www.ji-magazine.lviv.ua

Геть БРІКС, CIVETS та іншу мішанину з букв, плаваючу в геополітичному супі! На підйомі - «держави-свінгери» - звільніть дорогу! Ось що стало сьогодні гарячою темою міжнародного обговорення. 

Сам термін «свінг стейтс» не стосується тих дев'яти неспокійних штатів, у яких вирішувався результат президентських виборів в США цієї осені. Свінгуючі держави це країни з динамічною економікою, що займають стратегічно важливе положення у своєму регіоні, та до того ж є демократичними. На сьогодні їх чотири - Бразилія, Індія, Туреччина та Індонезія. Вони цілком здатні повернути світ до нового демократичного світового порядку - незалежно від Китаю. Назвемо їх «глобальні держави-свінгери».

Що таке «свінг стейтс» 

Хто придумав цю назву? Перш за все, Деніел Кілман з Німецького Фонду Маршалла, і Річард Фонтейн з Центру за Нову Американську Безпеку, підготувавши доповідь, в якій описали, як четвірка цих країн може помітно змінити світову торгівлю, фінанси, безпеку на морі, стан справ з демократією і розповсюдженням ядерної зброї. Кілман і Фонтейн порекомендували, щоб США і Євросоюз більш активно співпрацювали з цими країнами, що розвиваються. На їхню думку, ЄС варто було б прийняти Туреччину в свої члени, що стало б важливим кроком на шляху до нового світового порядку. 

Чому серед цих країн немає Росії? Та тому, як вважають Кілман і Фонтейн, що Росія - країна не достатньо демократична. З цієї ж причини, вважає Майкл Рубін з ультраконсервативного Інституту Американського Підприємництва, Туреччина повинна бути виключена з групи. Туреччина, вважає він, це навіть більший ворог свободи слова, ніж Росія. 

У ідеї «держав-свінгерів» є безліч заперечень. Деякі вважають, що їх висунення - наслідок егоїстичної політики Сполучених Штатів, яка змусила їх взяти на себе більше відповідальності і активніше розвивати економіку. Інше заперечення - світовий порядок, який вважається ООН та установами Бреттон-Вудської системи все ще життєздатним, і таким, що служить світу і прогресу. США і Європа повинні захищати своє панівне становище, оскільки в світі відбудеться щось страшне, якщо ці країни, що розвиваються перебудують його на свій розсуд. Не дивно, що в суперечках про достоїнства «свінг стейтс» не розглядався стан справ з демократією в Індонезії. Ніхто не сперечається, що ця держава буде активно захищати співробітництво на морі. Також очевидний і економічний потенціал цієї держави. Її репутація прихильника вільної торгівлі, хоча і була дещо розхитана в останні роки, збереглася, особливо завдяки роботі міністра Марі Пангесту, виконаній в СОТ. 

Отже, якщо ідея «свінг стейтс» життєздатна, то в цій групі однозначно повинна бути Індонезія. Однак ідея занадто тонка. В супереч їй виступають грубі факти геополітики. Сполучені Штати не стануть фокусуватися на якійсь одній з цих держав. І для них буде нерозумно не шукати інші можливості й інших партнерів, включаючи Китай. 

Якщо це справедливо для Сполучених Штатів, то, теж саме, можна сказати і про інші країни. Всі вони вільні створювати новий світовий порядок - проте новий світовий порядок це зовсім не те, що цікавить світову еліту.

Що їх об'єднує? 

Огляд зовнішньої політики цих чотирьох глобальних гравців приводить нас до кількох важливих спостережень і висновків.

Всі чотири країни ясно висловили свою прихильність захисту прав людини та демократії. Це дає їм важливу загальну основу для розвитку відносин один з одним. Тим не менше, між ними є великі розбіжності, що стосуються засобів і методів на міжнародній арені. Глобальні «свінг стейтс» явно віддають перевагу конструктивній участі, посередництву, тихій дипломатії - несиловим методам, у той час як «старі демократії» більше схильні до переконання, застосування санкцій і навіть сили. 

Всі ці країни прагнуть розширити свою торгівлю і підвищити свою інвестиційну привабливість, при цьому проводячи обережну економічну та зовнішню політику, не випинаючи свої претензії на регіональне і глобальне лідерство.

Кожна з цих країн пережила періоди авторитарного, військового або колоніального правління, яке було прямо встановлено західними державами. Однак тепер усі вони перейшли до конституційної демократії. При цьому вони зовсім не мають наміру беззастережно підтримувати західні ініціативи та міжнародні інтервенції на захист демократії і прав людини. Тут ще свіжі спогади про іноземні вторгненнях або одіозні диктатури. Це змушує національних політиків цих країн активно відстоювати свій суверенітет і принцип невтручання у внутрішні справи. Вони проти ідеї «зміни режиму» і за мирні, поступові зміни, навіть якщо заради цього доводиться вдаватися до деяких насильницьких заходів або терпіти нестабільність.

У більшості цих країн не дуже вітається «демократія в білих рукавичках», оскільки ті проблеми, які багаті демократичні країни можуть вирішувати фінансовим, академічним або дипломатичним шляхом, тут змушені вирішувати іншими методами.

Всі ці країни, різною мірою, рішуче налаштовані проти нинішнього глобального поділу влади, що змушує їх заперечувати деяким активним діям західних країн, вказуючи на їх вибірковість, подвійні стандарти, лукавство. Всі вони вимагають більших прав у структурах глобального управління, таких, наприклад, як Рада Безпеки ООН. 

Щоб забезпечити собі постійне представництво в цій організації, такі країни як Бразилія та Індія намагаються заручитися якомога ширшою підтримкою інших країн, уникаючи критики недемократичних режимів і зміцнюючи солідарність країн Півдня. 

Розвинені країни опиняються, змушені рахуватися з ними в світових справах, і в той же час намагатися стримувати їх зростаючий вплив. У той же час, «країни-нонконформісти» теж не сидять склавши руки. Так виник форум у складі Індії, Бразилії та ПАР, відділений від БРІКС. З приєднанням Туреччини та Індонезії ця група, відома під назвою IBSATI стає ще сильнішою. Вона вже почала діяти, тим більше що «Арабська весна» відкрила перед «країнами-нонконформістами» нові можливості.

Серед «країн-свінгерів» вже помітна тенденція зростаючої поваги до регіональних організацій, оскільки вони заважають західним країнам втручатися в їхні внутрішні справи в разі політичної кризи. Ця позиція приносить подвійну користь, з їхньої точки зору, обмежуючи вплив Заходу і підсилюючи їх лідируюче положення у своєму регіоні. У цьому плані, на подив багатьох спостерігачів, примітний епізод, коли Арабська Ліга підтримала інтервенцію НАТО в Лівії, а також епізод, коли Африканський Союз та Економічна Рада західно-африканських країн підтримали застосування збройних сил ООН в Кот-д-Івуар. На думку спостерігачів, це переконало «країни-свінгери», принаймні, відверто не блокувати активне втручання Заходу в ім'я захисту цивільного населення. 

Хоча перехід до демократії в арабському світі, та й у будь-якій частині світу не може бути простим і гладким, населення все активніше вимагає більших прав, особливо враховуючи міцніючий демократичний рух взагалі на всьому світовому півдні - і підтримку Заходу. Проблема, що стоїть перед Заходом - коли діяти спільно з «державами-свінгерами», а коли закривати очі на те, що відбувається в них, і що з цього для нього більш вигідно.

www.thejakartaglobe.com