www.ji-magazine.lviv.ua

Сергей Боровиков

Лекція, прочитана на зустрічі закритого клубу сайту Slon.ru «Академія наук» 12 квітня 2012 року

Мамонти і магія

Всі знають, що таке час, та мало хто знає, що це таке насправді. Обговорювати час дуже важко. Як почався час у людській цивілізації, як він сприймався, як дійшли до такого життя?

Спершу був час, який ми умовно маркуємо як архаїка. Це було давно, земля була ще тепла, мамонти ще по ній не бродили. Це був циклічний, міфологічний час. Він для нас міфологічний, тому що дійшов у міфах. Ми знаємо про нього з міфів. Фундувався він був у циклах, пов’язаних з добовим циклом і з річним циклом, сезонним. В цей у людини була відсутня свобода вибору як така. Світ був визначений наперед, так як визначався він зміною сезонів, сходами та заходами сонця і місяця. Це була жорстка визначеність. Типовий бог, який відповідав цьому часу, доволі пізній, але хоча б відомий нам з літератури, це Кронос, який народжував дітей і пожирав їх. Це замкнутий цикл. З нього, взагалі, майже не було виходу. Майбутнє там співпадало з обов’язковим, теперішнє, майбутнє і обов’язкове не розрізнялось. В цьому плані він не мав внутрішньої інтенції до змін, для них не було ніяких причин.

Єдине управління майбутнім, яке там було можливе, це заклинання. Це світ був магічний. Сліди заклинань ми бачимо в наскальному живописі в печерах, коли для хорошого полювання малювалась тварина, вражена списом, - це заклинання опредмечене в картинці. З історії антропології племен, що знаходились в архаїчних стадіях розвитку, ми знаємо, що заклинання були і вербальні, розвита система табу. Загалом, все це було характерно для мезоліту. Місцями, якимось каплями, воно збереглось і у сучасний час, причому інколи у дуже перетворених формах. Наприклад, в економіці дуже часті заклинання, хоча вони давно не працюють. Тобто, потрібно розуміти, що ось ця ось архаїка місцями проростає у наше теперішнє. 

Цей час тривав довго. Цікаво, що він маркується в історії золотим віком. При всі своїй дивакуватості і інфернальності. Тоді нічого не змінювалось, і люди не хотіли більшого, ніж мали. В цьому плані вони були щасливі і самодостатні.

Боги і герої

Потім розпочався осьовий, античний час. Цивілізацій осьового часу виникло доволі багато. Сам термін ввів Ясперс, але історики маркують доволі великий набір цивілізації, які відносились до осьового часу. Їх специфіка в тому, що обов’язкове перестало співпадати з існуючим. Виник певний розрив між обов’язковим і існуючим, що вимагав дій, тобто якихось змін. В Древній Греції, найбільш відомій нам з джерел, існували певні закони космосу, ідеальні, правильні, яким повинен був відповідати грецький поліс. Було зрозуміло до чого йти – до ідеальних законів космосу.

Такий світ створювався, управлявся богом або богами (в різних традиціях), мінявся з часом, майбутнє визначалося волею богів, але боги були доволі комунікабельними товаришами, з ними можна було спілкуватися. Можна було дізнаватись їх волю через систему пророків, оракулів, сі вілли – були різні інститути ворожінь. І можна було впливати на волю богів, як не дивно. Були м’які форми впливу – принести богам жертву, такий маленький хабар, у сучасному розумінні, підкуп. Можна було довго молитись, переконувати, вмовляти. І можна було за деяких умов виступати проти волі богів. Вступити з ними у відкритий конфлікт. Це було можливо тільки для героїв, дуже небагатьох людей. Відповідно до грецької міфології, в них текла доля божественної крові, тобто червона кров смерті була змішана з божественною іхорою – рідиною золотистого кольору – що давало їм можливість виступати проти богів.

І цей осьовий час в доволі різних версіях. Наприклад, в древньовавилонській версії вісь часу виникла,  але людна була обернена обличчям в минуле. Вона, наче йшла у майбутнє спиною, майбутнє на неї насувалось ззаду, така була цікава версія, але Вавилон і не вижив. Таке ставлення до майбутнього доволі фатальне. Цікаво, що інститут оракулів був різноманітний. Окрім відомого дельфійського оракула, був доволі сильний до донський оракул, який був раніше зруйнований, не зберігся. Хочу зазначити, що оракул був доволі складною соціальною системою. Не всякий претендент допускався до ставлення запитання, з ним довго працювали спеціально навчені жерці, далі спеціально навчені піфії отримували відповідь, і правильне інтерпретування питання займало доволі довгий час. Це був  складний інститут, не раптовий.

