www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Антонов

         Ні для кого не секрет, що влада використовує будь-які методи, щоб зберегти собі місце біля «корита» (принаймні до 2015 року).

         Силовий розгін майдану в ніч на 30 листопада – спроба номер один. Це було нерозумне намагання одягнути гамівну сорочку на громадян України. Застосування сили до мирних студентів ще більше підняло народ. Після цього до столиці масово почали з’їжджатись люди не тільки з правого берега Дніпра, але і з лівого. Бо хіба ж можна допускати, щоб дітей (хоча я не зовсім згоден з тими, хто саме так називає людей, які першими висловили свою громадянську позицію) цинічно били, доганяли і… знову били. Мої знайомі були в Києві під час побоїща і стверджували, що жодних провокації з їхнього боку не було: триголова опозиція пішла зі сцени, а протестувальники тихо гомоніли один з одним. Та зараз я не маю на меті вкотре засудити звірства представників влади. Натомість, хочу розповісти про різні способи, до яких вона вдавалася, щоб розчавити і дискредитувати майданівців.

Отже, друга спроба – використання «тітушок» – ретельно відібраних молодиків для виконання чорної роботи. Такої, як гамселення журналістів, тощо. Цього разу на плечі «тітушок» лягла нова місія – провокації. Але з цим проплачені бійці не впорались. Освічена молодь одразу викривала замаскованих і озброєних до зубів хлопчуриків.

         Опісля провалу «тітушок» була відчайдушна спроба зачистки майдану в ніч на 11 грудня за допомогою «старих добрих беркутят». Але не очікували організатори штурму, що люди ще знають, що таке гідність і так відчайдушно відстоюватимуть її. Тим часом тривали круглі столи, і ось на одному з них використовується новітня зброя – такі собі оновлені «тітушки». «Тітушки 2.0» – проплачені, чи просто ідейно підковані, хлопці, що виступають на круглому столі від імені студентства. І мені, як людині, що бачила зародження студентської революції (не побоюсь такого останнім часом пафосного слова) з перших днів, ба навіть, годин, боляче і огидно дивитись на те, що «мелять» підсадні особи, нібито, від імені української молоді.

         На цьому місці, вважаю за доцільне, зупинитись і проаналізувати, хто ж ці люди, яких ми, начебто, делегували на діалог із владою. Дмитро Лєвін – один із, так званих, представників студентства. Він був присутній на другому круглому столі і говорив, що відстоює інтереси всіх українських студентів, та вже зовсім скоро в інтерв’ю, яке брав Мустафа Найєм, знітившись від великої кількості мас-медійників, «представник» зізнався, що відстоює інтереси тільки «Об’єднання студентської молоді», яке офіційно налічує лише 83 особи. Погодьтесь, це мізерне число в порівнянні з тим, яке позначає кількість спудеїв, що вийшли на Євромайдани по всій Україні. Боячись «ляпнути» щось не те, Лєвін починає ще більше хвилюватись. Він датує створення вищезгаданої організації 24 груднeм 2013 року і лише за допомогою журналіста «переносить» дату створення на місяць раніше (на 24 листопада цього року). Але ж перші студенти вийшли на площі своїх міст вже 21 листопада, себто ще на три дні раніше. Чому вони не представляють студентство?... В кінці розмови горе-делегат зазначає, що він був на Євромайдані всього-навсього 6 днів (з 24 по 30 листопада). Дмитро Лєвін розповідає, що його об’єднання не згодне з тим, що зараз коїться на головній площі країни, а тому там немає представників «Об’єднання студентської молоді» з того часу, як відбувся перший «кривавий погром». Ті ж, хто досі мерзнуть на майдані, чому вони не представляють студентство?...Все це, як ви здогадались, питання риторичні.

         Попри все, всі компоненти недоладного інтерв’ю поєднані двома фразами, які мовець намагається вставити при будь-якій можливості: «на майдані студентська анархія» та «нас почали використовувати окремі політики з обидвох сторін». Тобто своїми словами Дмитро Лєвін несвідомо дає зрозуміти, що не згоден з тим, що зараз  відбувається на Євромайдані, а отже не може бути його делегатом. То хто ж такий «представник» студентства на круглому столі?... Можливо, що «великий» майданівець насправді це просто замаскована «тітушка», що використовує нові методи впливу...

P.S.:

Я – громадянин України, що думає, аналізує і робить висновки. Мої матеріали, вміщені у статті, не є закликом до радикальних дій. Це заклик до міркувань. Аналіз, на сьогодні, – той невід’ємний компонент, що принесе перемогу українському народу в боротьбі за правду. То ж не даймо шулерові обвести нас навкруг пальця!