www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Костенко, професор

Як свідчить історія, основною перешкодою для прогресивного розвитку будь-якого народу в наш час є його власні соціальні (тобто: політичні, економічні, правові, моральні та інші) ілюзії. Саме ці ілюзії створюють підгрунтя для виникнення усіх інших загроз благополуччю людей.

Однією з таких ілюзій для України є досить поширена серед громадян ілюзія про те, що у всіх наших бідах винна одна лише «влада», під якою розуміється саме корпорація людей, що тримають у своїх руках важелі державної влади. Це дуже шкідлива політична ілюзія, яка позбавляє можливості усвідомити справжні причини усіх наших бід. А насправді однією з таких причин є поширення аморальності у суспільстві.

Очевидно, існує соціальна закономірність, згідно з якою стан суспільного життя є результатом боротьби між двома класами людей - класом людей аморальних і класом людей моральних. Який клас перемагає, той і визначає стан суспільного життя: при перемаганні класу моральних людей над аморальними - суспільство прогресує, а при перемаганні класу аморальних людей над класом моральних – навпаки: деградує.

Якщо поглянути у світлі цієї закономірності на стан суспільного життя в Україні сьогодні, то можна побачити, що він є результатом перемагання у соціальній боротьбі класу людей аморальних над класом людей моральних. Інтегральною ознакою, що свідчить про це є, зокрема, той очевидний факт, що сьогодні в Україні нечесні люди живуть краще, ніж чесні. У цьому суть Великої Соціальної Драми, що розгорнулася сьогодні на теренах України.

До речі, як показує досвід, запропонована К.Марксом «теорія класової боротьби», згідно з якою рушійною силою суспільного розвитку є боротьба між класом буржуазії і класом пролетаріату, виявилася помилковою. Насправді рушійною силою суспільного розвитку є боротьба між класом людей чесних і класом людей нечесних. Помилковою є також «теорія боротьби між багатими і бідними як двигуна суспільного розвитку», бо природною для соціуму є лише боротьба з тими, хто багатіє нечесним чином, тобто за рахунок збіднення чесних людей. До речі, німецький вчений Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика і дух капіталізму» переконливо доводить, що капіталістична економіка є настільки прогресивною, наскільки вона засновується на етиці (зокрема, протестантській).

Клас чесних людей – це «сіль землі», у тому числі землі української. Проте нечистий на руку люд пригнічує чесних, паразитуючи на них і позбавляючи українську землю цієї життєдайної «солі». Саме чесні люди створюють усе, що потрібно для нормального життя суспільства, а нечесні здатні лише відбирати блага у своїх ближніх. Суспільство, у якому домінують ті, хто сам не здатен створювати блага, але відбирає їх у тих, хто їх створює, є нежиттєздатним. І це слід усвідомлювати, інакше – українське суспільство продовжуватиме рухатися до межі, за якою - соціальна катастрофа. Ще старогрецький філософ Антисфен помітив закономірність: «держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих». Цей політичний закон, відкритий Антисфеном, може бути покладений в основу сучасної ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ - галузі науки, яка має досліджувати моральні основи застосування державної влади для управління суспільним життям людей.

Чому ж такі небезпечні «погані», тобто нечесні люди? Усе суще на світі має існувати за правилами, даними Матір’ю-Природою. У фізичній природі ці правила мають вигляд законів фізичної природи, у біологічній природі вони мають вигляд законів біологічної природи, у соціальній природі – це закони соціальної природи, які люди мусять відкривати і втілювати у форму норм моралі і права.

Людське суспільство виникло і може прогресувати на основі так званого «золотого правила» моралі: «чини щодо інших так, як би ти хотів, аби вони чинили щодо тебе!». Без дотримання цього морального закону нормальне суспільне життя людей не можливе: ті, хто порушує це правило є джерелом небезпеки для людського суспільства.

