www.ji-magazine.lviv.ua

Відповідальність за злочини Другої світової перекидають на поляків і українців

Німці переписують історію та «відбілюють» свою націю від злочинів нацизму, – так написав польський тижневик Uwazam Rze у відповідь на німецький фільм «Наші матері, наші батьки». Журнал зобразив канцлера ФРН Ангелу Меркель у вигляді в’язня нацистського концтабору (на фото) — іронізуючи так над спробами німців показати себе не винуватцями Другої світової, а її жертвами. Мовляв, до Голокосту були причетні поляки та українці. Саме так показано у фільмі…

У стрічці показали життя п’яти друзів із Берліна — чотирьох німців і єврея,  їх шлях через бійню війни 1941-1945 років. Вони вірили у бліцкриг, у фюрера, у непереможність вермахту – і стали жертвами пропаганди, ілюзій, диктатури і жорстокості. А зло тоді  чинили… усі. Такі основні висновки авторів фільму. У стрічці  бійців польської Армії Крайової показані як лютих ненависників євреїв, що готові видавати їх  нацистам і вбивати. В одній зі сцен польський партизан каже: «Ми топимо євреїв як щурів», а в іншій поляки хочуть залишити на неминучу смерть ешелон із євреями, яких везуть у «Освенцім». Але куди гіршими звірами, ніж поляки, у фільмі показані українці. Українська поліція влаштовує погроми євреїв, українці разом із СС без жалю вбивають єврейських жінок і дітей, а концтабір «Освенцім» охороняє… український СС.

«Фільм і пропагандистська кампанія довкола нього (стрічку показували у прайм-тайм німецького телебачення, тож його оглянули 21 млн. (!) німців, тобто чверть населення країни) — фрагмент свідомої побудови нової німецької історичної пам’яті. Німці стараються забути, що були винуватцями Другої світової і чинили усі її жахіття, а натомість хочуть підкреслити рани, які отримали… У рамках цієї політики усі німецькі медіа уживають термін «польські концтабори» (замість нацистські концтабори у Польщі)… Історія «польських концтаборів» почалася в 1950-их. Німці тоді мали зробити щось, аби виправити свій імідж на світовій арені. У 1956-му колишній нацист і шеф одного з відділів контррозвідки Альфред Бензінгер склав план, як зняти з німців відповідальність за війну та Голокост. Він і придумав термін «польські концтабори». Для реалізації цієї пропагандистської кампанії взяли перевірених людей — колишніх функціонерів СС, гестапо і Служби безпеки Третього Рейху. Наприклад, Конрада Фібіга – винуватого у знищенні 11 тис. білоруських євреїв, чи Вальтера Куррека з «ескадрону смерті» СС – відповідальний за тисячі вбивств у Східній Європі. У рамках цієї кампанії поляків (і українців. — Авт.) перетворили з жертв на злочинців… Доволі швидко термін «польські концтабори» прижився у пресі США та Західної Європи», – пише Uwazam Rze.

Стрічка «Наші матері, наші батьки» цілком вписується у картину, яку оглядачі охрестили «німецьким переписуванням історії». Раніше був тривалий суд у Мюнхені над виправданим Ізраїлем українцем Іваном Дем’янюком – за нібито його причетність до страт євреїв у концтаборі…

«Німці — гегемони у Європі. Жартують – якщо хтось хоче додзвонитися до Європи, то має набирати номер канцлера ФРН у Берліні. Але німці хочуть бути гегемонами не лише у Європі, а й у світі. Країна з населенням 80 млн. осіб і потужним економічним, промисловим і науковим потенціалом не повинна, на думку Берліна, поступатися не лише Франції чи Великій Британії, а й США, Росії та Китаю. Німці хочуть у майбутньому долучитися до грона головних гравців на світовій політичній сцені. Аби цього досягти, мусять змінити власну свідомість, здеформовану після війни через накинуте їм відчуття історичної провини. Німці мають перекинути цю провину на інші народи. Результати соцопитувань свідчать, що 65% німців вважають, що їхня країна не несе особливої відповідальності за Другу світову. Процес зміни свідомості триває. Історична політика, яку підтримують канцлер Ангела Меркель та її попередники, досягає успіху, хоча ще живуть свідки німецьких жахів. Страшно подумати, що станеться, коли їх не стане», – пише Uwazam Rze.

Тарас ВОЗНЯК, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї»

Після Другої світової цілий світ тиснув на німців – через злочини нацистів. Україна в тій війні втратила 10 млн. населення, Польща — 6-7 млн. Кілька поколінь німців жили під пресом вини. Перше покоління по війні безпосередньо ще брало участь у злочинах нацизму. Воно уже відходить. Їхні діти, котрі не сприйняли того, що робили батьки. І в Німеччині був бунт 1968-го, коли молодь виступила проти старих нацистів, котрі були в усіх органах і на всіх посадах. Інших, крім нацистів, по війні у тій країні майже не було… Зараз росте покоління онуків нацистів. У цьому контексті Німеччина хоче скинути свою провину за війну та остаточно очиститися. Вони запитують себе, як довго мають нести на собі це клеймо?

Негативним наслідком цього процесу очищення є традиція багатьох середовищ ФРН казати «не лише ми одні винні, інші так само чинили…». Мовляв, деякі поляки і українці теж винні, бо вбивали, що частково правда. Але їхня вина — часткова, бо вони, українці чи поляки, які були поліцаями та охоронцями, діяли під командуванням і під контролем нацистів. Колаборанти були зброєю в руках нацистів. А організатором Голокосту були виключно німецькі нацисти, і ніхто інший.

Творення міфів про непричетність німців роблять доволі вишукано – через нав’язування терміну «польські концтабори». Вони були на території Польщі, але були нацистські, а не польські! Якийсь американець десь у Лос-Анджелесі прочитає цей термін. Він слабо уявляє, де та Польща і що відбувалося під час Другої світової. Він розуміє, що це були польські концтабори, в яких знищили 6 млн. євреїв. Це така маніпулятивна брехня… Така сама брехня про «український СС». У СС могли служити лише німці, які довели свою расову чистоту. Були окремі частини в підпорядкуванні СС, але українець, як і будь-хто, крім німця, ніколи не міг бути СС-сівцем. Український СС в охороні «Аушвіцу» – повна нісенітниця.

Народ вірить у міфи, які бачить у кіно. У багатьох колах німців це достатньо свідома політика. Одного разу, коли в Україну приїхало німецьке товариство, яке займається перепохованням німців на Сході, стався конфуз. Піднявся німець і питає в української єврейки: «А де ви поділи своїх євреїв?». Це виходить, що ми, українці, «десь поділи своїх євреїв», а німці “не в курсі”, де вони поділися… Це така підла і цілком усвідомлювана політика.

savchyn.wordpress.com/2013...