Олександр Мотиль

Хоча Україні, можливо, доведеться витерпіти ще від трьох до восьми років тиранії Віктора Януковича - як мінімум, до президентських виборів 2015 року, або до 2020 року в гіршому випадку, та вже сьогодні ми можемо передбачати головні проблеми реконструкції країни після відходу Януковича, принаймні, в загальних рисах. Після значної розрухи, до якої призвели Янукович і Партія регіонів, Україна повинна буде проводити відбудову зверху донизу. Простих реформ вже буде недостатньо. Навіть поняття «радикальні реформи», швидше за все, не зовсім точно відображає той масштабу змін, які Україні доведеться пережити, щоб вийти з «Руїни», яку залишить після себе Янукович, вона має з них вийти політично сильною та оновленою, а не виснаженою і закостенілою.

Чи залишиться Віктор Янукович президентом України до 2015 року, чи до 2020 року - це вже майже не має ніякого значення. Інституційний колапс, початок якого він ініціював у 2010 році, сьогодні вже більш-менш досягнув своєї мети: встановлено політичний режим, що нагадує султанат і ні три, ні вісім років хаосу особливо не погіршать і не збільшать того політичного збитку, який заподіяно українській державі. Звичайно ж, українська економіка і суспільство ще більше втратять від восьми років «Руїни» ніж від трьох. Також, чим довше Янукович і його регіонали будуть перебувати при владі, тим більше зростатиме і загроза олігархічного путчу чи народного бунту. Але вже усталений політичний режим султанату вже ніщо не зможе якісно змінити, допомогти може лише його руйнування.

Після обрання президентом на початку 2010 року, Віктор Янукович швиденько сконцентрував у своїх руках величезні повноваження, тим самим перетворивши президентську адміністрацію на бастіон диктатури. Він підім'яв під себе і віддав на відкуп своїй партії дві гілки влади - законодавчу і судову. Незважаючи на твердження про його консерватизм і поміркованість, Янукович поводиться, як полум'яний революціонер, який прагне дощенту зруйнувати існуючу до нього політичну систему настільки швидко й настільки нещадно, наскільки це можливо. Гвардія Януковича, Партія регіонів України, швидко стала функціональним аналогом КПСС часів Брежнєва, інструментом здобуття влади та впливу, інструментом накопичення багатства і гарантування безпеки. Відкинувши всі ідеологічні та моральні норми, регіонали перетворилися на подобу жадібних і ненаситних клерків з числа номенклатури, які колись розвалили Совєтський Союз.

Показово розгромивши судову та законодавчу гілки влади, і трансформувавши Партію регіонів у Партію влади і злодійства, Янукович неминуче опинився в самому осерді всіляких скандалів, пов'язаних зі надмірною концентрацією влади, поки його найближчі спільники були зайняті грабунком країни. Логічне завершення таких ось інституційних перетворень настало в 2012 році з тріумфом Януковича і його «Сім'ї», перетворенням Верховної Ради і судів у безперервну безглузду буфонаду і остаточної трансформацією Партії регіонів у банду шахраїв та злодіїв.

Створивши султанат як «вищу стадію» авторитаризму, цей політичний режим навряд чи зможе спромогтися на хоч якісь інституційні зміни у наступні 3-8 років. Янукович і «Сім'я» більшої влади взяти в свої руки вже не зможуть, інші гілки влади не стануть ще більш нікчемними, ніж вони є сьогодні, а регіоналам ще більш зажертися просто нікуди - всьому є фізичний межа. Оскільки режими султанатів неодмінно є корумпованими і консервативними, то немає ніяких передумов до того, що така людина як Янукович зможе піти на якісь незрозумілі «реформи», жертвуючи своїми привілеями та благополуччям, якщо ці «реформи» зможуть хоч у чомусь їм загрожувати.

З іншого боку, такі глибоко збиткові політичні режими є, як правило, першими кандидатами на загнивання і застій. І рано чи пізно, але політична система, створена султаном Януковичем, звалиться під тягарем своєї власної мертвотної ваги. Швидше за все, колапс настане у 2015 році під час наступних президентських виборів, або ж у 2020 році, коли Янукович відсидить свій другий президентський термін. Єдиною проблемою, яка в будь-якому випадку постане перед українським народом, є те, чи станеться цей колапс мирним шляхом чи ні.

