Андрєй Ґромов

Вперше про Олександра Волкова я почув в кінці 90-х. Знайомий журналіст, який спеціалізується на економіці, з великим піднесенням розповідав про компанію «Мінфін», легендарних рейдерів, які без адміністративного ресурсу, користуючись виключно економічними і правовими важелями, захоплювали або захищали від захоплення найрізноманітніші активи. Співрозмовник мій особливо напирав на те, як хвацько вони створювали проблеми великим світу цього. На рейдерських сайтах, де кучкуються в основному ті, хто займався цією веселою діяльністю в дев'яностих - початку двотисячних, до цих пір визнається першість «Мінфіну» - групи інтелектуалів на чолі з Олександром Волковим ...

Потім, через кілька років, ім'я Волкова стало часто виникати вже трохи в іншому контексті. По-перше, про нього заговорили як про серйозного і авторитетного аналітика, «який розуміє, як все влаштовано». А по-друге, як про автора концепції «операторів та оперів». Коли Олександр Миколайович Привалов, чоловік, який буквально символізує собою тверезість суджень і раціональність світосприйняття, почав пояснювати мені про «операторів», які всім управляли, і їх конфлікт з «операми», які тепер усім керують, щохвилини посилаючись на Волкова, я був сильно здивований . Чого-чого, а конспірології я від Привалова явно не очікував. Як і від інших солідних, тертих і обізнаних людей, від яких згодом доводилося чути про цих самих «оперів» і «операторів». Ці дивацтва я списував тоді виключно на авторитет Волкова як аналітика.

Трохи пізніше я познайомився і з самим Волковим. Він завжди був небагатослівний, а на розпитування найчастіше відповідав зустрічними питаннями, які, втім, виявлялися часто кориснішими від багатьох відповідей. Багато років я хотів докладно розпитати його про те, що, на його думку, відбувається, з чим ми сьогодні маємо справу, ну і, звичайно, про «оперів і операторів». Але якось все не виходило. Можливо, просто час тоді не прийшов.

Ми говоримо у його офісі десь в арбатских провулках: дві кімнати - це все, що залишилося від тієї самої легендарної компанії «Мінфін». Ми говоримо довго, точніше, говорить в основному він, я навіть не стільки задавав запитання, скільки намагався вдуматися в його слова. А він все говорить і говорить. Повільно, спокійно, без будь-якого ажіотажу; неначе міркує вголос. Розказує про систему влади, про захвати активів, із нехіттю - йому вже не так цікаві подробиці його давньою теорії - про «операторів» і «оперів». Я слухаю. І поступово в моїй голові складається історія захоплення (навіть точніше - поглинання) величезної країни. Історія переконлива, цільна і закінчена. А за нею вимальовується інша, нова історія, яка тільки починається і в якій зрозумілі тільки вихідні позиції і загальні контури обумовлених цими позиціями дій.

Втім, про все по порядку ...

Отже. Тут і зараз ми маємо бюрократичний капіталізм, тобто систему, де власність управляється і контролюється чиновниками. Втім, і це не зовсім так. З картини, яку малює Волков і яка абсолютно не суперечить всьому, що я знаю і бачу, ясно - «Чиновник не суб'єкт системи. Він не має директивних функцій. Він не може самостійно ставити і формулювати завдання. Чиновник, як об'єкт управління, тільки отримує сигнал і транслює його». За це йому надається «закріплене за ним джерело доходу у вигляді ренти». За кожним чиновницьким кріслом («не за людиною, а за кріслом»), так чи інакше, закріплена рента - можливість отримувати доходи. Тобто брати хабарі, красти і так далі. І це ніяка не корупція (іржа, що роз'їдає систему), це, навпаки, - структурний елемент системи.

А хто ж суб'єктом системи? Хто володіє директивними функціями, хто формулює та ставить завдання? Чекісти. І мова йде не тільки і навіть не стільки про діючих співробітників і керівників ФСБ, а про систему, в якій ключову роль відіграють колишні співробітники спецслужб (як ця система організована і як управляється - трохи пізніше).