Історію пророків ми добре знаємо зі Старого Завіту. Їх було доволі багато. Період Старого Завіту – уже осьовий час. Але певну радикальну інновацію в осьовому часі, звичайно, внесло християнство. Пов’язано це було з тим, що осьовий час поступово розмикав кільце інфернального за рахунок розтягування ідеального, земного, небесного. Кільце розмикалось у спіраль, кожний майбутній рік був схожий на попередній, але трішки зсувався. Тому що був певний зовнішній ідеал, до якого можна було прагнути і йти.

У ранньому християнстві вихідний вектор в основному фундувався у світі ідеальному. Було творення світу, була точка гріхопадіння, була точка спасіння, і у перспективі був  апокаліпсис. Тобто була абсолютно зрозуміла лінія, але вона була строго у світі ідеального. Земне життя при цьому було доволі циклічним, змінювалось ледве, більше того була доволі швидко закріплена заборона на зміну світу. Пов’язано це було з тим, що світ створений Богом і Бог визнав, що створив його хорошим, правильним. Якщо Бог створив світ хорошим, змінювати його, зазіхати на божественну волю неправильно, і це жорстоко переслідувалось. Творець був мало відмежований від творіння, в будь-який момент божественна воля могла проявитися як Богу завгодно, путі Господні, як ми знаємо, незвідані. І доходило до смішного. Ось уже до століття дванадцятого навчились виготовляти хороші лінзи, і можна було робити окуляри. Зрозумілий, простий, зручний інструмент. Але проба ввести окуляри у масовий оббіг викликала різкий опір церкви, тому що це був замах на божественний замисел. Не можна. І десь століття до сімнадцятого окуляри у нас в оббіг не входили, хоча лінзи ще в античності вміли шліфувати, а до дванадцятого століття все було готово.

Окуляри – це просто наглядний приклад, адже це було  певним тотальним явищем. Відповідно, все пізнання йшло через божественне одкровення. Тобто основним інструментом пізнання було читання і  інтерпретація канонічних текстів. Середньовічна схоластика, висока культура інтелектуальних роздумів, будувалась навколо цього довгий час, але, як завжди, виникало певне «але».

Закони природи і співтворчість

В певний момент світ став надто складним, в ньому з’явилося надто багато нового, і в філософській релігійній традиції відбувся душе важливий зсув: був введений окремий акт творення, який відділив творця від творіння. Творіння було виведене з-під сьогочасного вияву вищих сил. Відповідно пізнання творця стало можливе через читання його творінь. Власне, вся первинна натурфілософі базувалась на концепції, що Бог створив світ чудесним і прекрасним і ми повинні пізнати цей світ, щоб проникнути в його замисел. Відомо, що Ньютон був за основною спеціальністю богословом, а вже потім фізиком. Можливо, це звичайно, апокриф, але вважається, що у нього був нульовий закон Ньютона, окрім відомих трьох, і він звучав так: всюдисущий Боже на рух фізичних тіл впливу не створює. Тобто визначна область знань виводилась з-під божого контролю, і тільки після цього було можливе формулювання закону фізики. Тому що, якщо Бог втручається, коли йому хочеться, де йому хочеться, то де закони фізики? Суцільний божественна воля. А тут поступово відвойовувались майданчики, які були описані законами природи.  

Це нам здається природним – закони природи. Просто і зрозуміло. Однак це абсолютно революційний переворот свідомості. В сімнадцятому столітті, коли місіонери та єзуїти проникли в Китай і намагались з даоськими мудрецями обговорювати концепцію законів природи, ті їх дуже жорстко висміяли, сказали, що звичайно, мудрий правитель може втовкмачити своїм підданим правильні закони і вимагати їх виконання, це очевидно. Але втовкмачувати якісь обов’язки неживій матерії?! Це нереальний ідіотизм. Тобто закони природи – це не зовсім очевидна концепція. Але поступово вводячи і розширюючи кількість тих законів, люди прийшли до того, що майбутнє не тільки визначене волею Бога, але й  якось прораховується. Якщо ми знаємо, як ми кинули камінець, ми знаємо де і коли він впаде. Це зовсім прості закони. З часом вони ускладнились. 

