www.ji-magazine.lviv.ua

Ілля Латипов

 Готуючись до публічної лекції з психології особистості, я переглядав витяги з книги психоаналітика Бруно Беттельгейма «Освічене серце». У ній він описує свій досвід в'язня концтаборів Дахау і Бухенвальда, в яких він був у 1938-1939 роках, а також досвід інших людей, що зіткнулися з системою знищення людської гідності пізніше, коли нацисти «розкрилися» на повну потужність. Робив позначки, виписки, і в результаті вийшла ця стаття.

Мене цікавив психологічний аспект того, що творилося в концентраційних таборах. Як нацистська система ламала особистості, як особистості протистояли системі і жахливо деструктивному психологічному полю, які стратегії використовували і як вони деформувалися. Зрештою, особистість - це і є наші стратегії адаптації до існуючого навколо світу, і від того, який він, цей світ, багато в чому (але не в усьому) залежить те, які ми.

Нацистська система в 1938-1939 роках - часу перебування Бетельхейма в Дахау і Бухенвальді - ще не була націлена на тотальне винищення, хоча з життями тоді теж не вважалися. Вона була орієнтована на «виховання» рабської сили: ідеальної і слухняною, не подумував ні про що, крім милості від господаря, яку не шкода розстріляти. Відповідно, необхідно було з опірної дорослої особистості зробити перелякану дитину, силою інфантилізувати людину, добитися її регресу - до дитини або зовсім до тварини, живої біомаси без особистості, волі і почуттів. Біомасою легко керувати, вона не викликає співчуття, її легше зневажати і вона слухняно піде на забій. Тобто вона зручна для її господарів.

Узагальнюючи основні психологічні стратегії придушення і зламу особистості, описані в роботі Бетельхейма, я для себе виділив і сформулював ряд ключових стратегій, які, назагал, універсальні. І в різних варіаціях вони повторювалися і повторюються практично на всіх рівнях життя суспільства: від родини до держави. Нацисти тільки зібрали це все в єдиний концентрат насильства і жаху. Що це за способи перетворення особистості в біомасу?

Правило 1. Застав людини займатися безглуздою роботою.

Одне з улюблених занять есесівців - змушувати людей робити абсолютно безглузду роботу, причому ув'язнені розуміли, що вона не має сенсу. Тягати каміння з одного місця на інше, рити ями голими руками, коли лопати лежали поруч. Навіщо? «Тому що я так сказав, жидівська морда!».

(Чим це відрізняється від «тому що треба» або «твоя справа виконувати, а не думати»?)

Правило 2. Введи взаємовиключні правила, порушення яких неминучі.

Це правило створювало атмосферу постійного страху бути спійманим. Люди були змушені домовлятися з наглядачами або «капо» (помічники СС з числа ув'язнених), впадаючи від них у повну залежність. Розгорталося велике поле для шантажу: наглядачі і капо могли звертати увагу на порушення, а могли і не звертати - в обмін на ті чи інші послуги.

(Абсурдність і суперечливість батьківських вимог або державних законів - повний аналог).

Правило 3. Введи колективну відповідальність.

Колективна відповідальність розмиває особисту - це давно відоме правило. Але в умовах, коли ціна помилки дуже висока, колективна відповідальність перетворює всіх членів групи в наглядачів один за одним. Сам колектив стає мимовільним союзником СС і табірної адміністрації.

Нерідко, підкоряючись хвилинній примсі, есесівець віддавав черговий безглуздий наказ. Прагнення до послуху в'їдається в психіку так сильно, що завжди знаходилися ув'язнені, які довго дотримувалися цього наказу (навіть коли есесівець про нього забував хвилин через п'ять) і примушували до цього інших. Так, одного разу наглядач наказав групі ув'язнених мити черевики зовні і всередині водою з милом. Черевики ставали твердими, як камінь, натирали ноги. Наказ більше ніколи не повторювався. Тим не менш, багато з тих, хто давно знаходився в таборі, продовжували щодня мити зсередини свої черевики і лаяли всіх, хто цього не робив, за недбалість і бруд.

(Принцип групової відповідальності ... Коли «всі винні», або коли конкретну людину бачать тільки як представника стереотипної групи, а не як виразника власної думки).

Це три «попередніх правила». Ударною ланкою виступають наступні три, вони дроблять вже підготовлену особистість у біомасу.

Правило 4. Змусь людей повірити в те, що від них нічого не залежить. Для цього: створи непередбачувану обстановку, в якій неможливо щось планувати і примусь людей жити за інструкцією, припиняючи будь-яку ініціативу.

Групу чеських ув'язнених знищили так. На деякий час їх виділили як «благородних», які мають право на певні привілеї, дали жити у відносному комфорті без роботи і поневірянь. Потім чехів раптово кинули на роботу в кар'єр, де були найгірші умови праці та найбільша смертність, урізавши при цьому харчовий раціон. Потім назад - в хороше житло і легку роботу, через кілька місяців - знову в кар'єр і т.п. В живих не залишилося нікого. Повна непідконтрольність власного життя, неможливість передбачити, за що тебе заохочують або карають, вибивають ґрунт з-під ніг. Особистість просто не встигає виробити стратегії адаптації, вона повністю дезорганізується.