І тут майже немає ніякої конспірології. Тобто справа не в таємних правителях, які невидимими важелями керують країною, - важелі всім знані. Велика частина фінансових потоків, більша частина активів прямо контролюється цими самими чекістами. Волков називає цифру 60%. І це саме прямий контроль. Інші 40% (ну, може, наприклад 39,2%) контролюються ними у непрямий спосіб, через тих же чиновників, великих бізнесменів (які по суті є тими ж чиновники, тільки з іншою формою ренти). При бажанні ця власність в будь-який момент може перейти під прямий контроль чекістів. Але це вже активи, які простіше контролювати через непрямі важелі впливу – коли метушні багато, а гроші невеликі. Та й чиновникам треба ж з чогось ренту збирати.

Тут, напевно, саме час пустити титри «за п'ять днів до того» і почати історію спочатку, тобто розповісти про те, як же так вийшло, що країну тепер контролюють чекісти. Втім, спочатку ще добре б прояснити питання про чекістів. Хто вони? Що вони таке?

«Вхід у чекістські соціальні ліфти складається з системи фільтрів. Є первинний відбір, потім штат діючих співробітників регіональних структур. Коли людина потрапляє у ці структури, у нього з'являються функції і повноваження, які він повинен виконувати і реалізовувати. Якщо він справляється, проявляє належні якості - його просувають далі. Він потрапляє в систему. Починає працювати з конкретними підприємствами вже під керівництвом старших товаришів. Тобто на цьому етапі виникає системна ієрархія, яка паралельна до службової. Тут ключову роль грають «старші товариші» - і це не тільки вищестоящі офіцери, а в першу чергу колишні співробітники. Через них йдуть фінансові потоки, вони їх курирують і направляють. Вони приймають рішення і ставлять завдання (у рамках відведених повноважень і ресурсів). Вони, з одного боку, вже не співробітники спецслужби і безпосередньо систему не підставляють, з іншого боку, вони володіють всіма повноваженнями і можливостями використання штатних співробітників і структур ФСБ. Ну і далі - ті, хто відзначився виходячи з тих чи інших своїх якостей і кого включили у систему, ті ростуть і поступово виростають до рівня «старших товаришів», які отримують вже певні повноваження і ресурси для вирішення різного роду питань».

І ще, «дуже важливо, що дана система виключає буквальне єдиноначаліє на верхньому рівні. Якщо в такій системі єдиний суб'єкт, який приймає рішення, то вона стає занадто залежною від нього і тому вкрай нестійкою. Тому верхній рівень повинен бути розосередженим по групі або навіть групах керівників».

70-ті. Оператори

Зовнішньоторговельні операції у СССР здійснювалися через систему зовнішньоторговельних об'єднань. Вони власне й створювалися для здійснення прямих експортно-імпортних операцій, а також для закупівель устаткування, у тому числі для військового виробництва. Крім того, через ці підприємства акумулювалися на західних рахунках кошти, необхідні для вирішення зовнішньополітичних завдань (допомога робочим партіям, дружнім режимам, кошти на проведення операцій спецслужб, на ту ж неофіційну або напівлегальну закупівлю обладнання). І, природно, діяльність цих підприємств і акумулювання коштів відбувалися у великій мірі через офшори.

У цих підприємств були дві дуже важливі для нас особливості: по-перше, вони, звичайно ж, працювали під безпосереднім контролем КҐБ. Ось, наприклад, «Совкомфлот» (як каже Волков, який багато років працював з різними пароплавствами) в момент створення складався на 15% з професіоналів і на 85% з чекістів. Напевно, десь були інші співвідношення, але у всіх цих зовнішньоторговельних структурах був гнітючий контроль чекістів». А по-друге, всі ці об'єднання були вбудовані в совєтську планову систему. Тобто їх діяльність будувалася на основі планування. На все був чіткий план: на переміщення фінансів в країну, на виділення ресурсів на закупівлю.