І певний комплекс цих законів привів до того, що їх знання дозволило сильно змінити світ. Настала епоха науково-технічної революції, коли знання законів природи дозволяло істотно змінити світ. І в цей момент виникла концепція, що світ, творіння не завершене. Що Бог створив світ напівфабрикатом, залишивши людині спеціальні місця для доопрацювання світу. Бог подбав про нас, щоб нам було що в цьому світі робити. І а цьому плані людина співтворець, вона повинна довести світ до ідеалу, і після цього наступить царство Боже, апокаліпсиси і все, що пов’язано з класичною есхатологією. В цій філософії майбутнє уже не предмет пізнання, а предмет творіння. Тобто ми уже цілеспрямовано створюємо майбутнє. І виникають різноманітні способи організації управління майбутнім. Найпростіший – це проект. Більш складний інструмент – програма. Ну і стратегія, яка суттєво відрізняється від проекту тим, що стратегія розуміє під собою маневри ресурсами. Проект – це такий план розподілу ресурсів, а стратегія передбачає складні маневри у часі.

Точки біфуркації і форсайт

Власне, на злеті ось цього тренду науково-технічної революції ми і знаходимось. В цей момент, звичайно, всі уже  давно забули, що ціль інженерної діяльності і взагалі зміни світу – це вдосконалення і доведення божественного задуму, ця культурологічна рамка давно впала. Хоча ще сто років тому вона була.  

Сучасний світ, втративши цілеспрямування, пов’язане з релігійною доктриною, став просто складною системою. Складною, взаємопов’язаною, нерівноважною системою. Божественний  задум з нього вийшов, і світ почав описуватись в теоріях нелінійної динаміки, синергетики, що дозволило нам відійти від лінійного тренду в прогнозуванні. Є довгий період, коли інновації знаходяться в фоновому режимі, - наприклад, першу парову турбіну Герон винайшов ще в античному світі, але вона ніяк себе не проявляла. В якийсь момент турбіни стали необхідні, швидко настили світ – всюди, де вони потрібні, вони уже є, і далі вони майже не розвиваються. Це технічний приклад. Приблизно так само зростає населення. Займаючи певну нішу в щільності населення, люди або роз’їжджаються, або емігрують, або помирають, якщо починають хворіти. Це така стандартна крива. І, власне, сенс прогнозованого управління майбутнім був організацією ось таких кривих. Головне розуміти, на якій ми ділянці. Якщо ми посередині, ми знаходимось на лінійній трендовій ділянці. Там все просто. Якщо ми на початку кривої, це не лінійна ділянка, тут складно і цікаво. Якщо ми в кінці, то це теж не лінійна ділянка, важка і цікава.

Коли таке сприйняття світу стало масовим, коли ось ці нерівноважні системи ввійшли у попит, світ почав фрагментуватися. Цілісність світотворення, яка утримувалась тінню онтології Бога, відійшла, і ми тепер знаємо, що світ насичений можливостями і у нас є різні сценарії. Є точки можливої біфуркації, виникає певна нестійкість. Вона дуже добре видна, наприклад, на фондовому ринку, там такі хаотичні коливання. А далі з цієї точки  декілька варіантів руху: система може обвалитись, може якимось чудом зберегти рівновагу, може вийти в новий стан. Вихідна точка біфуркації, як вважалось, розділена на два тренди. Зараз вважається, що трендів може бути три. Тобто можна пройти коливання і стабілізуватись. Таке, загалом, часто спостерігається. Відповідно, управління майбутнім в основному сконцентрувалося на пошуку таких точок. Чим вони цінні? У цих точках малий вплив може призвести до сильних наслідків, тобто до перемикання на інший варіант сценарію розвитку. Такі от дуже важливі точки. Щоб їх організувати, вводиться концепція керованого хаосу. Грубо кажучи, потрібно щось розгойдати, щоб система змінилася. Стабільна система, у якої немає якихось коливальних процесів, практично не змінювана, її потрібно загнати в кризу. У психологів навіть є таке поняття - «перетворююча криза». У науково-технічній сфері це менш зрозуміло, але як раз з погляду інвесторів дуже важливо побачити, де тут щось таке нестійке  хитке. Де можливо нове.

Технології управління майбутнім у такому вигляді - це, в основному, форсайт. Форсайт - це така специфічна технологія, яка дозволяє узгодити якесь спільне бачення у різних референтних груп. Грубо кажучи, у політиків, експертів та бізнесу, така класична тричленка. Узгодження їх бачення дозволяє натякнути на певний тип вибору розвилок. Бо якщо лебідь, рак і щука тягнуть систему в різні варіанти розвилок, там не дуже зрозуміло, що буде, а якщо вони більш - менш домовилися, з яких кризових точок і в яку сторону будуть виходити, велика ймовірність, що так воно і вийде.

