Михайло Мінаков, філософ, президент Фонду якісної політики, Київ

Політичний режим для спадкоємців

Проблема успадкування власності, що належить пострадянським олігархам, створює вікно можливостей для демократизації пострадянських суспільств

Земне життя пройшовши вже далеко за половину, пострадянські олігархи опинилися в похмурому лісі. Цей сутінок пов'язаний з тим, що розвиток нових незалежних країн північної Євразії у другій декаді ХХІ ст. буде зумовлено потребою олігархів передати свою власність спадкоємцям.

Приватизація 1990- х визначила розвиток суспільств, які виникли на руїнах Радянського Союзу. Право на власність було лише задеклароване як загальне. Насправді, власність сконцентрувалася в руках вузької групи людей. Те, що ця група вузька, лише півбіди. Головна проблема у тому, що концентрація відбулася занадто швидко. У суспільствах ще занадто жива пам'ять про те, ким були нові капіталісти до розпаду, і про те, як вони стали великими власниками. У результаті сумнівне право приватної власності вимагало встановити такі політичні режими, які забезпечували б олігархам їх привілей.

Розпад Радянського Союзу створював умови для побудови різноманітних і досить вільних суспільств. Однак нові країни стали напівавторитарними нестабільними державами. Фактично пострадянські режими при всьому їх національно-культурному розмаїтті засновані на принципі олігархії. У даному випадку мова йде про таку форму правління , при якій істинними громадянами та інвесторами режимів є великі власники, чиї бізнес-політичні структури контролюють доступ до центрів влади. Невільні політичні режими всі ці роки працювали у інтересах своїх істинних громадян - від десяти до тисячі олігархічних сімей. Вся решта населення нових незалежних країн - від Росії до Туркменістану - повернулася у стан ще одного економічного ресурсу.

Вплив сучасності на цей тип режимів проявляється в імітації демократії та націоналізму. У першому випадку людському ресурсу певної країни дозволяють вважати себе громадянами і виборцями, дозволяючи вибирати «лідерів» з ретельно відібраних кандидатів. У другому випадку власники нових політичних утворень через колективні ідентичності утримують певний емоційний порядок на підконтрольних територіях. У обох випадках невидима рука пострадянської ідеології забезпечувала поколінню вигодонабувачів 1990- х винятковий доступ до реальної влади.

Але, на жаль, людина не вічна. Навіть якщо ця людина дуже великий акціонер. Відкриття цього факту главами всемогутніх сімей в умовах олігархії веде до визнання необхідності перевлаштувати політичні режими.

Нинішнє перевлаштування режимів повинно бути націлене на забезпечення передачі великої власності від нинішніх олігархів їх спадкоємцям. У світі, створеному пострадянськими - великими і не дуже - Гетсбі, немає інститутів, здатних захистити право спадкоємців. Зграї шакалів - рейдерів і всієї обслуговуючої їх судово-адміністративної інфраструктури готові відібрати здобич у старіючих левів і їх кошенят. Пострадянська савана ще не звикла до династій і не поважає право власності слабких. Хоча пострадянська історія і здається хаотичною, у цього хаосу є своя логіка. У нашому випадку ця логіка веде до двох варіантів розвитку режимів. У першому випадку мова йде про зниження рівня олігархізації і несвободи в наших країнах. У другому - про посилення авторитарної тенденції євразійських режимів.

У першому випадку зміна режиму буде пов'язана з поверненням до ідеї поділу вертикалі влади на окремі, контролюючі один одного гілки. За логікою речей такий крок посилить практики верховенства права і приведе якщо не до пріоритету парламенту над президентом, то до балансу сил між ними. Олігархи втратять монополію на контроль за центрами влади, поділившись нею з набагато більшою кількістю груп інтересів у суспільстві. У свою чергу , це призведе до того , що методи захоплення і утримання власності , характерні для 1990-2010 - х, перестануть бути ефективними. В обмін на втрату політичної монополії олігархічні сім'ї повернуть собі впевненість у тому, що їх члени зможуть утримати накопичене і споживати задоволення земного життя не тільки у Лондоні, але і на батьківщині.

Другий варіант розвитку режимів спрямований на ще більше посилення авторитаризму. В обмін на відмову від залишків привілеїв олігархи отримають безпеку засобів на територіях національних держав. Замість конституцій гарантами прав спадкоємців (ненадійними) стануть президенти. При цьому способи захоплення і утримання власності минулого 20- річчя також будуть непридатні. Рівень насолоди багатствами також буде невисокий: у Лондоні ще куди не йшло, але на національній території олігархічна власність буде під постійним ризиком втрати.

Перший варіант розвитку подій здається малоймовірним через роз'єднаність олігархів і особливості пострадянської політичної культури. Ті з олігархів, хто був здатний на багатоходівки, пішли до іншого світу. Та й їхній досвід показує , що результати дій найчастіше виявлялися протилежними первинним задумам. Якщо ввести поправку на пострадянську політичну традицію і зростаючий ірраціональний фактор страху перед майбутнім, то другий варіант розвитку подій здається більш ймовірним.

Так, другий варіант виглядає куди більш можливим, хоча і менше відповідає інтересам олігархів. Адже авторитарні гаранти спадкування будуть правити за ситуації, коли не буде жодних механізмів, які змушують їх виконувати базові домовленості.

Так чи інакше питання про спадкування стає все більш відчутним. Воно створює вікно можливостей для демократизації пострадянських суспільств і перетворення олігархів у партнерів для громадянського суспільства.

Ця публікація базується на статті «Філософія свободи: Політичний режим для спадкоємців» з газети «Вєдомості» від 30.08.2013 , № 158 (3420).

http://www.fundgp.com/ua/publications/