|
Ігор МарковВеличезний ментальний переворотВиступ на круглому
столі «Як зшивати Україну?» у Львові 15 червня Добре, що ми зібралися,
бо в тому сьогоднішньому запустінні й розщепленні думки та політичної волі,
говорити в спільному напрямку велика розкіш. І добре, щоб цей початок знайшов
своє продовження. Добре й те, що ми
піднялися вище розмови про «хороших і поганих хлопців», добрий народ – погану
владу і що ми нічого не могли зробити, бо нас гнобили погані вороги. Від 2004 року дотепер
ми пройшли колосальний досвід української історії, розкривши її глибинну
таємницю: соціальний смисл української історії в тому, що ми не створили
твердих інституційних правових і моральних основ спільного державного життя.
Через те й з зверталися до всіх, як ми кажемо ворогів, щоб вони нас судили. Бачимо, що політичний
простір і політичні дискусії (приміром у Савіка Шустера) відбувається на рівні
сусідських бійок за межу із застосуванням звичного для того арсеналу засобів.
Персонально-групові відносини протистояння, руйнування інституцій, права,
будь-якого ідеологічного простору. Тобто відбувається десакралізація
держави. Якщо ми думаємо, що цей
процес залишить усе, як є сьогодні, то помиляємося. Маємо досвід історії 14-15
століть, про який ніхто й нічого не знає. Не знає, бо не було, а були групи й
персоналії, котрі між собою змагалися, билися, будували замки, а Київ був
містом з 5 тисячами населення, де паслися кози. І зараз може настати
звичайна сіра зона, де смотрящі змінюватимуться, а
навколо триватиме хаос. Це сьогодні навіть більша загроза, ніж авторитаризм. Щодо спільного плану та
виконавців. На превеликий жаль, сьогодні план просто як документ навряд чи
знайде своє місце і виконавців. Коли в суспільстві втрачена довіра, повага до
права і все вирішується на рівні: одне говорю, інше думаю, а роблю третє, суто
корупційних погоджень, мабуть, сподіватися, що спрацює план, а його виконавці
гідно й чесно пройдуть свій шлях, не випадає. Отож ініціатива Третя
Українська Республіка, ми маємо бути свідомими цього, це на роки. І навіть на
десятиліття. Інша сторона – головне завдання ініціативи – побудова руху через
самоорганізацію і спільну відповідальність громадян. Треба творити спільноти на
базі спільної відповідальності не за стан справедливості та правди, а на
правових засадах поваги до закону. Тобто спільнот, що живуть за правилами, яких
самі дотримуються. Нині головна проблема
українського суспільства в тому, що правила і закон стали умовністю. А без
цього держави немає. Парадокс: розуміння справедливості у нас є, а розуміння
права – не існує. Різниця в тому, що закон часом може бути й несправедливим,
але його треба виконувати, досягаючи справедливості через зміну закону. Завдання таких
спільнот, що вчаться жити за правилами, активність навколо себе. Соціальна
самоорганізація в справах буденного життя, самоврядування не в інституційному
значенні поняття, а починаючи від самоорганізації громад на рівні об’єднання в
щоденному житті. Ми стали країною джипів
і триповерхових котеджів, але розбитих доріг, відсутніх паркувальних
майданчиків і будь-яких цівілізаційно-комунікаційних
умов для життя. У нас зруйновано
інституції, через які може творитися наука, бізнес, освіта. Ми вже всі знаємо,
що можемо бути країною демократичною, де керує малий і середній бізнес. Проте
нам треба створити громадянський простір, в якому ті активності зможуть жити і
де кожна людина зможе себе реалізувати. Це – потреба
величезного ментального перевороту, який мусів би зробити такий рух. Це справді
потребує великої жертовності й самопосвяти. З чого почати? Почати з малих спільнот. Що розвиватимуть власну
активність, залучатимуть інших і самі дотримуватимуться певних правил,
сформувавши механізми їх дотримання. Це складно. І треба думати над
горизонтальним поєднанням таких спільнот. Вже потім вона вибудує свою ієрархію
та знайде собі лідерів. Коли говорити про якусь
нагальну дію, то на сьогодні маємо головне завдання: Україна має опинитися в
Європі. Попри все, що а сьогоднішній день маємо, маємо
пристати до Європи. Це є велике завдання суспільної мобілізації. Звісно, потрібен план.
Він не повинен бути надто великим. Він повинен бути чіткий, цільний, добре
прописаний. Головне його завдання – створення правил і цінностей, з яких
виросте майбутня декларація. |