Таким чином, сформувалася досить поширена зараз технологія дискретного сценування. Вибираються деякі точки розвилок і з них будується сценарій. Ось червоненький інерційний сценарій, коли є варіанти розвилок, але ми нічого не робимо, стабілізуємо ситуацію, все триває, як триває. Далі виникають різні варіанти, ми чудово знаємо, що у Мінекономрозвитку є оптимістичний сценарій, песимістичний сценарій і інерційний сценарій. У них їх три, але реально в процесі створення такого прогнозу сценаріїв зазвичай десятка два. Але малоймовірні забираються, йде складний процес їх обробки. Три - зручне для подальшого подання замовникам та обробки число. Більше трьох, як зазвичай вважають, важко. Але реально сценарне дерево може бути дуже великим, його розміри залежать від кількості точок розгалуження. Це абсолютно зрозуміла історія

Власне, от зараз ми знаходимося приблизно в такій ситуації уявлення майбутнього. Намацуються інші способи управління майбутнім, континуальне інсценування, але це тема досить складна, предмет для окремої лекції.

Протези і аватари

Тепер спробуємо зробити прогноз, як ми будемо жити далі і чим нам це загрожує. По-перше, звичайно, збережуться класичні тренди, які дісталися нам у спадок від науково-технічної революції, від нашого індустріального минулого. Вони нікуди не поділися, і ми будемо жити в них досить довгий період. Принаймні, ще один кондратьєвський цикл, тобто років п'ятдесят. Відповідно, це тренд на мікромініатюризацію, але він торкнеться всіляких неочевидних речей. У першу чергу фінансові транзакції, розподілені системи. Наприклад, фінансова транзакція може бути роздроблена - грубо кажучи, за проїзд по дорозі ми будемо платити не по кілометрах, а по кожному обороту колеса. Причому це колесо буде ще і залежно від навантаження на вісь рахуватися. Такий розподіл пов'язано з тим, що складна система може довільним чином збиратися з мініатюрних компонентів. Це добре описано у Станіслава Лема у повісті «Непереможний». Там хмара маленьких об'єктів може об'єднуватися в складну конструкцію, яка в загальному в нашому розумінні непереможна. Тобто от такі системи, вільно збираються і розсипаються з типових компонентів, - щось таке у нас очікується.

Нові матеріали. Це тренд хороший, сильний. Ми вибрали все більш-менш зрозуміле в статичних матеріалах. Але наступні матеріали будуть динамічними, тобто матеріалами з керованими властивостями. Місцями вони вже використовуються, ну от автомобільна тема була розпочата, - віскомуфта, наприклад. Це матеріал, який змінює свої властивості залежно від того, як обертаються колеса, і дозволяє виходити з ситуації, коли одне з коліс буксує, не вдаючись до складної комп'ютерної системи.

Приблизно в цій же логіці обговорюється магнітне зчеплення. Магнітна рідина, яка змінює свої властивості під магнітним полем. У тій же логіці будуть створюватися тканини - наприклад, куртки зможуть змінювати свою здатність пропускати пар в залежності від зовнішніх умов. Грубо кажучи, під дощем куртка не буде промокати, а в спеку вона буде спокійно віддавати піт. Аналогічно вона може міняти властивості кольору і прозорість - наприклад, модний одяг буде так програмуватися. Нам не потрібно буде міняти одяг. Досить буде завантажити програму зміни його забарвлення. В індустрії моди таке можливо.

Теплопровідність стін, прозорість скла. Управління теплопровідністю стін дозволить нам не перегріватися влітку і не мерзнути взимку.

Робототехніка. Є досить свіжа високотехнологічна розробка, називається «закидний робот». Близько трьохсот дослідних екземплярів доставлено в американську армію. Робота беруть рукою і закидають у вікно, чужий окоп. А він радіокерований, він там їздить і показує, що відбувається. Можна, не піддаючи ризику бійців, подивитися, як ховаються терористи в укріпленому будинку чи бійці противника в чужому окопі. І це перший пробний камінь, тому що закидати рукою, звичайно, вже архаїка. Вже випробовуються мікробеспілотники, які запускаються з руки. Ну, війна - драйвер технічного прогресу, там часто виникає щось нове. Зрозуміло, що для побуту будуть, там, автоматичні пилососи, які самі прибирають вашу квартиру, а коли у них сідає акумулятор, самі їздять на зарядку. Таке вже продається в магазинах. Надалі це буде тільки розвиватися.