«Виживання людини залежить від її здатності зберегти за собою деяку область вільного поведінки, утримати контроль над якимись важливими аспектами життя, незважаючи на умови, які здаються нестерпними ... Навіть незначна, символічна можливість діяти або діяти, але по своїй волі, дозволяла вижити мені і таким, як я ». (в лапках - цитати Б.Беттельхейма).

Найжорстокіший розпорядок дня постійно підганяв людей. Якщо одну-дві хвилини забаритися на вмиванні - запізнишся в туалет. Затримаєшся з прибиранням свого ліжка (в Дахау тоді ще були ліжка) - не буде тобі сніданку, і без того мізерного. Поспіх, страх запізнитися, ні секунди задуматися і зупинитися ... Постійно тебе підганяють чудові наглядачі: час і страх. Чи ти не плануєш день. Чи ти не вибираєш, чим займатися. І ти не знаєш, що з тобою буде потім. Покарання та заохочення йшли без будь-якої системи. Якщо на перших порах ув'язнені думали, що хороша праця врятує їх від покарання, то потім приходило розуміння, що ніщо не гарантує від відправки видобувати каміння в кар'єрі (найсмертоносніше заняття). І нагороджували просто так. Це просто справа примхи есесівця.

(Авторитарним батькам і організаціям це правило дуже вигідне, тому що воно забезпечує відсутність активності та ініціативи з боку адресатів повідомлень на кшталт «від тебе нічого не залежить», «ну і чого ви добилися», «так було і буде завжди»).

Правило 5. Змусь людей робити вигляд, що вони нічого не бачать і не чують.

Беттельхейм описує таку ситуацію. Есесівець б'є людину. Повз проходить колона рабів, яка, помітивши побиття, дружно повертає голови в бік і різко прискорюється, всім своїм виглядом показуючи, що «не помітила» що відбувається. Есесівець, не відриваючись від свого заняття, кричить «молодці!». Тому що ув'язнені продемонстрували, що засвоїли правило «не знати і не бачити того, що не положено». А в ув'язнених посилюється сором, почуття безсилля і, одночасно, вони мимоволі стають спільниками есесівця, граючи в його гру.

(У сім'ях, де процвітає насильство, часто можна зустрітися з ситуацією, коли всі родичі все бачать і розуміють, але роблять вигляд, що нічого не бачить і не знають. Наприклад, мати, дитина якої зазнає сексуального насильства з боку батька / вітчима ... У тоталітарних державах правило «все знаємо, але робимо вигляд ...» - найважливіша умова їх існування)

Правило 6. Змусь людей переступити останню внутрішню рису.

«Щоб не стати ходячим трупом, а залишитися людиною, нехай приниженим і деградували, необхідно було весь час усвідомлювати, де проходить та межа, через яку немає повернення, лінія, далі якої не можна відступати ні за яких обставин, навіть якщо це загрожує життю . Усвідомлювати, що якщо ти вижив ціною переходу за цю межу, то будеш продовжувати життя, втратила будь-яке значення ».

Беттельхейм наводить таку, дуже наочну, історію про «останню межу». Одного разу есесівець звернув увагу на двох євреїв, які «сачкували». Він змусив їх лягти в брудну канаву, підкликав в'язня-поляка з сусідньої бригади і наказав закопати тих, що попали в немилість живцем. Поляк відмовився. Есесівець почав його бити, але поляк продовжував відмовлятися. Тоді наглядач наказав їм помінятися місцями, і ті двоє отримали наказ закопати поляка. Вони почали закопувати свого товариша по нещастю без найменших вагань. Коли поляка майже закопали, есесівець наказав їм зупинитися, викопати його назад, а потім знову самим лягти в канаву. І знову наказав поляку їх закопати. Цього разу він підкорився - або з почуття помсти, або думаючи, що есесівець їх теж в останню хвилину пощадить. Але доглядач не помилував: він притоптав чобітьми землю над головами жертв. Через п'ять хвилин їх - одного мертвого, а іншого вмираючого - відправили в крематорій.

Результат реалізації всіх правил:

«Ув'язнені, які засвоїли думку, яку постійно вкладало в голови СС, що їм нема на що сподіватися, повіривши, що вони ніяк не можуть впливати на своє становище - такі ув'язнені ставали, в буквальному сенсі, ходячими трупами ...».

Процес перетворення в таких зомбі був простий і наочний. Спочатку людина припиняв діяти по своїй волі: у неї не залишалося внутрішнього джерела руху, все, що вона робила, визначалося тиском з боку наглядачів. Вона автоматично виконувала накази, без будь-якої вибірковості. Потім вона переставала піднімати ноги при ходьбі, починала дуже характерно шаркати. Потім вона починали дивитися тільки перед собою. І тоді наступала смерть.

У зомбі люди перетворювалися тоді, коли відкидали будь-яку спробу осмислити власну поведінку і приходили до стану, коли вони могли прийняти все, що завгодно, все, що виходило ззовні. «Ті, хто вижили, зрозуміли те, чого раніше не усвідомлювали: вони володіють останньою, але, може бути, найважливішою людською свободою - в будь-яких обставинах вибирати своє власне ставлення до подій». Там, де немає власного ставлення, починається зомбі.

P.S. Продовження: "Особистість проти системи"