Отже, критерієм для розрізнення людей «хороших» (чесних, тобто моральних) і «поганих» (нечесних, тобто аморальних) має бути узгодженість поведінки людини із «золотим правилом» моралі: «не чини ближньому своєму того, чого ти б не хотів щоб твій ближній чинив тобі». Поділ людей на класи за цим критерієм жодним чином не порушує принципу поваги до людської гідності – навпаки, він є проявом справжнього гуманізму. Християнському гуманізму, наприклад, притаманною є догма про «відділення овець від козлищ», тобто грішників і праведників.

Нечесні люди – це ті, хто не дотримується «золотого правила» моралі: вони «грають не за правилами», зокрема не за моральними правилами, призначенням яких є забезпечення нормального життя людей. Порушення соціальних «правил гри» нечесними людьми руйнує соціальний порядок, без якого – деградація суспільства.

Не лише людство не може виживати, а тим більше прогресувати,  без моралі. Навіть тварини виживають завдяки підкоренню правилам своєї тваринної форми моралі, ознаки якої описав, зокрема лауреат Нобелівської премії етолог Конрад Лоренц у книзі «Кільце царя Соломона». (Вражаючим свідченням цього є також широко обговорювані громадськістю  експерименти з руйнування  родин щурів шляхом «деморалізації» їхніх співродичів).

Сьогодні у нашому суспільстві досить ознак того, що тих, хто ігнорує соціальні «правила гри» стає усе більше. Зокрема, ЗМІ майже щоденно доносять до нас факти, що свідчать про поширення «зоологізації» людини, тобто перетворення людини на істоту, яка користується соціальним статусом людини, але сама живе за тваринними «правилами гри», так звану «зоолюдину» - тварину з людською подобою. Такі людиноподібні істоти, уражені соціальною патологією, називаються соціопатами, тобто людьми, які втратили здатність жити за соціальними правилами, і зокрема за нормами моралі і права!

Отже: у суспільстві основним джерелом небезпеки є не «влада», а наші нечесні ближні: це вони, проявляючи нечесність, загрожують нам вже самі по собі і, крім того, відкривають можливість для існування нечесної «влади», яка стає для нас загрозою з їхньої вини. Нечесна «влада» існує лише тому, що цьому сприяють нечесні громадяни, які домінують над чесними людьми, позбавляючи їх можливості привести до «влади» чесних. Нечесним громадянам потрібна нечесна «влада», а нечесній «владі» потрібні нечесні громадяни! Так виникає «союз нечесних», що дозволяє паразитувати і нечесним громадянам і нечесній «владі»  на чесних людях! Тому очікування чесної «влади» в умовах домінування нечесних громадян над чесними є примарним. Так само як і сподівання на «громадянське суспільство» - воно сьогодні в нашій країні так само уражається «вірусом» нечесності, як і влада. Про це свідчать, зокрема, факти небезпечного ураження корупцією не лише «влади», а й інститутів «громадянського суспільства», у тому числі політичних партій.

Небезпека аморальності, і зокрема нечесності, у тому, що Іван, наприклад, нажившись на обмані Петра, нашкодив не лише Петру, а усьому суспільству, у тому числі собі, бо він зашкодив соціальному порядку, який є спільним знаменником і для самого зловмисника Івана, і для його жертви Петра. Якщо Іван так чинить щодо Петра, то цим самим він утверджує у суспільстві соціальний порядок, сприятливий для того, щоб Петро, у свою чергу, так само чинив щодо Івана.

Нечесні люди не сприймають ту істину, що наживаючись шляхом обману своїх ближніх, вони таким чином утверджують у суспільстві порядок, сприятливий для того, щоб їхні ближні, у свою чергу, обманювали їх самих. А це перетворює суспільне життя людей на «гру без правил» з усіма руйнівними наслідками. Отоді і настає патологічний стан суспільства, коли у ньому набуває поширення принцип «людина людині вовк». Особливо небезпечними для суспільства є нечесні люди, що мають владні повноваження - і чим більше вони мають повноважень, тим більш небезпечними вони є.