І, звичайно, буде потужно розвиватися протезування. Причому протезування як у спеціальному сенсі заміщення травматично втрачених кінцівок і органів, так і у посиленому сенсі. Тому що людина досить крихка істота. І для роботи в складних спеціальних умовах, гарячих камерах, в космосі, під водою будуть розроблені штучні кінцівки, аж до штучного тіла за прикладом аватара, який буде повним протезом людини для роботи в спеціальних умовах. Ми до того поступово йдемо. Ми там будемо. Це такий зрозумілий тренд з очевидних. Віскомуфта вже є, закидний робот вже є. Далі буде більше.

Модератори і сталкери

Тепер спробуємо обговорити варіанти менш тривіальні і, може бути, більш цікаві. Варіант постіндустріального світу. Йдуть великі дискусії: ми ще тільки до нього підбираємося або ми в ньому вже знаходимося? Питання термінологічне. Зрозуміло, що цей світ спирається на розвинену стандартизовану індустріальну інфраструктуру, і базовою цінністю в ньому буде структурована інформація. Як мені видається. Ми знаходимося тільки на ранніх етапах постіндустріалізму, тому що формальна наявність економічних послуг мені здається дуже умовним маркером. Наприклад, реалізація постіндустріального інформаційного світу пов'язана з таким поняттям, як анотована реальність. Що це означає? Вже зараз Google демонструє нам окуляри з вбудованим екраном, і в недалекому майбутньому ці окуляри будуть не просто нам щось показувати, а давати детальну анотовану довідку по тих об'єктах, які потрапляють у наше поле зору.

Що це означає практично? Дивлячись на людину, ми отримаємо дані його відкритого досьє, дивлячись на від’їжджаючий автобус, ми дізнаємося його маршрут, заповнюваність, графік. Спеціаліст-автослюсар, дивлячись на гайку, дізнається, з яким зусиллям її треба затягувати, з якого місця її викрутили і куди її треба вкрутити. Поліцейський, дивлячись на вашу машину, отримає за номером досьє ваших порушень. Лікар, подивившись на вас, отримає автоматичний доступ з коментарями до вашої історії хвороби. Тобто такого роду анотація поки винесено в окремий комп'ютер, в Google, в історію хвороби, але це ось майбутнє. Чи всім воно сподобається, не знаю. Але що робити, майбутнє не завжди комфортне. Відповідно, основні спеціальності в цьому інформаційному світі будуть пов'язані з переробкою інформації та її структуруванням - будуть «бібліотекарі», які зберігають інформацію, модератори, які організовують її рух і комунікацію, і сталкери, які шукають нову інформацію, виходять за межі відомого в інформаційному просторі. І основним протиріччям цього світу буде, звичайно  жорстка інформаційна нерівність. Причому вона буде як м'яко структурована, залежно від коду доступу у ваших окулярах, так і жорстко структурована. Якщо ви людина з третього світу, то навіть якщо ці окуляри вам доступні, ви не вмієте ними користуватися. Така постіндустріальна версія світу.

Наступна версія, яка, за нашою оцінкою, йде за постіндустріальною, це когнітивний світ. Тут наведемо вірші Брюсова: «Я устал от светов электрических, от глухих гудков автомобилей; сердце жаждет снова слов магических, радостных легенд и скорбных былей». Люди втомилися від техносфери і хочуть якось від неї ізолюватися. Фактично це повернення до архаїчного світу, магічного, але на зовсім новому технічному рівні. Цей етап розвитку розуміє  під собою цілеспрямоване програмування уявлень людини про світ. Насправді це і так зараз відбувається: дитина в процесі соціалізації складним чином програмується, навчається сприймати стіл столом, стілець стільцем, маму мамою, машину Бібікою. Просто це триває років сім. Технології - середнього майбутнього, звичайно, не найближчого, від п'ятдесяти до ста років за моїми оцінками - дозволять упаковувати короткий курс навчання. Може бути - в години. Може бути, у хвилини, і це буде взагалі непомітно для людини. Як це буде технічно, не дуже розумію, але такого роду світ буде, звичайно, вкрай вразливий. Принципово змінити структуру сприйняття зможе збій у комп'ютерній програмі. Фактично це якась «Антиматриця». Тобто «Матриця» віртуалізувала реальний світ в одну сторону, а це віртуалізація реального світу в іншу сторону. Це матриця, вивернута всередину свідомості людини. Для цього не потрібен зовнішній комп'ютер, для цього потрібен програмований мозок. На щастя, це буде нескоро.