Цілком можливо, що «розкуркулені» Януковичем олігархи, майно яких переходить до кишень «Сім'ї», приєднаються або навіть очолять народне повстання, як це часто трапляється в країнах «третього світу». Також цілком можливий широкомасштабний всенародний бунт. Таке, як правило, трапляється, коли суспільство принижене та нещадно експлуатується, коли гнобитель виглядає карикатурно безглуздим і вразливим і коли на арену виходять особистості або групи з насильницькими радикальними програмами суспільних перетворень. Перші дві умови в Україні вже існують і вони будуть тільки поглиблюватися, оскільки економіка неминуче буде стагнувати, а тиск на населення з боку регіоналів буде тільки посилюватися. Третя умова може легко появитися, особливо якщо у султанату не залишиться жодних аргументів, окрім насильства. В надії переламати внутрішню опозицію слабкі політичні режими дуже часто вдаються до насильства. І найчастіше таке насильство лише підбурює радикально налаштованих осіб та суспільні групи відповісти на нього з не меншою люттю та завзяттям.

Падіння політичного режиму українського султанату неминуче означатиме і падіння нікчемного парламенту, нікчемних судів і всемогутньої виконавчої влади. Впаде і Партія регіонів. Якби регіонали були ідеологічною партією, то хоча б деякі з них могли б узяли на себе сміливість виступити на захист партії і вийти на прю. Але оскільки вони перейняті тільки особистим збагаченням і грабунком країни, то вони ж перші й повтікають, як пацюки з корабля, що йде на дно, як тільки чітко окреслиться остаточний і безповоротний крах їхнього режиму та його лідера.

Виклики, які постануть перед українцями після закінчення «Руїни» Януковича, будуть величезними. Оскільки Янукович і регіонали дощенту демонтували пострадянські політичні інститути України, українцям доведеться заново відбудовувати свою країну і встановлювати новий політичний режим.

Можливий крах султанату Януковича відкине Україну назад і країна опиниться у вкрай важкій ситуації інституційного вакууму. Україна впритул підійде до того типу державності, який в західній політології окреслюється як «держава, що не відбулася», яке застосовують для визначення держави, в якому центральний уряд такий слабий і неефективний, що фактично не контролює більшу частину її території. У таких умовах найважливішими політичними акторами стануть олігархи, силовики, громадянське суспільство і опозиційні рухи, а також харизматичні лідери.

Олігархи, військові, міліція і спецслужби переживуть крах режиму регіоналів навіть у тому випадку, якщо він буде супроводжуватися соціальними потрясіннями і масовим насильством:

Українські магнати залишаться казково багатими і впливовими, незалежно від того, сховаються вони в своїх феодальних маєтках у самій країні чи у віллах і замках на Заході. Їх головним інтересом, як завжди, буде захист своїх статків і привілеїв, що для них означає стабільність і захищеність.

Хоча сьогодні султан Янукович і гарантує їм щось подібне, колапс його режиму і часи смути, що розпочнуться, підштовхнуть українських олігархів до пошуків шляхів інтеграції країни в глобальну економічну систему загалом і в західний світ зокрема, оскільки тільки в цьому випадку вони отримують гарантії все тієї ж стабільності, захищеності і збереження свого привілейованого становища.

Державний апарат насильства також залишиться відносно сильним і згуртованим, незважаючи на те, що до силовиків з презирством ставиться більшість населення України.

Переживе апокаліпсис Януковича і ряд громадсько-політичних рухів та організацій громадянського суспільства. Можливо, вони навіть ще більше підсилять свій вплив, оскільки багато з них будуть претендувати на управління Україною після краху режиму. Їх риторика буде переконливою, цілі - обґрунтованими і популярними, але успішними вони будуть лише у тому випадку, коли вони припинять протистояння між собою, припинять самопожирання та самознищення.

В умовах переходу найбільш затребуваними будуть харизматичні лідери. Переконливий -  найбільш пошукуваним буде лідер ​​з сміливою програмою перетворень і моральним авторитетом. Саме такі особистості будуть здатні об'єднати громадські та політичні організації довкола спільної мети і зможуть сформулювати загальний для всіх порядок денний. Тільки вони зможуть налагодити стосунки з сильними, але все ж ослабленими силовиками і перетягнути їх на бік народу.

Якщо до цього часу Юлія Тимошенко залишиться живою, не важливо, у в'язниці чи на вигнанні, вона легко зможе стати українським Нельсоном Манделою.

З руйнуванням державних інститутів, колапсом режиму, розгулом регіоналів з одного боку і впливом олігархів, все зростаючою невизначеністю, мобілізацією громадськості та харизматичними лідерами з іншого, Україна може скинути 24-річний баласт неефективного правління і пройти шлях держав Східної та Центральної Європи, які в 1989 - 1991 роках змогли здійснити інституціональний прорив.

