www.ji-magazine.lviv.ua

Ілля Латипов

У продовження посту «Як з особистості зробити біомасу»

На всяку дію є протидія. На деформуючий тиск системи знищення особистості люди намагалися відповідати. Виходило по-різному. При осмисленні стратегій опору можна відзначити дві їх основні лінії, які іноді перетиналися, але частіше йшли порізно. Їх можна умовно назвати «стратегіями виживання організму» і «стратегіями збереження свого Я». І знову - вони досить універсальні, і в різних варіаціях проявляються скрізь, де людина стикається з системою, яка намагається її перемолоти.

Стратегії виживання організму: головна мета - фізичне виживання.

Правило 1. Стань елітою. Вибитися в еліту: більше можливостей для власного виживання, більше можливостей для допомоги «своїм». Стати «капо» - наглядачем з числа ув'язнених

«Начальники з числа ув'язнених могли використовувати своє становище для полегшення долі товаришів, але щоб залишитися« на посаді», вони повинні були насамперед служити СС... Часто це закінчувалося тим, що в жорсткій прискіпливості вони перевершували СС... Щоб врятувати себе, своїх друзів і членів своєї групи, еліті доводилося жертвувати іншими ув'язненими». Допустимими вважалися будь-які заходи, навіть відправка на смерть конкуруючих за виживання груп.

Ще один момент, пов'язаний із спробою грати за правилами СС: найменше видиме пом'якшення ставлення до ув'язнених призводило до негайного усунення від влади. Тому боротьба за місце в еліті повільно, але вірно приводила до омертвіння емоційності і до бездушності, до все більшого уподібнення «еліт» есесівцям. Влада - навіть у такому мізерному розмірі - подібно толкінівського Кільцю - роз'їдала людей і перетворювала їх на привидів. Тобто в есесівців.

Правило 2. Оцінюй свою "значимість" для гестапо максимально високо: так збережеш самоповагу.

Людині важко примиритися з тим, що вона - нікчемний черв'як, якого нічого не варто розчавити чоботом нациста. Люди намагалися зберегти свою самоповагу через ідею про те, що нацисти їх дуже бояться, і саме тому заарештовують. Сам факт арешту вважався явним знаком небезпеки заарештованих для всього режиму Гітлера. Так думали і комуністи, і соціалісти, і ліберали. Але так не думали есесівці. Для них всі ці люди були просто безликою біомасою. І вони їх не боялися.

Правило 3. Сприймай все, що відбувається з тобою як спокуту твоїх помилок.

Деякі люди хапалися за ідею спокути: їхні нинішні страждання спокутують всі гріхи і помилки як минулого, так і майбутнього. Це стосувалося не тільки релігійних людей. У нестерпних умовах концтабору будь-яку негідну поведінку особистості можна було виправдовуватися за допомогою такої фрази: «Я не можу бути нормальним, коли доводиться жити в таких умовах». Ця фраза і її варіації повторювалися і після крадіжки їжі у сусіда, і під час побиття одними ув'язненими інших... Знайома така фраза... «Не ми такі, це життя таке...». Ця стратегія виживання, як і спроба пробитися в еліту, вела до розкладання особистості, так як знімала з неї будь-яку відповідальність за те, що вона робить. Однак на час дозволяло знизити страшне емоційне напруження, викликане власною явно не слушною поведінкою.

Правило 4. Розірви емоційні зв'язки.

«Приходить есесівець з великим мішком пошти, і читає імена ув'язнених, яких прийшли листи. Закінчивши перерахування, він зі словами «тепер ви, свині, знаєте, що отримали пошту», спалює весь мішок»

У таких умовах простіше позбавитися від емоцій і не заводити нові емоційні зв'язки. Ізолюватися, закритися, зачерствіти. Організм зберігався, а особистість продовжувала стискатися і деформуватися. Цей процес був однаковим як для ув'язнених, так і для наглядачів, вони були пов'язані потужним деструктивним психологічним полем.