Тотальність і корпоративність

Повернемося трохи назад, обговоримо майбутнє глобалізації. Це така поширений суперечка: була глобалізації чи ні, скінчилася вона чи ні. З нашого погляду, глобалізація була і знаходиться в стадії завершення. Тобто вона в загальному завершилася, але якісь території можуть бути ще не включені в глобальний світ, і буде ще кілька спроб їх включення, але після цього їх обнесуть парканом і оголосять заповідниками. У цьому сенсі можна вважати, що вона завершилася, нікуди ми від неї не подінемося. Але розвиток на цьому не зупиниться, світ буде змінюватися, і буде змінюватися, мабуть, таким чином. Рух грошей, логістика матеріальних об'єктів, комунікація аж до комп'ютерного перекладу, торгівля як забезпечення фінансових транзакцій товарними потоками будуть базовими, стандартизованими. Ну приблизно як зараз водопровід. Тобто сенс інфраструктури буде в її тотальності та стандартизації. А далі на цій інфраструктурі будуть виникати нові феномени, як на базі водопроводу виникають фонтани. Як на електричному кабелі можуть сидіти не просто лампочки, а світломузика. При цьому інфраструктура нікуди не дівається, вона важлива, її відтворюють, за порушення стандартів інфраструктури будуть жорстокі покарання - як зараз за порушення чистоти в електричній мережі просто відключається підстанція і привіт автоматичним вимикачам, вже ніхто сперечатися не буде.

І на цій базі розвинеться нова регіоналізація - причому в буквальному сенсі нова, це не повернення старих регіонів, а виникнення регіонів на нових підставах. В основному, звичайно, субкультурних. Тобто субкультурні спільноти буду претендувати на якийсь регіональний статус. Причому ці регіони, звичайно, не будуть в сучасному сенсі пов'язаними територіями. Сучасний регіон - це спільний кордон. А тут будуть розкидані острівці, пов'язані комунікаційними інфраструктурами. Але при цьому вони будуть мати всі властивості пов'язаного регіону. Такі співтовариства будуть легко проникати через кордони і йти з-під будь-яких юрисдикцій, роль держави буде слабшати, в класичному нашому розумінні національної держави.

І будуть явно затребувані корпоративні держави. Спочатку в такому клубному сенсі. Сплачуючи внески, квазіподаток, я отримую якийсь набір сервісів від цієї держави. Платне громадянство. Це одна лінія формування квазідержави - ​​знизу. Історичний приклад - мафіозний клан: якась своя субкультура, де свій закон, свої правила і звичаї, туди просто увійти, але звідти непросто вийти. Це такий історичний прототип. Там будуть зрозумілі процедури відкупу від громадянства, вилучення громадянства за різні порушення. А з іншого боку, корпоративні держави будуть рости зверху - це дорощування транснаціональних корпорацій до якихось таких напівфункціональних систем. Оскільки класичні держави ослабнуть, частина їх функцій просто змушені взяти великі гравці.

Так, «Газпром» вже свою армію давно формує. І не тільки «Газпром», мир в Іраку останні років п'ять підтримує вже не армія, а приватні військові структури. Силовий елемент найбільш наочний. Крім нього багато чого ще буде, і корпоративне соцзабезпечення давно існує, наприклад, хоча раніше соціальне забезпечення було державним. На цьому тлі вкрай імовірний розвиток, скажімо, приватних мікрофінансів, заснованих на сучасних системах криптографії. Тому що сучасна криптографія, загалом, технічно давно дозволяє зробити електронний перекладний вексель, авторизований електронним підписом. При цьому для забезпечення його обороту не потрібна репресивна система держави; досить центру, який підтверджує цей електронний підпис. Такого роду системи технічно можливі, але вкрай не схвалюються сучасними державними структурами. На поширення ряду криптографічних систем накладено сувору адміністративну заборону, але, враховуючи, що держави потихеньку втрачають свою силу, ця заборона досить скоро, я думаю, буде подолана, і приватні мікрофінанси з можливістю будь-якого суб'єкта імітувати свої зобов'язання і давати їх в широкий обіг будуть, до цього треба морально готуватися.