Система акумуляції коштів повноцінно запрацювала десь на кінець 1972 року. А восени 1973 року починається нафтова криза. Ціни на нафту протягом 1974 року зросли у 4 рази (з 3 до 12 доларів за барель). План по переміщенню коштів на 1974 рік залишався тим же, а от грошей на рахунку, де акумулювалися кошти, надійшло набагато більше - утворився значний надлишок. Навесні 1979 року революція в Ірані викликала нову хвилю нафтової кризи. З 1979 по 1981 рік ціни зросли майже втричі. Обсяг коштів, які осіли на спеціальних рахунках, знову різко збільшився. Ну і нарешті, в 80-му році Рейґан оголосив про нову економічну політику («рейґаноміку») і почав з того, що підняв ставку рефінансування до 20%. В Америку рвонули гроші зі всього світу - в тому числі і наші «залишки», які за короткий час ще подвоїлася.

Сама назва «оператори» Волков взяв з доповіді ФБР про російську мафію в США. У ньому описується група з 15-20 чоловік, зосереджених в основному на Західному узбережжі, яку й назвали «операторами», так як вони, власне, не робили нічого, крім управління банківськими рахунками.

Отже, є гроші, великі гроші, пов'язані з системою зовнішньоторговельних організацій, повністю контрольованих КҐБ, які управляються групою людей, безпосередньо пов'язаних з КҐБ. «Як можна було зберегти такі гроші. Чому їх не розтягнули ті, хто проводив з ними різні операції? Хто приймав рішення про те, куди ці гроші мають бути спрямовані? Нічого, крім внутрішньої партії, тут не придумаєш. Досить незалежна, згуртована група, з внутрішнім статутом, з круговою порукою, розподіленими повноваженнями і колективним керівництвом. Скріплена, крім усього цього, страхом фізичного знищення». Наскільки вони були підконтрольні керівництву та системі КҐБ? Спочатку це була створена і повністю підконтрольна КҐБ структура. Однак, як вважає Волков, сама логіка функціонування таких структур (закритих, згуртованих груп) передбачає, що час працює на посилення їх незалежності. До середини 80-х це була група, яка зберегла глибокі формальні (зокрема, на рівні зобов'язань і пов'язаного з ними страху фізичного знищення) і неформальні зв'язки з «конторою», але група достатньо незалежна, щоб приймати рішення поза системою совєтської ієрархії.

Повернемося до грошей. «У якийсь момент цих грошей стало настільки багато, що самі стали рушійною силою». Гроші, що виросли, зміцнілі і закріпилися на Заході в середовищі ринкової економіки, але все ще гроші, що належали СССР, хоча від нього неначе відірвані, - і не лише територіально, але й на рівні технологічних циклів. Як їх повернути назад? Совєтська економіка може на них закупити ще зерна, витратити їх на предмети широкого вжитку, на верстати для оборонки ... тобто проїсти і розтринькати. А ті гроші і ті, хто ними оперував, функціонували в іншій системі, в системі, де гроші не марнують, а прирощують і примножують. При цьому найкраще ці гроші можуть помножитися, саме повернувшись назад на Батьківщину, але тільки в країну з уже інший економічною системою та технологічним циклом. Причому не просто примножитися. З їх допомогою згуртована група, яка спирається на могутню систему совєтських спецслужб, може буквально захопити (а точніше - поглинути) величезну країну.

Зрозуміло, мова не йде про те, що перебудова і подальший крах СССР – є виключно результатом діяльності цієї групи «операторів». Тут, безумовно, зійшлося багато чинників. Але все-таки значимість того, в яку гру і на чиєму боці грають структури, пов'язані з КҐБ, за якими до того ж стоять величезні фінансові ресурси, недооцінювати не варто.

Бурхливі 90-ті. Оператори та їх опери

Якими б не були кошти на рахунках офшорних компаній, контрольованих чекістами, просто взяти і скупити величезну країну з її активами було неможливо. Крах СССР і совєтської економіки відкрив цю можливість. Реалізація якої зайняла майже 20 років.

