www.ji-magazine.lviv.ua

Василь Калита

   У житті людини потреба інформації займає надзвичайно важливе місце. І полягає вона не лише в отриманні інформації, а й у донесенні даних про саму себе до інших. Минуле десятиліття принесло людству досить зручний спосіб задоволення цієї потреби. Зі створенням в Інтернеті соціальних мереж з’явилася можливість не тільки дізнаватися щось про інших, а й розповідати світові про себе. Своїми фотографіями, відеороликами, анкетними даними…

   Особливе місце серед тієї інформації, яку повідомляє людина про себе у соціальних мережах, займають статуси на її сторінці. На самому початку їхнього створення як додаткової опції на профілі користувача статуси відігравали досить примітивну роль. Деякі соцмережі навіть пояснення залишали недотепним «юзерам» біля поля статусів. Суть його була приблизно наступною: «Вкажіть, чим ви займаєтесь у даний момент».

   На перших порах більшість користувачів прямолінійно відповідала на це запитання. І біля головних фотографій профіля(«аватарок», «ав», «юзерпіків») з’являлися приблизно однорідні записи: «читаю», «нудьгую», «плачу», «сміюся», «п’ю каву». Іноді вказували місце свого перебування: «на роботі», «вдома», «на відпочинку». Деякі дотепники, щоб розворушити своїх віртуальних друзів, ставили статуси «сплю» або «помер».

   Дещо пізніше, коли соцмережі почали займати у житті суспільства все більш помітне місце, коли їхній інтерфейс змінювався, вдосконалювався і з’являлося багато нових додаткових функцій, необхідною стала зміна значення статусів. Користувачам просто стало нецікаво змінювати у полі статусів запис «на роботі» на запис «удома», переступаючи поріг свого помешкання, і робити це в зворотньому порядку, приходячи зранку в офіс. Знову дала про себе знати вищезгадана людська потреба – бажання розповісти про свою персону, повідомити щось, похвалитися чи поскаржитись.

   Люди почали вказувати у статусах найважливіші події свого життя. «Одружився», «народилася дитина», «улюблена футбольна команда здобула кубок», «Кличко поклав на лопатки свого чергового суперника», «шеф на роботі насварив» чи «остання вечірка з друзями вдалася на славу, й навіть більше того» - схожі повідомлення були для знайомих значно інформативнішими, ніж банальна фіксація свого місцезнаходження. Це ніби і підсумок вашої буденності, яка перестає вже бути для вас буденністю з огляду на те, що ви її закарбували на сторінках мізерної, але історії, і певний натяк на особливості вашого характеру та уподобання.

   Функція статусів дозволяла також розміщувати у їхньому полі різноманітні посилання на сторінки в Інтернеті. Цим почали користуватися різноманітні комерційні структури, які займаються продажем товарів через Всесвітню мережу. Посилання на свої сайти в статусах ставили й ті, які бажали просто популяризувати свої дітища. Знаючи велику кількість користувачів соцмереж, вони в такий спосіб могли поповнити ними число відвідувачів своїх сайтів. Часто «юзери» соцмережі, які надавали певні приватні послуги, уміщували в поле статусів не тільки посилання на Інтернет-ресурс, а й номер свого телефону. Так статуси почали виконувати ще одну свою функцію – рекламну й комерційну.

   Не останню роль відіграли вони й для журналістів, особливо тих, які активно публікуються в Інтернеті. Комерційне значення вони виконували слабо, а от рекламне – сповна. Виставивши у статусі посилання на свою публікацію, журналіст був певен, з його роботою ознайомляться не тільки «друзі» з фіксованого списку, а й багато випадкових користувачів соцмережі, кількість яких невпинно зростає. Я особисто, як тільки почав публікувати свої перші вірші та оповідання на літературних порталах, також ставив у статусах посилання на них. Після виходу моєї книжки «Архаровці» я в такий спосіб доносив до інших інформацію, скеровуючи на сайт видавництва, де можна було її придбати.

   На моїй сторінці в Odnoklassniki.ru з цього етапу еволюції статусів досі зберігся запис: «Вийшла друком збірка моїх оповідань про студентське життя «Архаровці»». І бажання його змінювати з цього часу чомусь не виникало. Чи то подій у моєму житті настільки важливих більше не було, чи то прагнення використати функцію статусів з рекламною метою не давало цього зробити, чи, можливо, просто я перестав вкладати у це явище стільки сенсу, скільки вкладають сучасні «юзери».

   Бо вслід за коротким резюмуванням останніх подій свого життя люди почали ставити у полі статусів речі значно глибші й інтимніші. Те, що повинно стосуватися лише вас особисто або вас і вашої коханої людини, ставало здобутком не тільки двох або трьох сотень долучених «друзів», а й усієї Інтернет-спільноти. По історії статусів деяких користувачів можна було вивчати перебіг їхніх особистих стосунків. Кожен запис виражав то очікування, то радість, то щастя й блаженство, то гірке розчарування, крах ілюзій, падіння духу чи думки про суїцид.

