Природа процесів морального і соціального занепаду українського суспільства та способи їх подолання

У програмних документах Ініціативи Першого грудня її учасники констатували наявність духовної кризи, яка роз’їдає українське суспільство, відзначили вкрай драматичний його стан внаслідок морального і соціального занепаду, втрати життєвих орієнтирів. Цим вони започаткували національний діалог для пошуку шляхів вирішення спільних проблем.

В рамках такого діалогу хочу представити своє бачення природи цих негативних явищ та запропонувати способи їх подолання. Предметом розгляду у цій публікації будуть не абстрактні поняття моралі і духовності, а процеси їх деградації і протилежні процеси їх зростання - на мій погляд, лише у такий спосіб можна шукати і реалізовувати реальні способи гальмування одних та інтенсифікації інших. Власне такі процеси динамічно проявляються у життєвих ситуаціях взаємодії українських громадян в рамках організаційних утворень різного типу – від сім’ї та самоорганізаційних груп за інтересами до освітніх закладів, бізнесу, громадських та політичних структур, державної адміністрації. Власне вони є маркером, за яким можна судити про актуальний рівень моралі та духовності громадян даного суспільства. Власне ці процеси визначають вибір поведінкових схем і стратегій українцями у повсякденному житті.

Більшість пропонованих інструментів для виходу із духовної кризи та покращання стану суспільної моралі зводяться до моралізаторства та посилення контролю за діями кожного. Вони, на мій погляд, не відповідають сучасним викликам. Ще одним пропонованим інструментом є вироблення та запровадження кращого законодавства, кращої Конституції та інших нових нормативних актів для справедливого врядування. При цьому випускається з уваги, що найкращим законодавством є те, яке виконується в реальному житті, і що запровадити відповідне нове законодавство можуть лише ті, хто вже давно і успішно використовує його відсутність у власних інтересах. В цілому ж ефективність таких інструментів нівелюється тим, що суспільство наслідує поведінку і цінності референтних груп, якими є найбільш успішні – владні еліти. На жаль, моніторинг новин уже тривалий час доводить, що для останніх в Україні ніякий закон не писаний – ні моральний, ні цивільний. І це стосується не лише діючої влади.

Як свідчить історія людської цивілізації, духовна криза та падіння суспільної моралі приводять до соціальних катаклізмів, у результаті яких винищується національна еліта, а суспільство відкидається на десятки років назад у своєму історичному розвитку, втрачаючи конкурентоздатність на глобальному рівні, перетворюючись з його повноправного Суб’єкта на об’єкт зовнішнього управління.

Духовність та суспільна мораль визначається не актуальними переконаннями більшості людей, а тим, як ці переконання проявляються щодня у всій сукупності контактів між членами спільноти. Тобто коли йдеться про падіння моралі, то, очевидно, мається на увазі процес, який полягає у збільшенні частини взаємодій між учасниками спільноти, що не відповідають актуальним суспільним цінностям. Протікання такого процесу протягом деякого часу приводить до зміщення актуальної ціннісної шкали соціуму у гіршу сторону.

Таким чином, духовна криза, моральний і соціальний занепад, втрата у людей життєвих орієнтирів - це сукупність соціально-психологічних процесів,що полягають у послідовному та циклічному виробленні та закріпленні під час групової взаємодії нових негативних норм суспільної моралі, які виходять за рамки актуальної ціннісної шкали. Це означає, що напрямок процесу формування нових групових норм і зміщення актуальної шкали суспільних цінностей визначають типи внутрігрупових та міжгрупових взаємодій між членами суспільства, які, у свою чергу, обумовлені домінуючою структурою широкого спектру суспільних організацій.

Що ж прискорює означену вище сукупність соціально-психологічних процесів? Соціальна психологія доводить, що поведінкові схеми та стратегії людей визначають ряд групових феноменів. Зазвичай, під час нормальної життєдіяльності соціуму, такі групові феномени, в силу сповільнення внутрігрупових та між групових взаємодій, важко ідентифікувати. Проте, під час виборів відбувається інтенсифікація та активізація взаємодій між елітними групами та їх членами всередині цих груп, що дозволяє за короткий проміжок часу виявити переважаючі типи взаємодії та прослідкувати перебіг самих соціально-психологічних процесів, які протікають в цих умовах.

На схемі представлено структуру національної еліти та її внутрішні рівні рангування.

Представницька демократія і вибори, як основний інструмент її реалізації, передбачають конкурентну боротьбу за владу поміж елітних груп, що представляють інтереси різних верств, страт, класів, тощо. Успіх у цій боротьбі визначають обрані елітними групами стратегії. Причому перемогу на виборах швидше забезпечують агресивні та негідні типи стратегій – «бої» без правил, формування образу ворога та дії щодо нього поза рамками суспільної моралі, застосування чорних технологій, гра на нижчих почуттях електоральних мас, які у довгостроковій та середньостроковій перспективі спричинюють духовну кризу та падіння суспільної моралі.

