Тарас Плахтій

«Те, що знаходиться внизу, 
відповідає тому, що перебуває вгорі, 
і те, що перебуває вгорі, 
відповідає тому, що перебуває внизу, 
щоб творити чудеса єдиної речі». 
Герметичний принцип Відповідності

За класичним визначенням, олігархія — це політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб, наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо. Найдревнішими з відомих дослідників олігархії були Платон і Арістотель, що визначали її як владу небагатьох.

Згідно з основами системного аналізу, надсистемні (емерджентні) властивості соціальних систем визначає їх структура. Це справедливо як для соціальних систем на рівні суспільств, країн, цивілізацій, так і для окремих організацій різного масштабу та напрямку діяльності.

У відповідності до класичного визначення олігархії розглянемо її як соціальну систему та визначимо притаманний їй тип організаційної структури у динаміці – в процесі функціонування.

Зазвичай, олігархії розглядаються на тій стадії процесу їх розвитку, коли члени «тісно згуртованої групи осіб» співробітничають і кооперуються для досягнення колективних цілей за рахунок інтересів конкуруючих груп такого ж типу, власного суспільства і/або інших, суспільств менш розвинутих країн.

Зазначимо, що в інформаційному суспільстві олігархія отримала новий інструментарій для консервації свого володарювання – маніпулятивний психогенний вплив на соціум через спеціально структуровані інформаційні потоки з засобів масової інформації, агресивну цілеспрямовану рекламу для формування інтересів і бажань споживачів або електорату, інформаційні агресії для отримання контролю над ресурсами інших суспільств, тощо.

Очевидно, що тісні взаємостосунки та згуртованість забезпечується неформальними взаєминами між відносно рівноправними учасниками олігархічної групи, у процесі яких відбувається вироблення та прийняття групових рішень, що спрямовані на реалізацію їх колективних інтересів. Прийняті консенсусом групові рішення реалізуються формальними, ієрархічно структурованими організаціями, що є підконтрольні учасникам «тісно згуртованої групи осіб».

Таким чином, олігархічні групи застосовують неформальний спосіб вироблення та прийняття рішень, який юридично не регламентується, його неможливо зафіксувати та зробити прозорим і відкритим, встановити кінцеві цілі учасників та їх колективну стратегію. В наслідок цього процес вироблення та прийняття рішень в олігархічній групі є захищеним від законодавства, від впливу конкуруючих груп такого ж типу, а саме головне - від контролю зі сторони легальних організацій громадянського суспільства та політичних партій.

Простіше кажучи, розглядаючи олігархію як соціальний організм, неможливо точно встановити місце розташування його мозку – центру вироблення та прийняття рішень, що, в свою чергу, обумовлює невразливість такого організму для інших, конкуруючих соціальних організмів.

Отже владна верхівка класичної олігархії як політичного режиму має змінну структуру, де рішення виробляються та приймаються у складі закритої неформальної групи осіб, які перебувають у позиціях «рівний з рівним», що відповідає структурі горизонтальної мережі, а реалізовуються у складі формальних ієрархічних організацій, що є підконтрольними членам цієї групи.

Причому учасники закритої неформальної групи дуже добре усвідомлюють власні інтереси – вони мотивовані матеріально, а рівень цієї мотивації є надзвичайно високим і вимірюється мільярдами умовних одиниць. Сформована на таких мотиваціях світоглядно-ідеологічна компонента олігархічних груп передбачає любов, справедливість, рівність та інші високі якості по відношенню лише до вузького кола «своїх» у той час, коли у стосунках з «чужими» цілком правомірним вважається проявлення якостей, що протилежні переліченим.

Розглянемо, що ж відбувається у політичних системах – олігархіях на мікрорівні – наприклад, на рівні типового українського райцентру, у якому проживають кілька десятків тисяч жителів.

