Віталій Портников

Боюся, Україну чекає нищівна економічна й соціальна криза, яка й спричинить крах нинішньої влади

Мовний законопроект приймали, адже виборчий розрахунок Партії регіонів на футбольний чемпіонат провалився. Стало очевидним, що котлети окремо, а мухи окремо. Чемпіонат українців може й надихати, проте авторитету владі не додає. А виконати економічні й соціальні зобов’язання влада не спроможна, тож, аби мобілізувати свій електорат, і переходить на подібні питання.Нинішня ситуація нагадує 2004 рік, коли Ющенко та Янукович використали мовно-культурне питання для максимальної мобілізації своїх виборців.

Водночас цей законопроект дає певній національній громаді, що має понад 10% населення, більше прав, ніж будь-яка культурна автономія. Культурна автономія – це створення культурних товариств і відкриття своїх класів у школах – це те, що могли б мати українці в Росії. Натомість росіяни в Україні мають у десятки разів більше прав, аніж передбачено культурною автономією.

На що ще може піти влада Януковича, мені невідомо. Але для мене є очевидним: для утримання влади вони готові на все. Наприклад, українська економіка перебуває у жалюгідному стані, натомість влада діє за логікою: заробимо якомога більше грошей, а далі як вийде.

Щиро зізнаюся, не думаю, що Путін має серйозне відношення до «українського мовного питання». Безперечно, Росія висуває ідею поширення російської мови на теренах колишнього СРСР, однак це ніколи не заважало російському керівництву співпрацювати з тими режимами, які цього не дотримувалися. Бажання Кремля пов’язані лише з отриманням економічного контролю в Україні, натомість влада Януковича таких преференцій робити не має наміру.

Українськими та російськими керівниками управляють винятково фінансові інтереси. Скажімо, у Білорусі будують не «рускій мір» – просто Лукашенко не може опиратися проникненню «Газпрому». Люди, котрі всюди параноїдально простежують російський слід, мають хибні уявлення про наміри Кремля. Інша річ, що певні українські політики з Партії регіонів дуже хотіли б сподобатися Москві. Але вони не усвідомлюють іншого: якщо вони не загортатимуть у мовний закон заводів чи корпорацій, ніхто з ними не одружиться. Панщину доведеться відробляти реально.

Ми не повинні провінційно купуватися на пропаганду – параноїдальна залежність від міфів дає можливість утримуватися при владі людям, котрі фактично знищують країну. Одні вважають, що Янукович іде на поступки Москві – і тому він поганий президент. Інші навпаки переконані, що він – видатний державник, бо не пускає в Україну росіян. Свого часу подібне доводилося чути і на адресу Лукашенка: мовляв, ось, бачите, він винищує своїх опонентів, але ж не пускає Росію в білоруську економіку, тож він – правдивий державник. Але ж це облуда. Державництво перевіряється єдиним критерієм – дотриманням демократичних принципів і готовністю проводити в країні ліберальні економічні реформи. Решта – демагогія. Лише при впровадженні цих критеріїв можна говорити про мовну та культурну політику й обговорювати питання гуманітарного розвитку. Але якщо країна жебрацька, а її населення є заручником корумпованих чиновників, решта розмов видаються дивними. Як банально це не пролунало б, але українська влада справді намагається максимально перемкнути увагу населення. І це їй вдається.

Боюся, Україну чекає нищівна економічна й соціальна криза, яка й спричинить крах нинішньої влади. Людей турбуватиме виживання своїх дітей і батьків, а не питання мови. Й українці згадуватимуть останні 20 років як «золотий вік» споживацтва та неробства, бо далі прийде залізний вік відповідальності.

Газета ZIK №23 (14 червня 2012р.)