   Ділитися сокровенним з іншими чи ні – справа кожного особисто. Інколи це навіть корисно. Психологи стверджують, що звичка виговоритися про наболіле рятує людину від можливих наслідків – неврозів та психозів. Але тут обов’язковою умовою є наявність співрозмовника, якому ти можеш довіряти. Таких у кожного насправді є небагато. Ми скільки завгодно можемо тішити себе великою кількістю «друзів» «Вконтакті», але на кожні дві-три їхні сотні припадає лише одна або дві людини, які зрозуміють і підтримають у скрутну мить. Решті буде або байдуже, або…

   В сьогоднішній час, навіть ідучи сповідатися у своїх гріхах священику, ми не маємо певності, що він по закінченні своєї служби не обговорюватиме й не осміюватиме нас перед іншими. Якщо людину не зупиняє навіть присяга, дана перед Богом, зберігати тайну сповіді, то що казати про сумнівних «друзів» «Вконтакті». З цих вищезгаданих двох-трьох сотень списку ви у повсякденному житті регулярно перетинаєтесь приблизно з десятком. Решти ви або багато років не бачили, або не зустрічали взагалі, познайомившись тут, у соцмережі. І наміри їхні щодо вас передбачити складно.

   Адже людям властиво не тільки приймати та передавати інформацію, а ще й переробляти її. І якою є внутрішня сутність людини, в такому руслі вона й використовуватиме ваші дані. Деякі особи інформацію не просто переробляють, а навмисне викривлюють її, щоб добитися позитивного результату для себе, і не завжди позитивного для вас. Чутки, плітки, створення викривленого враження в очах інших про вас та ваші інтимні проблеми можуть болюче вдарити не тільки по репутації, а й по підсвідомості.

   Знання з психології та психоаналізу на сьогоднішній день популяризуються швидкими темпами і значними обсягами. З одного боку це і добре. Суспільство має можливість самостійно вивчати й вирішувати особистісні проблеми або просто розширювати свій кругозір. Але це тільки в ідеальному його варіанті. В реальності серед його елементів знаходяться такі, які за допомогою психологічних знань через найболючіші переживання, витіснені у підсвідомість, намагаються маніпулювати свідомістю інших. Завжди важко передбачити, коли і яким чином цю атаку на тебе здійснять. Повністю протистояти цьому впливу можуть лише винятково сильні особистості. І це насправді дуже складно зробити. Але коли людина охочим маніпулювати її свідомістю дає в руки ще й зброю проти себе, наприклад, у вигляді слізливого статусу про недавній розрив з коханою половинкою, зловмисник скористається нею в одну мить і без особливих зусиль зі свого боку. Людиною в моменти її найбільшого приниження, розчарування, депресії керувати надзвичайно легко. З такою ж легкістю у неї можна отримати будь-яку інформацію і заставити повірити у те, що доноситимеш до неї. Її і так пригнічену волю можна придавити ще більше, а то й узагалі зруйнувати.

   На слабкість із вашого боку чекають охочі до наживи, до помсти. Злі наміри, помножені на елементарні психологічні знання, і плюс ваше добровільне «виливання душі» перед спільнотою соцмережі – улюблена формула шахраїв та різних псевдорелігійних організацій(до речі, в соцмережах останні надзвичайно активно і хитро розставляють свої капкани: під виглядом груп зі словами «церква», «християнство» в назві та іконами на «авах» ховаються приватні організації із сумнівними засновниками, джерелами фінансування та підозрілими статутами).

   З тих самих причин обережними треба бути, ставлячи собі в статус різноманітні цитати з висловлювань відомих людей, книжок, фільмів, пісень, що останнім часом серед користувачів соцмереж набуває все більшої популярності. Крім того існує велика кількість спеціальних сайтів у Всесвітній мережі, які пропонують вам свої власні розумні(а іноді й не дуже) фрази для статусів на всі випадки життя.

   Саме по собі зацікавлення цитатами з огляду на наше «нечитаюче» суспільство є корисним. Проте переважно людина ставить собі у статус ту чи іншу цитату не просто так. Її користувач підбирає у відповідності до свого теперішнього внутрішнього стану. Засмучений не ставитиме собі гумористичного статусу, а людину, яка відчуває повноту кохання, не тягнутиме на депресивні. За цитатою «Злість – це стан, в якому язик працює швидше мозку» видно надзвичайну емоційну напруженість користувача, і достатньо невеликої іскорки, щоб згадана злість вибухнула й вирвалася назовні; а у вислові зі статусу «У людей, як у комах – чим особа яскравіша, тим вона отруйніша» помітне розчарування у комусь, що тягне за собою усі характерні для цього стану наслідки.

   Потреба розповідати про себе оточенню, самовиражатися, самостверджуватися – безперечно важлива. Нею не можна повністю знехтувати, по мірі можливості її потрібно задовольняти, але завжди з розумом. Треба чітко розрізняти, яка інформація про вас буде цікавою і важливою суспільству і при цьому нешкідливою для вас самих; чітко розмежовувати те, що можна безпечно крикнути на весь голос, а що пошепки розповісти найближчій людині. Тоді і ваше життя не загубиться серед бурхливого потоку інших схожих доль, і зловмисникам, які розставляють сіті на вашу душу, буде не так легко її упіймати.