Лесь Подерв’янський, письменник, сатирик

Біди української культури пов’язані не з Табачником, хоча він усіх дратує ідіотськими заявами

Якщо культурний процес є, жоден табачник не може його зруйнувати. Аби поконати досі панівний «совок», Україні слід було пропонувати щось інше. Натомість час минув, а принципово нового не запропоновано, тож усе топчеться на місці. 20 років пішло в пісок, а наша держава не зробила нічого для розвитку української культури. Робилося все навпаки. І зараз пожинаємо результати цього.

У совдепівський період страшної задухи все більш-менш обдароване й цікаве втікало в Москву, де дихалося вільніше, – вдома воно просто душилося. Мистецтво і література розвиваються за принципом імперії: все вартісне робиться в Римі чи Константинополі, а не в провінції. Ніхто нам павличків чи лубківських спеціально не вигадував. В імперії нічого такого не треба вимислювати – просто провінція не сприймає нового й викличного. Натомість коли «совок» накрився, Україна не спромоглася дати нову якість, переваг української культури й мистецтва доведено не було. А якщо країна не здатна запропонувати щось привабливе, то нема сенсу до неї приставати. Пояснення того, чому зараз не відбулося культурного дива, як у 1920-х, лежить у площині ірраціонального. Бо ж в Італії Відродження відбулося, а в інших країнах – ні. Воно відбулося у період, коли навіть не було держави Італія. В Україні, на щастя, є живопис європейського рівня, але нема і не було кінематографа, окрім Довженка, нема і не було потужного театру, крім курбасівців. Про вторинність літератури говорити не хочеться – мова перебувала під забороною, тож навіщо кидати каменем у каліку...

Але для розвитку культури ірраціонального імпульсу замало – потрібні й гроші. Бо за Відродження всілякі медічі платили. Тож слід переробити всю систему, запропонувавши такі закони, аби в мистецтво гроші вкладати було вигідно, як у США чи Франції.

Газета ZIK №24 (21 червня 2012р.)