде.

Цікавішою виявилася звістка про долю міністерства економічного розвитку і торгівлі, яке залишилося без господаря після переходу Клюєва в РНБО. Поява інформації про призначення туди міністром Петра Порошенка (про це заявив лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов) та подальше її спростування (мовляв, Порошенко відмовився) вкотре засвідчила незадовільний стан справ всередині регіонального табору. Незадовільний з двох причин.

По-перше, Єфремов поспішив оприлюднити інформацію, яка ще не стала доконаним фактом (до речі, як й інформація, що в міністерство фінансів йде перший заступник директора Національного банку Юрій Колобов). Коли такі передчасні звістки виносить на публіку звичайний журналіст, це можна зрозуміти. Коли так поспішає, як виявилося, керівник парламентського крила існуючого режиму, значить, щось не гаразд з внутрішніми комунікаціями серед регіоналів навіть найвищого рівня. А це аж ніяк не ознака «стабільності та злагодженості» роботи їхнього механізму. Пересвідчитися у цьому – приємно.

По-друге, розмова з Порошенком таки була. Це підтвердив сам Янукович. Мовляв, така кадрова пропозиція надійшла від самого Азарова. Президент поспілкувався з Порошенком, заслухав його бачення організації роботи міністерства та власних кроків в якості його керівника. Загалом залишився задоволений почутим і тепер очікує викладеного письмово плану дій. Отже, Порошенко не відмовився. Кажуть, що він забажав конкретизувати та розширити його повноваження як міністра, оскільки поки що функції даного міністерства є достатньо аморфними, а попередник (Клюєв) з висоти посади першого віце-прем’єра цим не переймався.

Що означає запрошення Порошенка до уряду? Визнання його визначних здібностей – навряд чи. Наприкінці президентства Ющенка він очолював МЗС і вирізнявся, як керівник, абсолютною посередністю та безініціативністю. А просто успішних бізнесменів серед регіоналів і так достатньо. Тобто, Янукович готовий віддати йому міністерство не через надію, що той зможе до виборів підняти українську економіку на якісно вищий щабель. А що ж тоді президент хоче до виборів?

У 2005 році Порошенко очолив РНБО, перетворив його на фактичну альтернативу уряду Тимошенко і воював тоді з нею завзято та ефектно. Владі напередодні виборів потрібний не ще один борець з опозицією загалом, а принциповий противник саме Тимошенко та її політичної сили. Порошенко це вміє і любить робити. Він – не регіонал (хто там пригадуватиме його попередні партійності до 2004 року). Він – з Майдану, «помаранчевий». Отож нехай і добиває БЮТ. А крім цього, може і безпосередньо для ПР на виборах подбати про потрібні результати, там, де в регіоналів рейтинг низенький, а в Порошенка – непогані впливи. На Вінниччині. За це і міністерством пожертвувати можна.

Видається, що міністр цькування «тимошенківців» з Порошенка вийде не кращий, ніж керівник МЗС. Хіба що розповідатиме, що всі теперішні проблеми української економіки ростуть з часів урядування Юлії Володимирівни, чим навряд чи здивує виборців. А от пошук виборчих союзників поза межами «своїх» - це приємна звістка про те, що отих «своїх» в Януковича бракує, і покладатися виключно на них він вже не наважується.

Ознаки кризи в таборі противника – це ще не перемога. Але ще одна її гарна ознака.

На початок