Наступний момент - це фрактальні кордони. Я вже згадував, що кордони перестануть бути повнозв'язними, що зможуть виникати найрізноманітніші конфігурації. Аж до того, що різні квартири в одному будинку зможуть бути територією різних держав і мати різний правовий статус з усіма пов'язаними з цим наслідками. Ну, квартири - це такий граничний випадок, але до мікрорайонів точно дійде.

Наступна глобальна інфраструктура - це керований хаос. Для забезпечення точок біфуркації їх будуть насаджувати цілеспрямовано і організовано, створюючи такі зони, коли потрібно змінитися. Щоб не чекати, поки ситуація дозріє сама, а провести якісь хаотичні такі речі. Прототипи вже є - наприклад, сюжет з озонової дірою. Щоб змінити тип холодильних установок, прибрати фреони із масового обігу та відповідного виробництва, був організований складний сюжет, який ввів світ у стан явно вираженого неврівноваження. А хто зараз пам'ятає про озонової діри?

Пасіонарії і пангеном

Ще одна важлива річ - це криза сім'ї та особистості. Справа в тому, що традиційно, в стародавні часи, з яких ми починали  родина була великою, родоплемінного типу. Потім вона була просто великою, патріархальною багатопоколінневою сім'єю. Для індустріального суспільства характерна нуклеарна сім'я, яка зараз переживає глибоку кризу. Це демонструє вся соціологія. Зараз ми підходимо до моменту індивідуалізації. Що буде далі?

Швидше за все, буде дві версії розвитку. Перша - з'являться колективні особистості. Тобто світ буде занадто складним для того, щоб одна людина могла цілісно, функціонально його сприймати і тим більше в ньому діяти. Тобто особистість буде колективною. Мінімальною одиницею дії буде колектив - ну, тимчасові творчі колективи ми і тепер знаємо. Тобто ось такого типу організованість. Авторські, майнові права, право підписувати договори буде колективним. Насправді, історично це досить поширене явище. Наприклад, князь з дружиною на Русі: часто дружинники підписували договір разом з князем, тобто він був першим серед рівних. Відповідальність була колективною.

Друга версія розвитку - поява композитної особистості. Зараз вже є деякі натяки на можливість керованого розщеплення атомарної особистості. Сучасні психотехнології до цього вже підійшли, і якщо раніше психоаналіз займався утриманням цілого, намагався пошити і прибрати суперечності всередині однієї психіки, однієї особистості, то, умовно кажучи, шизоаналіз повинен ці протиріччя організовувати та керувати ними. Що це нам дає? Керований конфлікт субособистостей всередині однієї людини, звичайно, дає найвищу креативність. Історично відомо, що креативні люди часто були, так би мовити, не від світу цього, з дивацтвами. Я вам скажу більше: герої античної міфології теж були такими, їм потрібно було періодично вести себе неадекватно, це було їх властивістю.

Креативність зараз затребувана і актуальна річ, і в цьому плані цільна спокійна особистість нікому не потрібна. Потрібен пасіонарна креативна людина, яка буде затребувана. Наступний сильний хід - кооперація субособистостей. Якщо ми навчимо цих субособистостей організовувати всередині однієї психіки складну колективну роботу, багатопозиційну, це дозволить зібрати складний різноплановий колектив в одній людині. Це буде вкрай затребуваний фахівець. Організувати конструктивну роботу субособистостей може бути непросто, але майбутнє завжди влаштовано складно. Відповідно, така людина буде вкрай адаптивна - оскільки всередині неї буде цілий колектив, він завжди зуміє підлаштуватися під зовнішні обставини.

Ще одне дуже цікавий наслідок таких технологій - це можливість ізоляції певних субособистостей, яка призводить до феноменальних способів екстремального виживання. Я з подивом прочитав книжку колишнього головного психіатра Кримської обласної лікарні - він видав книжку про майбутнє в маренні своїх пацієнтів, а оскільки я майбутнім професійно цікавлюся, мені вдалося її виловити. Психіатр наводить приклади зі своєї практики. Хворий Х з метою встановити контакт з космічною енергією розкрив трансформаторну будку і ліг голим животом на шини високої напруги. В результаті електричного розряду його відкинуло вбік, була спалена черевна стінка. Він зібрав вивалені нутрощі, зав'язав їх сорочкою і дійшов до найближчої лікарні, де звернувся за медичною допомогою. Зрозуміло, що жодна людина в нерозщепленій свідомості в такому стані нікуди б не дійшов. Це не поодинокий випадок. Пацієнт Y тренувався силою думки зупиняти потяги. У якийсь момент його збив потяг, і йому відрізало ноги. Він триста метрів повз до найближчої платформи, де попросив надати йому медичну допомогу. Чому він при цьому не стік кров'ю, сучасна медицина відповісти не може. У глибинах психіки є механізми, які від нас заблоковані, але ось ще трохи - і ми зможемо до них дістатися.