Пізній Совєтський Союз - це країна, контрольована і керована партійно-господарської елітою. Причому більшу вагу в цій конструкції мала саме господарська еліта. Директори великих заводів, керівники видобувних об'єднань. Крах совєтської системи завдав їй сильного удару, однак вона як і раніше залишалася реальною силою, і під її контролем перебували всі значимі активи країни. І ось  у ці самі бурхливі 90-ті - в тому числі йшла мова і про боротьбу за власність та владу між партгоспактивом та чекістами. І жовтень 1993-го, і заставні аукціони, і консолідація нафтових активів Східного Сибіру ЮКОСом – саме про це. Ну, може, не тільки про це, але в тому числі і про це.

Які ресурси були у «операторів»? Гроші. У Росії на початку 90-х більше ні в кого не було справжніх грошей. Але у світі вони були. І одним з головних завдань було - не допустити великих іноземних грошей в Росію. Це було не так складно. Великі гроші - гроші обережні і тямущі. Треба було тільки виразно пояснити всім, хто цікавився Росією, що вкладення в Росію вкрай ризиковані. І це вдалося - гроші не пішли в Росію. Навіть такий гравець, як Сорос, змушений був діяти дуже обережно: спочатку вкладаючи в чисту благодійність (до речі, дуже корисну і ефективну). Тільки пізніше, начебто намацавши ґрунт, він вирішив приступити до вкладення грошей в активи і, як потім він сам неодноразово говорив, це стало головною помилкою у всій його кар'єрі. Що говорити про куди менш крутих гравців на кшталт Кеннета Дарта. За тим, щоб гроші чекістів були монопольними, дуже уважно стежили спеціальні люди.

Але самі по собі гроші - це всього лише гроші. Потрібні були ті, через кого вони проходять, ті, хто скуповує ваучери, створює компанії, бере участь в заставних аукціонах і отримує ліцензії. Потрібні економічні контрагенти, через яких гроші перетворюються в активи. Причому це повинні бути кращі, удачливі і, що дуже важливо, контрольовані люди. Волков розповідає про різні компанії (наприклад, «Совінторг»), які були на початку 90-х на тому ж ходу, що і ЮКОС. Хтось із них справлявся із завданнями - і з ними працювали далі. Хтось не справлявся, виявлявся неефективним (як економічний контрагент або як недостатньо контрольована структура) - і їх відтирали. І якщо уважно вивчити історію того чи іншого нафтового або металургійного гіганта 90-х, то в плутаній схемою офшорів неодмінно знайдеться офшор з дивною назвою, який був створений в 70-х – на початку 80-х і з рахунків якого надійшли основні інвестиції для всіх великих угод початкового періоду. Свого часу Олександр Привалов, розбираючи перший процес у справі Лебедєва і Ходорковського, дивувався: чому раптом адвокати Ходорковського не поставили питання про те, хто ж реально володіє офшорами «Кілда» (створений у 1974 році) або «Джамблік» (створений у 1984 році ), до яких сходилися всі ключові нитки обвинувачення. До речі, офшор з назвою «Джамблік» в 1996 році - вже власник великого пакета акцій Братського алюмінієвого заводу та інших активів імперії братів Чорних.

Втім, у обрані компанії оператори вкладали не лише гроші. Вони вкладали також і ... чекістський ресурс. І цей ресурс був найважливішою частиною всієї схеми. Щоб вирішувати питання в судах та державних органах, щоб допомагати контрагентам розбиратися з виникаючими проблемами, ну і, нарешті, щоб контролювати цих самих контрагентів, отримувати про них повноцінну інформацію, необхідні були конкретні люди. Опери. Колишні (а їх тоді було безліч) співробітники КҐБ, які зберегли і розвивали тісні зв'язки з діючими співробітниками спецслужб, які тепер часто змінювали керівників і назву.

