Єгор Соболєв, журналіст, громадський діяч (Київ)

Аби перемогти пацюків при владі, цього треба дуже сильно захотіти й усвідомити: все залежить від мене. Якщо й надалі обурюватися лише на кухні, то справді нічого не зміниться. Натомість за бажання все змінюється чарівним чином.

Слід пошукати людей, які так само думають, і спільно узгодити вимоги. У кожному кварталі є щонайменше кілька небайдужих, і якщо їх з’єднати на рівні міста, виходить доволі потужна сила. Слід у максимально дохідливій формі висунути свої вимоги владі. До влади мародерів доходить лише одна форма – грубий вуличний тиск. І що він грубіший, то краще. Що більше ці пацюки особисто відчувають присутність людей, то швидше вони відступають.

Слід проконтролювати, аби вони виконали те, що пообіцяли, бо вони не люблять виконувати обіцяного. За ними треба пильно наглядати, бо вони можуть відновити своє рішення під іншим виглядом.

Пресою пацюків не налякати – цей шлях годиться хіба для мобілізації людей. Потрібні навіть не пікети, а мітинги із блокуванням входів до пацючих нір. Бо ж «їхні» кабінети – це наше майно, а їхні повноваження насправді делеговані нами, вони навіть на своїх машинах їздять нашим коштом.

Якщо вони погано працюють, слід фізично йти в кабінет і просити його звільнити, слід іти в ресторан, де вони жеруть за вкрадені в нас гроші. Слід максимально близько до них підходити, бо словами їх уже не проймеш.

Коли ми в Києві системно взялися за опір, то досягли успіхів – у ситуації з Андріївським узвозом, із зоною під Софією Київською, зі сквером на вулиці Гоголівській. Влада швидко відступає, бо вона дуже слабка, а сила її – в нашій бездіяльності. Щоправда, вона вже не боїться світла – щурі бояться, лише коли в них кидають черевиком.

Газета ZIK №19 (17 травня 2012р.)