Формальна влада у такому райцентрі розподілена між мерією, міською радою, держадміністрацією, силовими структурами, судом, прокуратурою, структурними підрозділами різних організацій обласного та всеукраїнського рівня. Певний вплив на життєдіяльність райцентру мають місцеві медіа, організована громадськість, бізнес. Не останню роль в життєдіяльності райцентру відіграють лідери організованих злочинних угруповань.

Очевидно, що в районному центрі «тісно згуртовану групу осіб», в руках якої перебуває реальна влада, складають корумповані керівники або лідери частини перелічених формальних і неформальних, легальних і нелегальних організацій, які зазвичай зустрічаються у лазні, сауні, ресторані, на природі і виробляють та приймають узгоджені рішення, спрямовані на утримання влади на рівні райцентру у свої руках, реалізацію економічних інтересів членів групи, організацію протидії конкуруючим групам з інших корумпованих керівників, що змагаються з ними за владу, та організацію протидії некорумпованим керівникам перелічених структур, організацій і просто активним громадянам.

Склад олігархічних груп у кожному районі різний – це залежить від багатьох факторів: особистісних стосунків між корумпованими керівниками різних організацій, їх передісторії - родинних чи дружніх зв’язків, рівня корумпованості, місцевих традицій, тощо.

Незмінним залишається лише мотив взаємодії членів «тісної згуртованої групи» - владний контроль над ресурсами району з метою задоволення матеріальних інтересів кожного з них.

Парадокс олігархічного режиму полягає в тому, що у своїй сукупності місцеві олігархії здатні пасивно протистояти олігархіям верхніх ешелонів, саботувати їх рішення та директиви, якщо вони суперечать інтересам членів місцевих олігархічних груп. Іноді, у нестабільних державах - олігархіях з незавершеним процесом перерозподілу влади і власності, це приводить до перехоплення влади конкуруючими, часто підтримуваними ззовні, олігархічними групами, яке відбувається у формі насильницьких і кольорових революцій, військових переворотів, тощо.

У містах з більшою кількістю жителів та обласних центрах йде перманентна боротьба між різними «тісно згуртованими групами» з корумпованих керівників різнотипних організацій за контроль над ресурсами відповідної території та важелями влади, яка набуває жорстких, а, часом, жорстоких форм.

Таким чином, політичний режим олігархії черпає свою силу у відповідній йому структурі елітних груп на всіх суспільних рівнях – від керівників найменшого райцентру до найвищих діячів державної влади.

В той же час, за такого політичного режиму організації громадянського суспільства та політичні партії антиолігархічного спрямування мають сталу, зафіксовану діючим законодавством ієрархічну структуру і змушені працювати відкрито, прозоро і регламентовано у відповідності до власних статутів та діючого законодавства. Мотивація їх учасників має світоглядно-ідеологічне походження, а мотивація членів керівних ядер за певний час стає змішаною – ідеологічною та матеріальною, причому з часом матеріальна складова починає переважати, що створює передумови їх вразливості перед підкупом та подальшим поглинанням олігархічною системою. Рівень матеріальної мотивації та, відповідно, ресурсний потенціал членів керівних ядер суспільно-політичних організацій не може зрівнятися з рівнем матеріального зацікавлення та ресурсним потенціалом членів владних олігархічних груп, що позначається на рівнях їх активності і ступенях готовності відстоювати свої інтереси. Все це надає конкурентну перевагу олігархічним групам, прийняття рішень в яких відбувається в неформальний і закритий спосіб усвідомленими та високо мотивованими учасниками, а виконання – у складі підконтрольних владних і бізнесових ієрархічних організаціях, активність та сумлінність рядових працівників яких стимулюється матеріально і які використовуються в темну – як інструмент реалізації рішень олігархічної групи.

Окремі відчайдухи - робінгуди, що кинули виклик олігархічній системі на місцевому рівні, невідворотно отримують асиметричну відповідь, незважаючи на очевидні сумніви у її адекватності з точки зору формальної логіки, діючого законодавства, людяності та загальносуспільного інтересу.