Діяльність оперів була різноманітною, але, мабуть, головним інструментом, на який була зроблена ставка, досить швидко стала база компрометуючих матеріалів (БКМ), точніше, вміння її створювати і працювати з нею. Зрозуміло, якщо на рівні боротьби за активи робота з компроматом була всього лише одним з елементів, то на рівні вирішення кадрових питань, взаємовідносин з чиновниками і загальним контролем за ситуацією в країні компромат був визначальним елементом.

Були, зрозуміло, і інші форми роботи. Наприклад, коли Ходорковський, акумулюючи нафтові активи, завойовував Східний Сибір. Було багато випадків, коли нафтові генерали (керівники нафтовидобувних підприємств) - люди терті і дуже непрості - раптом тонули чи гинули на полюванні. Втім, всі ж знають, що це справа рук виключно Ходорковського з Пічугиним.

Поглинання. Опери та їх оператори

До кінця 90-х основне завдання перехоплення контролю за країною і її ключових активів було вирішене. Гроші повернулися і примножилися. Створена і ефективно діє чекістська структура, яка так чи інакше дозволяє контролювати власність і ключові процеси в країні. Навіть елемент тієї самої структури - президент - тепер свій,. Цілком можна було і зупиниться. Судячи з усього, так воно багатьма з операторів і передбачалося. Бо ж активи, нехай і під контролем, але вельми непрямим. Формальні власники відчули смак власності і все більше і більше сприймали її як свою. А головне, структура оперів створена для контролю та захоплення - вони хочуть діяти, їм потрібен простір для розвитку. А навколо ще стільки всього, що ще не проковтнули, стільки активів, які чиїсь. Особливо у регіонах. Там, де опери найголодніші.

Волков раніше свою концепцію «оперів і операторів» будував на їхньому конфлікті: оператори, риночники за своєю психологією, на початку 2000-х вступили в конфлікт з операми - яким куди простіше і природніше робити ставку не на фінансові важелі і конкуренцію, а на силовий тиск . Перший путінський термін починається як торжество операторів, а закінчується як повне їх поразка. Опери і їх логіка силового тиску та прямого контролю стає домінуючою і визначає подальшу долю країни. Зараз він не говорить про конфлікт, швидше про взаємопроникнення. Опери навчилися у операторів управлінню за допомогою фінансових потоків, а оператори визнали ефективність прямого силового тиску. Можливо, після того, як зіткнулися з проблемою бунту контрагентів (справа ЮКОСа), а може, після того, як опери знайшли абсолютно ефективний і дешевий спосіб отримання активів (про який, втім, трохи нижче).

Так чи інакше, але починаючи десь із 2002-2003 року чекістами вирішується вже трохи інша задача - повне захоплення країни. І якщо для першого етапу скупки власності та боротьби з партгоспелітою демократія і ринкова економіка були найкращою передумовою, то тепер вони стали перешкодою. А тому суспільну формацію активно перебудовують у систему бюрократичного капіталізму, тут навіть не треба було спеціальної волі. Нові завдання і нові люди, що з'явилися серед тих, хто приймає ключові рішення, визначили напрямок руху. Благо модель бюрократичного капіталізму вже за фактом почала здійснюватися регіональними керівниками, в першу чергу Лужковим. Тільки тепер з однією важливою зміною - чиновників позбавили директивних функцій (символічно, що чи не останнім штрихом, остаточного оформлення захоплення країни чекістами, стало усунення Лужкова).

Волков розповідає, як на початку 2000-х Сергію Генералову (одному з керівників «Менатепу» та ЮКОСу до 1998 року, міністру енергетики в уряді Кирієнка) поставили завдання консолідувати всю морську інфраструктуру Далекого Сходу. Йому виділили ресурси: гроші (щось близько 80 млн), чекістський ресурс - адміністративний і відповідну БКМ. Він робив все правильно, грамотно. По Далекосхідному пароплавству все пройшло: він скупив акції - природно, довелося платити майже ринкові гроші. Потім після відповідної обробки погодився піти гендиректор. А з Приморським пароплавством не вийшло. Люди вперлися. До речі, Волков розповідає, як до його «Мінфіну» звернулися за допомогою у вирішенні цього питання відразу з двох сторін з «Роснафти» (тоді це була всього лише дуже скромна нафтова компанія) і «Альфа-Груп». Але запит і раніше формулювався виключно з опорою на норми права. «Мінфін» просили як професіоналів, що працюють в правовому та економічному полі. Це дуже показовий приклад обмежених можливостей правової схеми.