Прикладом максимального, абсолютного відчуження є ділова кореспонденція Освенціма. Бруно Беттельхейм наводить кілька уривків з листів хімічного тресту «Фарберн» в Освенцім.

«У зв'язку з передбачуваними дослідами з новими снодійними таблетками, ми були б вдячні Вам за надання деякого числа жінок» .... «Ми отримали Ваш відповідь, але вважаємо надмірної ціну в 200 марок за жінку. Ми пропонуємо не більше 170 марок за голову ... Нам потрібно приблизно 150 »...«Отримали замовлених 150 жінок. Незважаючи на їх виснажений стан, вони нам підійдуть. Будемо повідомляти Вам про хід експерименту»...«Випробування проведені. Всі піддослідні померли. Незабаром ми увійдемо з Вами в контакт щодо нової партії».

Правило 5. Іди в марення і фантазії.

Втеча в фантазії - одне з найбільш поширених засобів боротьби з найсильнішою емоційної травмою. Так, наприкінці XIX століття серед американських індіанців, які втратили землю предків і самоповагу в результаті воєн з білими, поширилося вчення «танцю Духів», адепти якого говорили, що, завдяки особливому танцю, час піде назад. Знову заколоситься трава в розораних нині преріях, і знову привільні стада бізонів будуть топтати її, стираючи всі сліди перебування білих ...

Ув'язнені витали в мріях майже безперервно, поступово втрачаючи контакт з реальним світом. Постійно поширювалися чутки про поліпшення умов утримання або про швидке звільнення. Це були справжні сни наяву. Так, Віктор Франкл згадує, як одного разу староста блоку в Освенцімі повідав йому про пророчий сні, в якому йому обіцяли, що звільнення прийде 30-го березня. 31-го березня, коли звільнення не прийшло, староста помер... Після чергового розчарування по таборах проходила хвиля смертей.

Правило 6. Вір у особливу прихильність есесівців.

Це версія «стокгольмського синдрому». Ув'язнені шукали знаки особливої ​​прихильності до них офіцерів СС. Мовляв, серед них є непогані люди, але вони змушені приховувати хороше ставлення. Справа доходила до того, що ситуації, коли один з есесівців, заходячи в барак, витирав взуття в ганчірку на підлозі, то це трактувалися як таємний знак презирства цього есесівця до нацизму (тому інші офіцери взуття не витирали). Ця віра близька до марень і фантазій, вона давала надію, яку дуже важко було зруйнувати. Але коли вона руйнувалася, люди гинули.

Всі перераховані стратегії об'єднує одне: вони всі були пов'язані зі спробою адаптувати особистість до умов зовнішнього середовища. І неминуче середу перемагала, мнучи особистість у безформний шматок, рано чи пізно ...

Чи були випадки бунту? Дуже рідко. Відомий бунт дванадцятої зондеркоманди (укладені, що працюють в газових камерах) в Освенцимі. Ув'язнені в цих командах розуміли, що жодна звична стратегія адаптації не працює, всіх чекає доля одна, і ніякі заслуги не в рахунок. Вони це розуміли тому, що першим завданням новоствореної зондеркоманди була кремація тіл попередньої команди, знищеної за годину-другу до цього. І ця команда з 853 осіб з люттю розпачу, без жодної надії, незадовго до власного кінця збунтувалася і забрала з собою життя 70 есесівців, повністю вивівши з ладу один крематорій, і пошкодивши майже всі інші. Таких було мало.

Стратегії збереження організму працювали погано. «Працювали» інші стратегії - збереження свого Я. Вони часто поєднувалися з адаптацією (зрештою, мета вижити ніхто не відміняв), але часто з ними конфліктували. Так, нацистам не вдалося зломити Януша Корчака. Вони намагалися змусити цієї великої людини перейти його власну внутрішню межу, за якою немає повернення до самоповаги. Відправляючи 200 дітей, вихованням яких займався педагог, до табору смерті Треблінку, комендант пропонував Корчаку не їхати туди. "Що це?!" - Крикнув комендант. "Корчак з дітьми", - сказали йому ... Коли діти вже були у вагонах, комендант запитав доктора, чи не він написав "Банкрутство малого Джека". "Так, а хіба це якоюсь мірою пов'язане з відправкою ешелону?" - "Ні, просто я читав вашу книжку в дитинстві, хороша книжка, ви можете залишитися, пане доктор ..." - "А діти?" - "Неможливо, діти поїдуть". - "Ви помиляєтеся, - крикнув доктор, - ви помиляєтеся, діти перш за все!" - І зачинив за собою двері вагона".