Отже класичні організації громадянського суспільства та політичні партії з ієрархічною структурою самостійно неспроможні подолати олігархічні режими. Вони можуть це зробити лише ставши інструментом перехоплення влади в руках інших конкуруючих олігархічних груп чи зовнішніх акторів та отримавши від них організаційні та матеріальні ресурси або, у випадку, коли самі стануть «дорослою» олігархічною групою та сконцентрують у своїх руках відповідні ресурси. У разі успіху переможець дракона сам стає драконом і змушений надалі жорстко дотримуватися своєї нової ролі. Це обумовлено тим, що основою олігархічного режиму є відповідна йому, описана вище змінна структура елітних груп на всіх організаційних рівнях суспільства, які сукупності складають єдине ціле – «олігархат», де кожен елемент є точкою росту нових голів дракона. Ці нові голови, видаючи себе за ідейних прихильників, вростають в організаційне тіло переможця ще на перших кроках його шляху до перемоги, продовжуючи на марші грати за своїми правилами притаманну для них організаційну гру, результатом якої є новий дракон-переможець, який за певний час перевершує своїм потенціалом вбитого дракона.

Тому, у відповідності до епіграфу, стає очевидним, що не змінивши якісно те, що внизу, ми ніколи якісно не змінимо те, що наверху, щоб створити якісно нову цілісну неолігархічну соціальну систему.

Таким чином, малоефективною є боротьба з олігархічною системою у складі ієрархічних громадських чи політичних організацій – вона лише тренує, вдосконалює і посилює олігархічну систему, відточує та урізноманітнює її реакцію на внутрішні загрози і на вже відомі їй виклики в майбутньому. Наприклад кожному новому майдану сьогодні відразу протиставляється організований владою контрмайдан з метою взаємної їх анігіляції, а викриття корупційних дій членів олігархічних груп вже давно не приводить до ніяких правових наслідків навіть після публікації детальної інформації про ці злочини у центральних ЗМІ.

Подолати олігархічну систему можна лише створивши нову - альтернативну систему на основі більш складнішої структури організацій існуючих українських контреліт. Тільки нова система внаслідок очевидних переваг та набуття нею нових, недоступних олігархії, якостей, може вийти із зачарованого кола і безкровно витіснити стару систему шляхом її поступового поглинання – через поступову реорганізацію у нову структуру усіх організацій елітних груп в країні.

Якою ж має бути структура альтернативної неолігархічної системи? Очевидно, що вона має залишатися змінною, а значить – невразливою, і володіти надійними запобіжниками від зворотної трансформації назад в олігархію чи ієрархію.

Основною відмінністю нової структури має стати можливість вироблення та прийняття рішень у складі великих груп, чисельність яких може постійно зростати без втрат якості, на противагу олігархічній структурі, яка уможливлює реалізацію таких процесів лише у складі малих закритих груп. Лише у десятки і сотні разів більша чисельність учасників, що у своїй сукупності складуть «мозок» нового соціального організму, може компенсувати різницю у величині контрольованих ресурсів організаціями нової і старої систем.

Таким чином, прискорений розвиток українського суспільства і держави можливо забезпечити лише за рахунок активізації громадян в результаті їх співробітництва і кооперації для колективного вироблення, прийняття та виконання інноваційних рішень високого рівня складності в якісно нових суспільно-політичних і бізнесових організаціях зі змінною структурою.

Ці організації мають будуватися на основі прямої демократії з метою забезпечення гармонійного особистісного розвитку та творчої самореалізації кожного свого учасника, які разом, в умовах безконфліктної упорядкованої взаємодії у складі великих груп, утворять цілісні самоврядні цілеспрямовані соціальні Суб’єкти з соборним (колективним) інтелектом.

Звісно, здійснити таке нелегко, але досвід подібної структурної реорганізації деяких найкращих західних корпорацій та ментальні особливості українців свідчать про реальну можливість створення якісно нових суспільно-політичних організацій неолігархічного типу в середовищі існуючих українських контреліт.

http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=5184