Аморальність, поширюючись у суспільстві, спотворює усі соціальні цінності: без моралі свобода перетворюється на свавілля, тобто вседозволеність, і стає небезпечною; інститути демократії стають засобами для зловживань у руках нечесних людей; слово перетворюється на засіб для введення людей в оману; гроші із засобу для забезпечення нормального життя перетворюються на мету життя і т.п. Саме тому, що, наприклад, демократія може бути спотворена аморальними людьми,  у своїй Енцикліці «Євангеліє життя» Папа Йоан Павло II застерігав «не переоцінювати демократії, роблячи з неї замінник моралі». А для тих, хто перебільшує, наприклад, роль Конституції у формуванні прогресивного соціального порядку в країні, можна додати: жодна Конституція не може замінити собою благотворну роль моралі у суспільному житті людей – нечесні люди здатні перетворити будь-яку Конституцію на інструмент для зловживань. І це стосується не лише Конституції, а й Кримінального кодексу чи будь-якого іншого законодавчого акту. Мораль не можна замінити нічим! Зокрема, як свідчить досвід, ніякими законодавчими актами чи репресіями не можна забезпечити ефективну протидію корупції, якщо у суспільстві не буде культивуватися антикорупційна моральність.

Нечесні люди нав’язують суспільству ідеологію, що мораль – це пережиток минулого, який заважає людям «хорошо жити». Начебто політика, бізнес, юстиція, навіть релігія  не сумісні з мораллю. Тому пропагується ідея свободи від моралі. Це сприяє формуванню у суспільстві культу вседозволеності: якщо моралі немає, то все дозволено! Так, зокрема,  виправдовується нечесне збагачення чи використання влади аморальними способами, тобто не за моральними правилами, а шляхом, обману, зловживань, насильства тощо.

Внаслідок цього формується суспільство, у якому лікує аморальний лікар, судить аморальний суддя, сповідує аморальний священик, агітує аморальний партійний лідер, охороняє аморальний міліціонер, вчить аморальний вчитель, перевозить аморальний водій, годує аморальний кухар, керує аморальний керівник, інформує аморальний журналіст і т.п. Ось хто є джерелом загроз для кожного з нас. За цих умов загрози кожного чекають звідусіль, де є «людський фактор»: від аморальних друзів, сусідів, співробітників, начальників, чиновників, політиків, підприємців, навіть від рідних і близьких людей тощо.

Зокрема, поширеність в Україні беззаконня – це теж наслідок деморалізації нашого суспільства: аморальні люди неодмінно перетворюють будь-які закони на інструмент для зловживань у власних інтересах. Якщо сьогодні в Україні якась чесна людина, що багато працює,  живе попри це в злиднях, то у цьому винною неодмінно є якась інша нечесна людина, що оббирає чесну з дозволу нечесної «влади». І це дає чесним людям природне («священне») право на необхідну оборону від нечесних, у тому числі і від нечесної «влади», адекватними засобами, достатніми для визволення чесних з-під гніту нечесних. Бо, як влучно висловився англійський політичний діяч Едмунд Берк, «все, що треба аби торжествували погані люди, - це бездіяльність людей хороших».

Ключ для виживання і прогресу народів – у моралі! Аморальні ж люди, поборюючи моральних, позбавляють народ цього ключа, і тоді його вражає соціальна криза, як це і відбувається сьогодні в Україні.

Аморальні люди є людьми, позбавленими здорового глузду: вони не розуміють, що вчиняючи нечесні вчинки вони тим самим руйнують основи соціального порядку, без якого не лише інші люди, а й вони самі та їхні близькі нормально жити не можуть.  Нечесна людина (хай це буде політик, підприємець, суддя, лікар, вчитель, журналіст, священнослужитель чи будь-який інший громадянин) нагадує свиню з відомої байки Івана Крилова, що, будучи осліплена жадобою до жолудів,  підриває корінь дуба, який ці жолуді плодоносить і таким чином позбавляє себе та інших цих плодів надалі.

