|
Джеймс Джордж ДжатрасЯк гідророзрив пласта вплине на вибір України між Росією та ЄС?Питання української політики
енергозабезпечення та ціна, яку Україна платить за енергоносії, завжди були
тісно пов'язані з прикордонними питаннями відносин (і енергетичної залежності)
України з Росією. Це в свою чергу впливає на вибір, який Києву неминуче доведеться
зробити щодо очолюваного Росією Митного союзу (МС) і Угоди про асоціацію та
створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі з Європейським Союзом
(AA/DCFTA). Джеймс Джордж Джатрас, заступник директора
Американського Інституту в Україні, спеціально для UBR.UA Ми маємо всі ознаки того, що перед Києвом стоїть дилема, яка останнім
часом стала особливо гострою у зв'язку з тим, що країна знаходиться на критично
важливому етапі перед наближенням у травні цього року крайнього терміну, коли
Україна повинна буде продемонструвати виконання означених Брюсселем умов для
просування підписання AA/DCFTA. З свого боку Москва виставила власні умови та
наголошує, що в якості всього лиш "спостерігача", Київ не матиме
жодного впливу на МС і що зважаючи на зниження значення України як транзитної
держави Москва буде розглядати можливість участі в газовому консорціумі з
Україною тільки за умови виходу Києва з Енергетичного Співтовариства з ЄС. Як
висловився Пол Гобл, авторитетний американський
коментатор, відомий своїми антиросійськими поглядами, Москва фактично
"вимагає від України порвати із Заходом в обмін на гарні відносини з
Російською Федерацією". UBR.UA: Чи стане гідророзрив
поворотним фактором для України? Джеймс Джордж Джатрас:
У такому контексті додаткову значимість має припущення, що видобуток сланцевого
газу методом гідравлічного розриву пластів ("гідророзриву") може
стати тим фактором, який змінить правила гри для України. Як вже докладно
висвітлювалося в повідомленнях про січневий угоді, підписаній у присутності
Президента Януковича між українською владою і компанією Royal
Dutch Shell під час
другорядної програми заходів в ході Всесвітнього економічного форуму в Давосі,
вважається, що Україна володіє за деякими оцінками 1,2 трильйонами кубометрів
запасів сланцевого газу, що є третіми за величиною запасами в Європі.
Українські чиновники говорять про те, що інвестиції Shell найімовірніше складуть близько 10 мільярдів
доларів США, але також не виключають того, що сума може досягти 50 мільярдів. У
травні 2012 року компанії Shell і Chevron
виграли тендери на розробку відповідно Юзівського і Олеського родовищ сланцевого газу. А у серпні того ж року ExxonMobil (головний оператор), Shell,
OMV Petron (Румунія) та державна компанія "Надра
України" виграли тендер на видобуток сланцевого газу на Скіфській
нафтогазоносній ділянці чорноморського шельфу. Компанії Shell
і ExxonMobil досліджують можливості розробки родовищ
сланцевого газу в басейнах Львівської та Донецької областей. У міру того як Україна буде просуватися з планами видобутку сланцевого
газу, все голосніше звучатимуть конкуруючі заяви прихильників, які обіцятимуть
економічні вигоди, і супротивників, які застерігатимуть про небезпеку для
екології. Відомо, що технологія гідророзриву пластів скрізь викликає безліч
суперечок, як щодо наслідків для навколишнього середовища, так і в плані впливу
на економіку. У Сполучених Штатах застосування цієї технології призвело до різкого
економічному підйому деяких регіонів (що найбільш помітно на прикладі Північної
Дакоти) і вже стало чинником стрімкого падіння цін на
газ (що досягли найнижчого рівня за останні 35 років), а також зниження рівня
деяких викидів внаслідок заміни використання вугілля на сланцевий газ. В інших
регіонах переважують побоювання щодо негативних наслідків для екології. До
прикладу, в штаті Нью-Йорк (оскільки багато хто за межами Сполучених Штатів
можуть і не усвідомлювати, що Нью-Йорк - це не тільки місто, але й штат, площа
якого перевищує площу Греції або Болгарії) з огляду на чинний з 2008 року мораторій
фермери можуть тільки спостерігати, як їхні сусіди з Пенсільванії по інший бік
кордону отримують солідні виплати, у той час як їм самим заборонено давати
дозвіл на проведення гідророзривів на своїх землях. (У США, на відміну від
багатьох країн, приватні землевласники володіють правами на розробку надр, і