Адже тоді в цих країнах під потужними ударами громадянських рухів, таких як польська «Солідарність» дисидентських груп на кшталт «Хартії-77» і харизматичних лідерів, таких як Лех Валенса і Вацлав Гавел, наскрізь прогнилі пізні комуністичні режими також втратили контроль над державними інститутами.

Коли тамтешні комуністичні режими впали, а силовики перебували в нерішучості і не хотіли встрявати в протистояння, коли суспільно-політичні рухи об'єдналися під керівництвом харизматичних лідерів, тоді в цих країнах і виникла можливість скинути комуністичне правління і стати на шлях демократичних та ринкових реформ. Силовики режимів, що падали на очах, були занадто ослабленими і занадто деморалізованими, чи зайнятими порятунком власних шкур, щоб ефективно протистояти появі нового порядку і тому успіх був досягнутий.

Вибір, який належить зробити майбутній демократичній еліті України, дуже схожий на той, який стояв перед Польщею та Чехословаччиною більш ніж двадцять років тому. Україна після відходу Януковича залишиться унітарною державою, як Польща, якщо її суспільно-політичним рухам, олігархам і новим лідерам вдасться домовитися про хоча б деяку федералізацію чи децентралізацію, що дозволить україномовним та російськомовним її громадянам використовувати українську мову в якості «спільної мови» і насолоджуватися рідною мовою в інших сферах соціальної взаємодії. Якщо ж консенсус не буде знайдений, то після Януковича Україна піде по шляху Чехословаччини.

Швидше за все, верх візьме «польський сценарій». Для продовження свого існування режим Януковича може розіграти «російську карту» і звернутися за підтримкою до російськомовних громадянина, але, швидше за все, протягом декількох років з даного моменту «проблеми» російської мови в Україні будуть настільки ж дискредитовані, як і режим, що їх породив. Якщо українські демократичні сили після кінця правління Януковича не сповзуть у лінгвістичний максималізм, то є всі шанси, що Україна збереже свою цілісність і між Сходом і Заходом буде укладено «суспільний договір», особливо, якщо його підтримають українські олігархи, що вони, швидше за все, і зроблять.

Тим не менше, якщо Україна все ж піде за прикладом Чехословаччини, то не слід забувати, що як раз там від поділу виграли і Чехія, і Словаччина. У такому випадку Центрально-Західна «українська» Україна безперешкодно приєднається до Заходу і виграє економічно, а Південно-Східна «російська» Україна, швидше за все, приєднається до Російської Федерації і незважаючи, на деяку економічну стагнацію, зможе повною мірою порозкошувати у лоні російської мови та совєтського спадку .

Набагато більш суттєвою загрозою для України після краху режиму Януковича буде путінська Росія. Імовірність того, що така загниваюча квазі-фашистська нафтова держава як Росія залишиться сильною і стабільною дуже мала. Загнаний у кут Путін вже точно не вибере демократію в якості інструменту порятунку як самого себе, так і свого режиму. Навпаки, він затягне гайки і посилить неоімперіалістичну риторику, і цілком можливо, що він навіть вирішить, що «маленька переможна війна» зможе продовжить агонію його режиму.

Чи виживе Україна після можливого військового вторгнення? Ситуація може піти за моделлю Югославії: зростаюча нестабільність зможе розірвати навіть саму Росію і призвести до загибелі всіх, якщо після краху Януковича українські олігархи та демократи не попрацюють над тим, щоб очолити хвилю народного патріотизму, та організувати масову мобілізацію на «захист батьківщини».

Враховуючи неповороткість путінської держави, такий сценарій розвитку подій може призвести до патової ситуації, що автоматично буде означати перемогу України. Звичайно ж, оборонна війна швидше за все призведе до втрати Україною Криму та деяких південно-східних областей, що межують з Росією. Це стане дуже болючою втратою, але в той же час на тлі таких драматичних подій незалежна Україна нарешті консолідується і в історичній перспективі зможе вистояти.

Історики майбутнього, швидше за все, виправдають «Руїну» Януковича: він, мовляв остаточно зламав пострадянські державні структури і тим самим підготував ґрунт для консолідованої демократії та вільної ринкової економіки. Адже знадобилося ж Польщі понад тридцять років, щоб стати незалежною і вільною країною після повстання 1956 року. Враховуючи прискорення плину часу в наші дні, 1989 рік по-українськи цілком може статися вже в 2015 році. І тоді, якщо їй трохи пощастить, Україна нарешті знайде своє місце в світі.

«World Affairs»

http://www.worldaffairsjournal.org/blog/alexander-j-motyl/yanukovych-ruin-and-its-aftermath-part-2