Паралельно на початку 2002 року була проведена коротка і дуже вдала операція, яка багато в чому визначила подальший розвиток країни, - це операція з «Сібуром» і його власником Яковом Ґолдовським. Перед Новим роком прямо в приймальні нового голови правління «Газпрому» Олексія Міллера його заарештували. А вже до 10 січня він написав заяву про складення з себе повноважень гендиректора, а контрольний пакет акцій «Сібура», що був розписаний на дуже різних людей, був переданий «Газпрому». Цей силовий інструментарій показав такий високий рівень своєї ефективності, що досить швидко став домінуючим і сам став визначати багато чого.

Якщо ви будете консолідувати акції, дуже грамотно працювати з ними, використовувати адмінресурс і базу КМ, то, звичайно, можна сильно опустити ціну. Але як показує практика - максимум удвічі. Зовсім інша справа, коли власник сидить у вас в сусідній кімнаті за гратами. Він готовий (а при правильній роботі вважатиме за щастя) укласти договір навіть і за 10% від вартості активів.

Тепер основним інструментом поглинання активів і їх консолідації став арешт. Арешт здійснюють, зрозуміло, не чекісти, а міліція (десь за відповідну винагороду у вигляді невеликих грошей і/або закритої папки з компроматом). Вони ж часто виконують і  роботу по пресуванню та підведенні під рішення, але тут вже за прямими вказівками оперів. Ця схема примітна ще й тим, що в ній важливу, нехай і чисто технічну роль відіграє міліція. Її використовують, причому саме в тій якості, яке передбачає певний карт-бланш на самостійні дії подібного роду по відношенню до дрібного бізнесу і простим громадянам. Системно така міліція - велика проблема для чекістів: населення - ті нечисельні, яких чекісти реально бояться, і загроза занадто різкого конфлікту з населенням - для них велика небезпека. Але нічого зробити з міліцією вони не можуть - їм потрібна саме така міліція, їм потрібен цей ресурс для захоплення власності, для контролю за країною.

Тотальне захоплення активів у 00-ві йшов у декілька етапів. Основним завданням була консолідація активів усередині країни. В основному тих, які вже так чи інакше контролювалися через операторські схеми 90-х. Основні активи, які прибирали до рук чекісти у першій половині 00-вих, - активи приватизованих підприємств. Нелегітимних в очах значної частини населення, як самі чекісти сприймали як «свої». Але вони швидко закінчилися. А машина поглинання продовжувала працювати - досить значні неподілені активи були у регіонах. Для забезпечення консолідації регіональних активів необхідно було максимально обмежити незалежність місцевої влади, в першу чергу губернаторів. Що й було зроблено до 2004 року. До того ж за час, що минув від часу краху СССР, виникло багато нових сучасних активів, створених розумом, удачею і талантом бізнесменів (втім, часто не без деякої підтримки грішми та іншими ресурсами з боку чекістів). І ці активи теж досить швидко стали об'єктом поглинання. Захоплення «Євросеті» Чичваркіна було далеко не першим у цьому ряду, але дуже виразним сигналом для тих, хто ще не зрозумів, з ким і з чим має справу.

Кінець поглиначів

До 2008 року основне завдання було вирішене, а до 2011-го операція з поглинання країни завершилася остаточно. Все. Більше нічого захоплювати. Все, що є, - поділено. А нового не виникає.

