www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Антонов

Дуже часто можна почути, що Львів не українське, а польське чи навіть австрійське місто, збудоване людьми різної національності, але аж ніяк не українцями. Звісно, багато львівських архітектурних пам’яток постало завдяки іноземцям, будівничим зі світовим ім’ям. Наприклад, вежа Корнякта зведена італійським архітектором Павлом Римлянином за гроші мецената грецького походження Костянтина Корнякта. Та не всі пам’ятають імена талановитих українців-архітекторів, будівничих, митців, що вдихнули життя у це прекрасне місто, додали цікавих барв та свіжість Карпатських гір. Місто, розміщене на звивистих пагорбах, заграло особливим шармом від гуцульських гостроверхих дерев'яних дахівок з чудернацькими істотами, які охоронцями завмерли на самісінькій вершині. Поєднання дерева, кераміки і каменю, одвічних місцевих матеріалів, зробило це місто неповторним. Воно по праву носить горду назву столиці Галичини.

То ж не буде зайвим ще раз згадати імена тих зодчих, які так викохали нам це прекрасне місто. Щоб разом з почуттям гордості у нас жило почуття відповідальності за збереження цього творіння. Нещодавно я прочитав декілька дуже цікавих робіт, які спонукали мене до написання цієї статті. Автором однієї з них є редактор часопису "Ї" Тарас Возняк. Стаття-роздуми, я би так її назвав, про вільного будівничого Івана Левинського. Друга робота, підписана ім’ям Mankurt і розміщена на популярному інформаційному порталі Zaxid.net, - "Ми пам’ятаємо. Будівничий Іван Левинський". Висловлюючи свої думки, автори відроджують ім'я славетної людини в пам’яті нащадків.

Фірмою Івана Левинського було побудовано пів-Львова, а ми так мало знаємо про нього. Не знайшлося йому місця і в шкільній програмі навіть для місцевих шкіл. Тільки будинок товариства "Дністер" подається у вигляді візуального матеріалу, без згадки про автора. Навіть вулиця у Львові, що названа його іменем, така ж коротка, як і наша пам'ять. Іван Левинський для львів’ян має бути як Антоніо Гауді для каталонців. Адже саме він зробив це місто співзвучним людині, яке не давить людину своїми масштабами. Левинський намагався не тільки створити диво архітектури, а намагався створити диво архітектури, в якому комфортно жити. Народившись у невеликому прикарпатському містечку Долині та поживши у трохи більшому Стрию, він мав можливість відчути красу і гармонію галицького провінційного колориту. Приїхавши у Львів, він освіжив обличчя міста, створивши, напевно, найкращі будівлі – зразки українського модерну. Чого тільки варті колишній будинок товариства «Дністер», головний залізничний вокзал, будинок банку «Південний»,  будинок музичного інституту імені Лисенка, керамічна фабрика Левинського на вулиці Чупринки та ще сотня різних кам’яних творінь до яких долучився архітектор. Іван Левинський заснував фабрику декоративної кераміки, продукція якої перемагала на різних львівських і закордонних виставках, здобувала численні нагороди за високий мистецький рівень керамічних виробів. За два десятиліття фабрика перетворилась на одне з найуспішніших підприємств Галичини, на якому працювало 800 робітників. Та найголовніше, що ця кераміка і зараз прикрашає саме львівські будівлі. Іван Левинський був успішним підприємцем, щедрим меценатом та щирим патріотом. А деякі з нас, щодня проходячи коротенькою вуличкою імені Івана Левинського, продовжують не визнавати український вклад у розбудову міста.

Якщо постать Левинського все ж відома неширокому загалу львівських інтелектуалів-фахівців, то багато українських архітекторів просто розчинились у львівській історії. Життя бринить на вузеньких львівських вуличках, люди проходять повз завмерлі постаті кам’яних пам’яток, поспішаючи, дивлючись собі під ноги, стурбовані власними справами. Я часто проходжу попри чудову віллу на вулиці Лемика 34, яка осібно стоїть на узвишші тихої вулички, полинувши своїм шпилястим дахом десь високо в небо. Ці шпилі добре видно з софійських пагорбів, зі стадіону школи незрячих, на якому ми колись грали у футбол. Чудернацькі незрозумілі фігурки з потемнілого від часу дерева на такому ж не пошкодованому часом даху привертали нашу увагу.

Провівши свої невеличкі дослідження, я дізнався, що жив у цьому будинку його ж автор – архітектор Іван Долинський. Він з давнього українського роду, який переїхав у Львів в кінці 18 ст. з Білої церкви. Його дід був писарем собору святого Юрa. Рід митців на Іванові теж не закінчився. Він знайшов продовження у талановитому сині архітектора – Вітольді, який також став будівничим і живописцем.

З моїх світлин видно теперішній стан цієї будівлі. Трохи занедбаний під’їзд не поступається зовнішньому вигляду вілли. Все говорить про гармонію і камерність цього житла, зведеного талантом-прагматиком. Всередині центральна колона тримає сходи з кованою решіткою перил. На другому поверсі на вікні зберігся доволі цікавий орнамент на склі.

Отже, пізнаючи Львів більше, ми дізнаємося, що перлина Галичини будувалась в тому числі українцями. Звісно, внаслідок певних історичних перипетій Львів попадав під вплив різних культур, його творили різні закордонні всесвітньовідомі митці (ми повинні цим пишатися). Проте ми не маємо права забувати і тих українців, що долучились до цієї когорти достойних будівничих.

Ми повинні пам’ятати, що на вулицях Львова завжди витав український дух. Але мало пам’ятати, потрібно зберегти і передати нащадкам  те, що дійшло до нас крізь віки.

1 07 2013