І останнє, про що хочеться сказати у зв'язку з майбутнім, - це пангеном. Поки це досить маргінальна теорія, але поступово вона зміцнює свої позиції. Що це взагалі таке? В останні років двадцять знайдено механізм горизонтального переносу генетичного матеріалу інформації. Грубо кажучи, споживаючи їжу, ми не тільки розщеплюємо її до амінокислот, жирів і вуглеводів, а й частково засвоюємо те, що міститься в ній. І наприклад, запускаємо синтез потрібних білків, необхідних ферментів для правильного розщеплення та утилізації. Це один механізм.

Другий механізм пов'язаний з тим, що, наприклад, при заплідненні вірусні агенти привносять досить велику кількість змін в геном вищих організмів. Чому це відбувається, навіщо, не дуже зрозуміло, але це відомий механізм. Більше того, відомо, що при виношуванні плоду людини частина клітин з організму дитини відділяється від плоду, проходить через плацентарний бар'єр, з цими клітинами щось відбувається в організмі матері, а потім вони проникають назад через плацентарний бар'єр і беруть участь у формуванні плоду. Такого роду механізми поки не дуже зрозумілі, але вони в загальному тотальні. Наш обмін генетичним матеріалом із зовнішнім середовищем, вірусний і бактеріальний, колосальний. Це величезні потоки інформації. Навіщо вони йдуть, хто їх формує, як вони управляються? Але висновки з того, що така система існує, вже можна зробити. І ці висновки такі: у біосфері існує маса невидимих ​ складних зворотних зв'язків. І можна припустити, що людина здатна викликати гостру алергічну реакцію цієї системи. Тобто навколо нас, умовно кажучи, крутяться гігантські шестерні, а ми їх ніби не бачимо і періодично сунемо в ці шестерні руки, ноги, голови та інші кінцівки.

Чисто практично це дає дуже цікаві пояснення, наприклад, зростання онкологічних захворювань. Один з тих, хто цю теорію розвиває, професійний лікар, завкафедри мікробіології, говорить приблизно таке. Чому виникають ракові пухлини? Тому що в природному стані організм передає в природне середовище досить багато генетичного матеріалу. У сучасній міському середовищі ці канали куповані. І якщо є якась потрібна інформація, яка не може достукатися до зовнішнього світу, запускаються процеси її форсованого виділення шляхом того, що плодяться пухлини. Побічно це дозволяє робити висновок про те, що наша еволюція, яку ми вважаємо випадковою, спонтанною, загалом не зовсім випадкова, тому що ці вірусні агенти при модифікації плоду, при заплідненні щонайменше відсівають фатальні мутації. Є ж глобальна проблема теорії еволюції. Відповідно до цієї теорії фатальних мутацій, які призводять до наперед відомих нежиттєздатних нащадків, повинно бути багато більше, ніж конструктивних мутацій. Чому ми не спостерігаємо величезної кількості невдалих мутантів, сучасна наука погано пояснює. Але пангеном дозволяє ввести якесь таке розуміння, що є регулюючий механізм, і завідомо фатальні мутації просто відсіюються спеціальним фільтром на рівні вірусних агентів.

Тут думка трохи зупиняється, оскільки якщо еволюція у нас керована, то людина, м'яко кажучи, не є її вінцем творіння, так як вона результат керованої сторонньої еволюції. Навіщо людина створена? Хто її створив? Ми повертаємося до концепції Творця з великої літери - але не в релігійному дискурсі. Мова тепер про те, що ми живемо всередині якогось гігантського інформаційного механізму і навіщось в ньому створені. Навіщо? Є різні гіпотези, найбільш оптимістична з них - щоб запустити в космос нові зародки життя. Життя ж, за однією з теорій, прийшло до нас з космосу, і людина потрібна, щоб засівати космос і далі. Таке спороутворення. Це оптимістична теорія. А про песимізм, мабуть, не буду.

http://future-designing.org/statyi/vozniknoveniebudushchego.html