Чесність – ознака здорового глузду, і взагалі – ознака соціально здорової людини, на відміну від людини, ураженої соціопатією. Саме здоровий глузд, що є ознакою соціального  здоров’я людини, вказує на те, що моральні правила – це не плід людської фантазії, начебто спрямований на пригнічення свободи людини і заважає їй «хорошо жити», а відкриті людьми закони соціального життя людей, яким люди мають підкорятися так само, як вони підкоряються законам фізики чи біології.

Очевидно, існує наступна моральна закономірність суспільного життя людей: за усі соціальні біди сьогодення винні аморальні (нечесні) люди! Як же має відбутися визволення народу з-під їхнього домінування?

Під тиском необхідності виживання і соціального прогресу в Україні має утворитися еліта, яка буде культивувати в масах чесність як основу прогресивного соціального порядку. Культивування чесності має здійснюватися двома шляхами: словом і ділом, тобто через соціальне просвітництво і соціальну практику. Це приведе до утворення в Україні нового соціального порядку, сприятливого для чесних людей і несприятливого для нечесних, що й забезпечуватиме благополуччя в суспільстві. Лише за цієї умови в Україні з’явиться і чесне громадянське суспільство, і чесна «влада»!

Як зазначав британський філософ Томас Карлейль, «будь-яка реформа, крім моральної, є марною». Історичний досвід засвідчує, що клас нечесних людей, якщо він домінує на людьми чесними, неодмінно оберне будь-яку реформу (політичну, економічну, правову, адміністративну тощо) на свою користь. А Бенджамін Франклін вніс значний внесок у розвиток політичної культури у США, запроваджуючи у практику принцип «чесність – найкраща політика». Цей принцип сьогодні актуалізує політичну етику - галузь науки, яка має досліджувати моральні основи застосування державної влади для управління суспільним життям людей.

При найближчому розгляді у світлі ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ природи соціальних конфліктів, революцій, воєн і різноманітних криз суспільного життя людей стає очевидним, що усі вони мають в своїй основі моральний конфлікт між двома основними суспільними «класами» -  людьми чесними і нечесними.

ПОЛІТИЧНА ЕТИКА може надати безліч доказів того, що без «моральної» реформи усі інші реформи приречені на провал, бо вирішальним для нормального  суспільного життя людей завжди є моральний стан так званого «людського фактору».  Саме він є тим «каменем, яким зневажили будівничі», тобто сьогоднішні українські реформатори, які не є справжньою елітою, здатною вивести маси на шлях соціального прогресу. Тому такою актуальною є сьогодні для нашого суспільства апологія моралі, спрямована на утвердження в Україні прогресивного морального порядку.

І, між іншим: та прогресивна ідеологія (чи «національна ідея»), що може вказати українцям вихід на шлях соціального прогресу, як би вона не формулювалась, неодмінно має бути такою, що сприятиме утвердженню у суспільстві прогресивного морального порядку. А критерій для оцінки того чи іншого «слуги народу» має бути таким: найбільше для України може зробити той, хто здатен сприяти формуванню у суспільстві прогресивного морального порядку, за якого чесні люди зможуть жити краще, ніж нечесні.

Згідно з ПОЛІТИЧНОЮ ЕТИКОЮ  політична опозиція нечесній «владі» може бути не лише чесною, а й нечесною, як і сама «влада». А перемога нечесної опозиції неодмінно закінчиться створенням нової нечесної «влади» замість старої. Така нечесна політична опозиція бореться із нечесною «владою» не в інтересах чесних людей. Тому чесні люди мають відрізняти чесну опозицію від нечесної і підтримувати лише чесну.

Увесь клас чесного люду України, що потерпає від нечесного класу, має усвідомити, що визволення суспільства з-під гніту нечесних можливе лише шляхом оволодіння масами ідеєю «морального опору» навалі нечесності і масової підтримки моральної реформи в нашій країні, яка  здійснюється з допомогою соціального просвітництва і соціальної практики, спрямованих на культивування прогресивної моралі у світлі ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ.