Олександр Зінченко

«Свобода» вповзла у парламентські будні із невимушеною легкістю бронтозавра. По модулю прихід і Гітлера, і Гавела був наслідком одних і тих самих проблем: відсутності довіри до держави, прагнення народом змін і привабливістю простих рішень. Ця потреба була реалізована Гітлером і Гавелом у радикально інший спосіб. Адже на одному і тому самому підмурку можна збудувати і демократію, і диктатуру.

Спочатку свобода вдарила у голову тушкам. А потім «Свобода» вдарила тушок у те місце, яке зазвичай у парламентських стінах позначають розмаїтими евфемізмами. Згодом, у робочий полудень «Свобода» спиляла загальнонародний паркан (бо право власності на нього за рік так і не визнали ані у Верховній Раді, ані у КМДА). Потім влаштувала іще пару бійок з приводу відповідності дій політичних опонентів чинній Конституції.

І, врешті-решт, «Свобода» вустами чарівної Фаріон чемно і спокійно запитала прем’єра Азарова, чи є він імбіцилом. Той так само чемно і навіть покірно пообіцяв покращувати українську мову. Щоправда, свою чи Фаріон – того зі стенограми парламентського засідання зрозуміти не вдалося.

Перші два дні «Свободи» у парламенті продемонстрували іншу якість політики. Що, авжеж, не значить ліпшу.

Парламентський світ у мить став простішим і зрозумілішим. Зрадив виборців – отримав копняка в дупу. Порушив Конституцію – дали по морді. Іще раз порушив Конституцію – іще раз дали по морді. Причому така політика не грантує, що самі свободівці добровільно і без примусу дотримуватимуться Конституції. Скромна чарівність прямої дії! «Свобода» прийшла – порядок навела».

«Свобода» іще збиратиме соціологічні вершки за результатами своїх перших рухів у парламенті. Електоральна соціологія потребує іще тиждень-другий, щоб на вагах науки зважити, чи нагуляла громадська думка пару зайвих кіло прихильності, чи навпаки. Утім, оплески було чути навіть з того краю, який самі свободівці зазвичай кличуть краєм толерастії.

Уже незабаром ми можемо побачити, що тактику копняка у питанні підтримання конституційного ладу вітатиме усе більша кількість виборців. Саме свободівський копняк, а не Янукович тепер є Гарантом Конституції. Як може таке не подобатись!? 30% підтримки за пару місяців? Чому ні?!

Розуміння небезпеки простих рішень прийде потім. Якийсь час іще вони будуть вабити.

Успіх «Свободи» на виборах – то свідчення колапсу української державності.

Після справи Індила, після використання «Беркуту» для полювання на футболки «Спасибо жителям Донбасса» та бюлетені 132-го виборчого округу правоохоронці усе більше сприймаються як такі, чиї дії суперечать власній назві. Тобто як такі, що право аж ніяк не охороняють!

Після справи «Ніжинських робінгудів», після позбавлення прав на власну хату вчительки з Печерську Ніни Москаленко, чи судилища над Юрієм Луценком, судді усе менше сприймаються як такі, що здатні забезпечити справедливість.

Успіх «Свободи» на виборах – то свідчення колапсу української державності

Врешті-решт, навіть більшість законів новопредставленого парламенту були прийняті із порушенням Конституції! Кримінально-процесуальний кодекс примудрилися прийняти за присутності у залі 156 депутатів (хоч на табло як за помахом чарівної палички засвітилося 271 «ЗА»).

Лише 14% законів були прийняті минулого року парламентом із дотриманням конституційної вимоги самостійного одноосібного голосування. 86% законів прийнятих з квітня 2011 по травень 2012 є нелегітимними! Бо ці 86% законів депутати прийняли у неконституційний спосіб!

Чи може існувати держава, яка не здатна забезпечити справедливість? Може. Але недовго.

Взагалі-то Україна легко відбУлася.

Якби Україна повторила історію першого двадцятиріччя незалежності однієї із своїх сусідок, то це мало б приблизно такий вигляд.

Першого президента Леоніда Кравчука убили б на п’ятий день президентства. Причому убивцю після страти ховав би натовп із 10 000 його прихильників.

На восьмий рік незалежності Україну чекав би військовий переворот під час якого загинуло десь 400 мешканців столиці.

На 16-й рік незалежності представники гнобленої російської меншини почали б кривавий терор проти влади і убили б міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Врешті-решт, на 21-й рік свого існування Україна була б окупована двома сусідами за мовчазної згоди Англії та Франції.

Якбитологія для сучасної України була реальністю для Польщі у 1918-1939 роках. Дім, що розділений несправедливістю не вистоїть!

Відсутність рівнопарав’я і справедливості для кожного привели до влади Гітлера і Валенсу, Піночета та Гавела.

По модулю прихід і Гітлера, і Гавела був наслідком одних і тих самих проблем: відсутності довіри до держави, прагнення народом змін і привабливістю простих рішень. Ця потреба була реалізована Гітлером і Гавелом у радикально інший спосіб. Адже на одному і тому самому підмурку можна збудувати і демократію, і диктатуру.

Чи має доктор Тягнибок амбіцію стати українським Гавелом? Маю сумнів.

Чи стане доктор Тягнибок українським Гітлером? Маю іще більший сумнів.

Так, незалежна Україна входить у найбільшу кризу у своїй новітній історії: кризу ментальності. Українці – хворі люди: на корупцію, на нездатність спільної дії, на недовіру і неповагу одне до одного, на зашореність та невміння долати стереотипи минулого, на невміння чесно конкурувати, на нетерплячість і прагнення простих рішень для складних проблем. Україна хвора на олігархію.

І отут з’являється «Свобода» із доктором Тягнибоком. Утім не як рецепт на одужання, а лише як один із симптомів. Як висока температура: чим більше збудників хвороби – тим вона вища. Як тільки збудників хвороби стане менше – температура спадатиме.

У «Свободи» є 5 років допоки до влади прийде нове покоління, що «не нюхала» отруйних міазмів СРСР, не є породженням його протиріч, його субкультурою і контркультурою одночасно. «Свобода» безсила проти покоління справді вільних людей.

Адже гарантом Конституції має бути не копняк «Свободи», а свобода без копняків. І без лапок.

Щоправда, щоб свобода стала основою життя українців, свободівці мають іще трохи попрацювати у парламенті. Як антидот. Як гарячка. Як приклад того, «як не треба робити».

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/41846/Svoboda__jak_garachka_i_jak_novyj