Та й не може виникнути. По-перше, тому, що бізнесмени добре вчаться і більше не хочуть будувати об'єкти для поглинання. А по-друге, і найголовніше, створена чекістами система вкрай ефективна для захоплення власності, для екстенсивного розвитку. Але вкрай неефективна для розвитку інтенсивного. Спочатку заговорили про інноваційний розвиток, потім, коли виявилося, що нічого не виходить і вийти не може, про модернізацію. Але й модернізації не може вийти без конкурентного середовища, без вільного економічного простору. Активи консолідовані, грошей багато, дуже багато, але простору для розвитку - немає. Система впадає в стагнацію. А якщо до цього додати все той же ж тиск оперів - голодних, агресивних оперів на нижчих щаблях, які спробували живої крові рейдерства. Що з ними робити? Відправити в офіс? У відділ маркетингу? ...

Власне кажучи стагнація для поглиначів - це крах і смерть (а після Болотної, можливо, не повільна і тягуча, а швидка і болюча).

А єдиний вихід подолати стагнацію - зовнішня експансія…

Там, на Заході, є активи, багато активів, причому не просто активи. А високотехнологічні активи, модернізовані і навіть інноваційні. Фінансові ресурси накопичені і зосереджені, однак цих ресурсів, як виявилося, мало. Не тільки в буквальному сенсі, але ще й тому, що не все вирішують тільки гроші. Спроба «Сєвєрсталі» купити Arcelor у 2006 році, ще більш пізня (2009 рік) історія з невдалою спробою купити Opel - і там, і там грошей запропонували достатньо, набагато більше, ніж це коштувало на ринку. Обидві угоди зірвалися. У першому випадку Лакшмі Міттал показав що означає рада директорів. А в другому начебто і підтримкою уряду ФРН заручилися, і інвестиційні зобов'язання по робочих місцях в Іспанії на себе взяли, однак, незважаючи на все це, угода не відбулася. General Motors відмовився від продажу, як тільки мова зайшла про поправки до договору, що передбачають повний доступ до технологій.

Але ж технологія внутрішнього захвату - це не тільки і навіть не стільки фінансова технологія. Досвід роботи з компроматом, вміння його накопичувати, створювати і використовувати - це якраз те доповнення до грошей, яке може забезпечити успіх експансії. «Інструментарій, звичайно, буде іншим. Але в будь-якому випадку в його основі залишиться БКМ: її збір, формування та агресивне використання. Вичисляти страхи конкретних людей (наприклад, членів ради директорів обраних для захоплення компаній або чиновників, відповідальних за ті чи інші рішення, можливо, журналістів, які формують громадську думку), а потім формування навісу загрози над їх страхом - це, власне, і є робота з КМ, яку вони вміють робити. З урахуванням західній специфіки це непроста і дуже дорога робота». І, судячи з усього, вона вже йде ...

Вже після розмови з Волковим я розмовляв з сербським журналістом, який з жахом розповідав, як стрімко змінюється ставлення до Росії і російських інвестицій у нього на батьківщині. Всі чекали російських грошей, «братушек», які прийдуть і своїми інвестиціями піднімуть сербську економіку. Однак вийшло зовсім не так, як мріялося сербським проросійським патріотам. Прийшли похмурі люди, які спочатку трясли грошима і вказували на свої зв'язки з ще більшими грошима в Росії, а потім починали пресувати власників та захоплювати їх активи за безцінь.

А що ж чекає чекістів на Заході? Як відреагує західна еліта, влаштована зовсім не так, як наша, на майбутню експансію? Навіть не на саму експансію, а на підготовку до неї, збір БКМ - це вже достатня дія, щоб викликати сильну алергічну реакцію західного організму. І куди буде спрямована ця сама відповідна енергія Заходу - на крах путінського режиму або на його марґіналізацію і локалізацію всередині «фортеці Росія»? Як поведуть себе чекісти, коли зіткнуться з цією реакцією? Або вже зіткнулися, і багато чого з того «несподіваного», що ми спостерігаємо в останні місяці - наслідок цього зіткнення?

Втім, якою б не була ця історія, вона тільки починається. У неї відкритий кінець, і в ній ще дуже багато чого можна змінити.

http://slon.ru/ipad/poglotiteli-861364.xhtml