Ігор Марков

Величезний ментальний переворот

Виступ на круглому столі «Як зшивати Україну?» у Львові 15 червня

Добре, що ми зібралися, бо в тому сьогоднішньому запустінні й розщепленні думки та політичної волі, говорити в спільному напрямку велика розкіш. І добре, щоб цей початок знайшов своє продовження.

Добре й те, що ми піднялися вище розмови про «хороших і поганих хлопців», добрий народ – погану владу і що ми нічого не могли зробити, бо нас гнобили погані вороги.

Від 2004 року дотепер ми пройшли колосальний досвід української історії, розкривши її глибинну таємницю: соціальний смисл української історії в тому, що ми не створили твердих інституційних правових і моральних основ спільного державного життя. Через те й з зверталися до всіх, як ми кажемо ворогів, щоб вони нас судили.

Бачимо, що політичний простір і політичні дискусії (приміром у Савіка Шустера) відбувається на рівні сусідських бійок за межу із застосуванням звичного для того арсеналу засобів. Персонально-групові відносини протистояння, руйнування інституцій, права, будь-якого ідеологічного простору. Тобто відбувається десакралізація держави.

Якщо ми думаємо, що цей процес залишить усе, як є сьогодні, то помиляємося. Маємо досвід історії 14-15 століть, про який ніхто й нічого не знає. Не знає, бо не було, а були групи й персоналії, котрі між собою змагалися, билися, будували замки, а Київ був містом з 5 тисячами населення, де паслися кози.

І зараз може настати звичайна сіра зона, де смотрящі змінюватимуться, а навколо триватиме хаос. Це сьогодні навіть більша загроза, ніж авторитаризм.

Щодо спільного плану та виконавців. На превеликий жаль, сьогодні план просто як документ навряд чи знайде своє місце і виконавців. Коли в суспільстві втрачена довіра, повага до права і все вирішується на рівні: одне говорю, інше думаю, а роблю третє, суто корупційних погоджень, мабуть, сподіватися, що спрацює план, а його виконавці гідно й чесно пройдуть свій шлях, не випадає.

Отож ініціатива Третя Українська Республіка, ми маємо бути свідомими цього, це на роки. І навіть на десятиліття. Інша сторона – головне завдання ініціативи – побудова руху через самоорганізацію і спільну відповідальність громадян. Треба творити спільноти на базі спільної відповідальності не за стан справедливості та правди, а на правових засадах поваги до закону. Тобто спільнот, що живуть за правилами, яких самі дотримуються.

Нині головна проблема українського суспільства в тому, що правила і закон стали умовністю. А без цього держави немає. Парадокс: розуміння справедливості у нас є, а розуміння права – не існує. Різниця в тому, що закон часом може бути й несправедливим, але його треба виконувати, досягаючи справедливості через зміну закону.

Завдання таких спільнот, що вчаться жити за правилами, активність навколо себе. Соціальна самоорганізація в справах буденного життя, самоврядування не в інституційному значенні поняття, а починаючи від самоорганізації громад на рівні об’єднання в щоденному житті.

Ми стали країною джипів і триповерхових котеджів, але розбитих доріг, відсутніх паркувальних майданчиків і будь-яких цівілізаційно-комунікаційних умов для життя.

У нас зруйновано інституції, через які може творитися наука, бізнес, освіта. Ми вже всі знаємо, що можемо бути країною демократичною, де керує малий і середній бізнес. Проте нам треба створити громадянський простір, в якому ті активності зможуть жити і де кожна людина зможе себе реалізувати.

Це – потреба величезного ментального перевороту, який мусів би зробити такий рух. Це справді потребує великої жертовності й самопосвяти.

З чого почати? Почати з малих спільнот. Що розвиватимуть власну активність, залучатимуть інших і самі дотримуватимуться певних правил, сформувавши механізми їх дотримання. Це складно. І треба думати над горизонтальним поєднанням таких спільнот. Вже потім вона вибудує свою ієрархію та знайде собі лідерів.

Коли говорити про якусь нагальну дію, то на сьогодні маємо головне завдання: Україна має опинитися в Європі. Попри все, що а сьогоднішній день маємо, маємо пристати до Європи. Це є велике завдання суспільної мобілізації.

Звісно, потрібен план. Він не повинен бути надто великим. Він повинен бути чіткий, цільний, добре прописаний. Головне його завдання – створення правил і цінностей, з яких виросте майбутня декларація.

Джерело: http://www.3republic.org.ua/ua/ideas/11353