Корчак пішов в газові камери разом з дітьми, і коли газ випарувався, то перед очима есесівців і Зондеркоммандо постав мертвий Корчак, який не здався. І мертві діти обіймали його.

Це крайня ситуація, коли перед людиною постає вибір: зберегти себе як організм і умертвити своє внутрішнє Я, зберігши лише оболонку, або загинути як організм, але до самого кінця зберегти себе ... Люди, які вибирали смерть, були завжди ... Але були і ті, що вижили, що не зрадили себе. Багато в чому від їхнього імені писав В. Франкл.

Стратегії збереження свого «Я»: головна мета - зберегти відчуття себе самого, не стати порожній оболонкою.

Правило 1. Знайди сенс у тому, що відбувається. Чи не вищий, божественний, сенс, а особистий.

Франкл знайшов його: він перетворив перебування в концтаборі у вивчення меж можливостей людської психіки. Він став дослідником, хто спостерігав в польових умовах за поведінкою людини. Подібна позиція не просто наділила сенсом те, що відбувається, але й дозволила психологічно відсторонитися від щоденного кошмару, не емоційно черствіючи. І це не було втечею в марення і фантазії, контакт з реальністю зберігався.

Правило 2. Май перспективу майбутнього. «Той, хто не вірить у майбутнє, своє майбутнє, той у таборі загинув».

Властивість позамежного стресу: вся свідомість людини фіксується на тому, що відбувається зараз. Минуле і майбутнє зникають. Є тільки кошмарне справжнє, воно нескінченно, і це підриває всі сили. Вкрай важливо думати про те, що буде ПІСЛЯ. Франкл думав про те, як написати книгу про страждання ув'язнених, про те, яку користь вона може принести. Він був спрямований у майбутнє, за горизонт сьогодення ... Плюс незнищенний інтерес до життя: чим це все закінчиться? Померти (втекти, звільнитися ...) ти встигнеш завжди. А побачити проміжний кінець історії - ні.

Правило 3. Не зраджуй собі, наскільки це можливо. «Якщо тебе про щось запитують, слід відповідати по можливості правдиво, але про те, про що не питають, краще мовчати».

Це Франкл. З ним заочно згоден і Беттельхейм, якого врятувала все та ж правда про себе і свій стан, але при збереженні самовладання.

Правило 4. Завжди роби щось самостійно і з власної ініціативи. Не дозволяй зовнішньому світі стати єдиним джерелом твій активності ...

Це можуть бути дрібниці: зарядка вранці, коли встаєш хвилин на 10 раніше загального підйому. Чищення зубів. Гоління. Або ще якась «дрібниця». Їх психологічний сенс: це той вид діяльності, який ти обираєш САМ і ДОБРОВІЛЬНО. Якщо у тебе ця діяльність зникає - пиши пропало. Ти - біомаса ...

Такі ось вкрай нехитрі правила. Однак дотримуватись їх нерідко у багато разів складніше, ніж найбільш витончених схем збереження організму ... Будь-якій системі, заснованій на витравленні з людини людського змісту, вигідна спроба зберегти себе як організм, тому що при реалізації цієї стратегії люди стають союзниками системи. Але чи вистачить у нас мужності добтримуватися іншої стратегії, і чи можна дорікати тих, у кого не вистачило сил?

Так що ж таке людина? Це істота, яка завжди вирішує, хто вона. Це істота, яка винайшла газові камери. Але це і істота, яке йшла в ці камери, гордо випроставшись, з молитвою на вустах - В. Франкл.