таким чином, матеріальні блага йдуть не тільки уряду або енергетичним
компаніям.) Аналогічна драма розігрується і в Європі, де, приміром, французькі
захисники довкілля, яких страшить закінчення десятирічного заборони на
гідророзриви, разом з противниками цієї технології все ще беруть гору. Навіть
сусідній з Україною Польщі, яка розглядалася як один з найбільш перспективних
регіонів для використання даної технології, зазнала деякого охолодження через
незадовільні результати попередніх геологорозвідувальних робіт і звинувачень
уряду в спробах змусити критиків замовкнути. UBR.UA: Питання про застосування
гідророзриву загострює внутрішній політичний розкол України і її геополітичний
вибір Джеймс Джордж Джатрас: Суперечки
з приводу застосування гідророзриву пластів в Україні набули політичного
забарвлення, хоча і в несподіваному ключі. Як зауважив Тарас Кузьо, провідний оглядач з питань України: "Зазвичай проросійськи налаштована і підтримуюча Януковича
Комуністична партія України (КПУ) і дві з трьох опозиційних партій
("Свобода" і "Батьківщина") виступають проти видобутку
сланцевого газу. Прем'єр-міністр [Микола] Азаров сказав заступнику
держсекретаря США Венді Шерман в Києві 19 -го березня:
"Нехай вони вам пояснять, чиї інтереси вони захищають. З одного боку,
мовою патякають щось проти Росії, з іншого боку, є, по суті, агентами
Російської Федерації. "В той же час, адміністрація Януковича - яку часто
вважають на заході "проросійською"- підтримує те, що може виявитися
найбільш виграшною для України картою в плані зменшення її залежності від
Москви." Описуючи ситуацію в кількох словах, можна відзначити, що для України
політична сторона видобутку газу методом гідророзривів відображає не тільки
складний комплекс економічних та екологічних чинників, які присутні і в інших
країнах, але також відсутність дієздатності та категоричну відмову від
компромісів, які проявляються практично у всіх питаннях, від судового
переслідування Юлії Тимошенко до кулачних боїв у парламенті, спровокованих
використанням російської мови. Наприклад, навіть якщо розробка сланцевих
родовищ таки виправдає покладені економічні надії, Олександр Мотиль, критик
уряду Януковича, пророкує, що "глибоко корумпований і все більш авторитарний
режим Януковича пустить легкі гроші, отримані від видобутку сланцевого газу, на
те, щоб стати ще більш корумпованим і авторитарним, і буде ще більше
покладатися на силові структури, щоб залишатися при владі. Будучи і так
неконкурентоспроможною, українська економіка ще більш втратить позиції, а
населення ще більше зубожіє. З наростанням народного гніву в бік беззаконного і
репресивного режиму буде зростати і потенціал масового всенародного вибуху." Враховуючи те, що українське політичне життя під натиском нових
технологій так само схильне до утворення тріщин і зламів, як і гірська порода,
можна очікувати, що дебати з цього питання наберуть найбільш екстремальних форм
- прихильники будуть вітати видобуток сланцевого газу як "паличку-виручалочку", чарівне рішення, яке перетворить
Україну на енергетичну "супердержаву", а супротивники будуть бити на
сполох, пророкуючи екологічний "геноцид". Однак, виходячи з досвіду інших країн, між цими двома полюсами
"технологічного Набукко" або
"хімічного Чорнобиля" є доволі великий простір. У той час як Україна
б'ється над тим, чи є майбутнє у потенційного видобутку сланцевого газу,
необхідно все-таки приглушити риторику і вислухати думки всіх зацікавлених
сторін, а не тільки змагань політиків, з усього комплексу цих взаємопов'язаних
питань. Це включає і величину ресурсів, які можна оцінити (а також вплив на
українські ціни на газ і енергетичну незалежність), і відносини з Росією і
Європою, і ймовірні екологічні та споживчі наслідки для українців, і те, як
найкращим чином розпорядитися очікуваними доходами. Це вимагатиме повного і всебічного публічного обговорення всіх точок
зору, включаючи думки прихильників і опонентів застосування гідроразривов
з позицій промисловців, екологів і споживачів, яке має відбуватися в атмосфері
конструктивного діалогу, неупередженості та взаємної довіри. Це було б
непростим завданням для будь-якої країни, а тим більше непростим воно є для
України. |