На Заході запобіжниками від обрання елітними групами таких стратегій є наявність кількох рівнозначних центрів впливу, що виробили відповідну культуру мирного співіснування за тривалий час становлення сучасного європейського парламентаризму, розвинутого громадянського суспільства, яке силою свого морального авторитету утримує представників елітних груп в рамках актуальних моральних цінностей, і загальновизнаної християнської етики, що довгий час домінувала в Європі та США.

В Україні, за відсутності рівнозначних центрів впливу, розвинутого громадянського суспільства та в умовах досить жорсткого міжконфесійного протистояння, вибори стають каталізатором духовної кризи, морального і соціального занепаду, втрати у людей життєвих орієнтирів.

Розглянемо низку найбільш відомих групових феноменів, які виразно проявляються у процесі виборчих перегонів та покажемо їх взаємозв’язок з падінням суспільної моралі. Хоча соціальна психологія досліджує та описує групові феномени окремо, створюючи для їх проявлення відповідні умови взаємодії в рамках експериментів, в реальному житті всі вони діють комплексно і головним експериментатором є поточна організаційна культура, що обумовлена цивілізаційною приналежністю даного суспільства. Важливо розуміти, що українська ментальність містить різні пласти організаційної культури, починаючи з вічевої демократії і закінчуючи організаційною культурою ієрархій – жорсткої в Російській імперії та пом’якшеної парламентаризмом в Австро-Угорщині.

Отже у виборчих перегонах беруть участь партії – організовані групи представників національних еліт, об’єднаних певними ідеологічними, матеріальними та іншими спільними цілями, які змагаються поміж собою за владу. При цьому кожна партія, як велика група, сама поділяється на кілька груп впливу. Загальна стратегія взаємодії таких груп на обох зазначених рівнях з точки зору етології визначається як міжгрупове рангування, а в соціальній психології описуєтьсяефектами приналежності до групи та групового фаворитизму. Перший ефект полягає у тому, що людина, ототожнюючи себе з якоюсь групою, прагне оцінити її позитивно, піднімаючи таким чином статус групи і власну самооцінку. Поведінковий компонент проявляється тоді, коли людина починає реагувати на інших людей з позицій свого групового членства, а не з позицій окремої особистості, з того моменту, коли відмінності між своєю і чужими групами стають помітними і значущими для неї. Ефект групового фаворитизму - це тенденція яким-небудь чином сприяти членам своєї групи, на противагу членам іншої групи. Він ніби встановлює «демаркаційну лінію» між тими людьми, що за якимись критеріями сприймаються як «свої», і тими, які за цими ж критеріями сприймаються як «чужі». Ці ефекти посилюються в умовах конкуренції з однотипними групами, що й відбувається під час виборів - коли члени групи схильні пояснювати свій успіх внутрігруповими факторами - власним професіоналізмом, діловим якостям, а невдачу – зовнішніми факторами, перекладаючи вину на інші групи. Таким чином поділ єдиного соціуму або його частин на групи, які змагаються за владу у відповідності до правил гри, що визначені виборчим законодавством, апріорі приводить до міжгрупового рангування і, відповідно, до взаємної недовіри, ненависті, нетерпимості.

Посилюють описані ефекти інші схожі феномени - ефект групового егоїзму(спрямованість групових інтересів, цілей і норм поведінки проти інтересів, цілей і норм поведінки окремих членів групи або всього суспільства) та ефект «ми і вони»(почуття приналежності до певної групи людей - ефект «ми» і, відповідно, почуття відстороненості від інших, розмежування з іншими групами - ефект «вони»).

Соціально-психологічна енергія для конфлікту на міжгруповому рівні генерується внаслідок проявлення ефекту соціальної фасилітації, згідно якого присутність інших спонукає людей до більш енергійної діяльності. Конкуруючі елітні групи штучно посилюють цей ефект шляхом активного формування образу ворога, який включає маніпулятивний поділ людей за дражливими ознаками – мовними, релігійними чи територіальними та подальше провокування протистояння між великими групами, що сформувалися в результаті цього поділу.

Ефект конформізмусприяє встановленню однієї думки через груповий тиск, пригнічення особистості. Він обумовлює захоплення всієї повноти влади в групі харизматичними особистостями, які по суті одноосібно впливають на групові рішення силою свого авторитету. Таким чином заручниками особистісних стосунків між лідерами стають всі члени організацій конкуруючих елітних груп - партій. Яскравий приклад – стосунки помаранчевих лідерів та членів очолюваних ними організацій під час їх перебування у владі.

Ефект групового мислення проявляється в згуртованій групі в умовах, коли пошук згоди стає настільки домінуючим, що починає переважати реалістичну оцінку можливих альтернативних варіантів рішень чи дій. Таким чином, людина стає залежною від групи у своїх контактах з навколишнім світом і в переважній більшості випадків вона схильна поступатися групі. Навіть сенсорна інформація людини може бути перекручена соціальним тиском. Формальні і неформальні лідери саме у такий спосіб просувають деструктивні стратегії конкурентної боротьби та змушують рядових членів своїх організацій беззаперечно їх реалізовувати всупереч їхнім моральним цінностям.

