Пйотр Погожельскі, спеціальний кореспондент «Польського радіо»

-Мої колеги польські журналісти невдало – якщо не сказати бридко – пожартували з українських заробітчанок. Звісно, їхня програма зазвичай висміює стереотипи поляків щодо інших національностей. Але не було враховано, що аудиторія радіо складається переважно з молоді – гадаю, незріла особистість може зрозуміти подібні жарти протилежно, як певний взірець до наслідування, коли можна знущатися і збиткуватися з тих, хто неспроможний дати відсіч. На жаль, люди про подібне часто не замислюються.

Ці «жарти» вже засудила Рада польських мас-медіа. Щоправда, «жартівники» належать до категорії людей, які відчують наслідки своїх діянь, якщо будуть санкції – наприклад, фінансові. Водночас реакція самого польського суспільства виявилася негайною – одного з «жартівників» Міхала Фігурскі було позбавлено можливості «розігрівати» вболівальників на національному стадіоні у Варшаві. А скандальну програму у вівторок взагалі прикрили. Гадаю, це було для нього болючішим, ніж розгляд його справи у варшавській прокуратурі, котра досліджує, чи пролунала в ефірі образа народу України.

Полякам відомий стан заробітчанства, бо вони також масово працюють за кордоном. Свого часу над нами негідно жартували в Німеччині та США – скажімо, називали неякісну роботу «польською». Тож польські радійники, кепкуючи з українських заробітчан, посміялися і з заробітчан польських, котрі також змушені шукати ліпшої долі за кордоном.

Навіть сатира повинна мати межі. Не можна глузувати, ображаючи цілий народ – тоді порушуються моральні межі свободи слова. Мене турбує навіть не питання, наскільки було ображено українців, – просто сміятися з узалежненого становища кобіти-працівнички, жартувати з можливості насильства над нею бридко. Коли підсміюються з Голодомору чи Голокосту, зі страждань людей у концентраційних таборах (байдуже, якої вони національності) – це поза межами гумору. Якщо когось свідомо принижують – це не свобода слова. І от із цим жартувати не слід.

Газета ZIK №25 (27 червня 2012р.)