Ефект «ореолу» - це вплив на зміст знань, думок, оцінок особистості специфічної установки, наявної в однієї людини по відношенню до іншої. У негативному сенсі цей ефект проявляється в зменшенні достоїнств об’єкта сприйняття, що приводить до упередження в ставленні до нього з боку контактуючих з ним людей. Упередження - це специфічна установка суб’єктів, заснована на інформації про негативні якості об’єкта. Така інформація, як правило, не перевіряється на достовірність і надійність, а сприймається на віру. Саме такий ефект сприяє формуванню образу ворога та образу непомильного вождя – лідера власної організації.

Одночас надія ефектів ореолу, конформізму та групового мислення приводить до швидкого формування негативної установки в членів однієї елітної групи щодо інших конкуруючих груп в цілому і їх членів зокрема, а також – до некритичного ставлення до членів власної групи та її лідерів. Це посилює проявлення ефектів приналежності до групи, групового фаворитизму, групового егоїзму, ефекту «ми» і «вони» та фасилітації, що у сукупності приводить до вибору та реалізації негативних стратегій конкурентної боротьби між елітними групами під час виборів.

Таким чином, за короткий період виборчих перегонів комплексна дія описаних групових феноменів приводить до руйнування поля довіри в середовищі українських еліт, і, відповідно, у всьому суспільстві. Це обумовлює стале відтворення організаційної культури «Русского мира» – виділення лідируючої елітної групи з авторитарним лідером на чолі і запуск процесу знищення конкуруючих елітних груп.Іншими словами, внаслідок цивілізаційного тиску українські елітні групи обирають у якості домінуючої структури своїх організацій жорстку ієрархію. В результаті зіткнення у конкурентній боротьбі ієрархічно структурованих елітних груп внаслідок сукупної дії описаних групових феноменів відбувається їх швидка моральна деградація, що обумовлює духовну кризу всього українського суспільства, його моральний та соціальний занепад.Тобто духовна криза, моральний і соціальний занепад українського суспільства відбувається внаслідок невідповідності домінуючих ієрархічних структур організацій елітних груп до відповідних українській ментальності організаційних структур багатовікового періоду вічевої демократії, які утримували взаємодію їх учасників у позиціях «рівний з рівним».

Способи вирішення описаних проблем представимо нижче у міру спадання їх ефективності.

Найбільш надійним способом подолання духовної кризи та морального і соціального занепаду українського суспільства є реструктуризація організацій українських елітних груп (партій, громадських організацій, рухів, об’єднань, тощо) – заміна жорстких ієрархій на сучасні змінні структури. Останні принципово змінюють перебіг групової взаємодії та, відповідно, форми проявлення групових феноменів. Вони сприяють формуванню поля довіри в малих і великих групах та спонукають їх членів проявляти свої кращі риси і якості, залучають їх усіх до вироблення, прийняття та виконання рішень, формують у них мотивації до діяльності, надійно утримують їх увагу на програмних цілях і цінностях, швидко виявляють та автоматично витісняють з організації тих, хто свідомо пробує маніпулювати чи домінувати. Змінні структури змушують учасників організацій кооперуватися та співпрацювати, рівномірно розподіляти весь обсяг необхідної роботи, координувати свою діяльність по її виконанню та колективно діяти, на відміну від ієрархічних організацій, де учасники жорстко конкурують за якомога вищі позиції ієрархічної драбини та максимальний вплив на вироблення і прийняття рішень. Це, в свою чергу, дозволяє досягнути і тривало утримувати в часі ефект синергії, який полягає у перевазі успішності роботи групи над сумарною успішністю діяльності окремих індивідів.

Наступним за ефективністю способом є відмова від ідеології, як інструменту координації діяльності членів партії та електорату та заміна його стратегічним плануванням, яке застосовують сучасні бізнесові корпорації, залучаючи до процесу вироблення візії, місії, цінностей, стратегій, цілей та планів якомога ширше коло працівників. Це переводить міжпартійну дискусію з ірраціональної в раціональну площину – адже візію (в сенсі - мрію) можна змінювати, вдосконалювати, ускладнювати на відміну від ідеології, яка дуже близька до віри і тому задає жорсткі рамки в дискусії її носіям.

Ще одним способом подолання духовної кризи та морального і соціального занепаду українського суспільства є прискорене формування розвинутого громадянського суспільства, базою якого є чисельний середній клас. Відомо, що збільшення чисельності і посилене структурування середнього класу є запорукою духовного зростання та процвітання будь-якого суспільства. Проте цьому протидіятимуть українські олігархічні клани, які утримують в своїх руках реальну владу і які, незважаючи на загрозу переходу суспільного протистояння у безглуздий та безпощадний бунт, продовжують стискати пружину.

Найпростішим і доступним вже зараз, хоча малоефективним через амбіції партійних лідерів, способом подолання описаних негативних явищ є організація структурами громадянського суспільства широкого діалогу на усіх рівнях між представниками різних політичних партій з актуальної проблематики, у першу чергу – з конструювання спільного майбутнього.