Георгій Почепцов

Кожні нові медіа несуть не лише нові здобутки, а й нові проблеми.

Книгодрук, наприклад, одночасно став засобом розповсюдження фальшивих ідей. Він також породив десятиріччя війн за релігійні та національні пріоритети, оскільки активізував нові погляди, які не були загальним надбанням у той період.

Сьогоднішні соціальні медіа теж стають генератором неправдивих повідомлень, що викликало навіть серію робіт із автоматичного розпізнавання брехливих повідомлень (див.  тут  і  тут) або з особливостей мови SMS. Виділяють такі  характеристики SMS-комунікацій: економія текстового простору і грошей, економія часу, легкість для друку, оминання небажаних тем, стиснення речень, приватна мова, використання смайликів та емоцій. SMS-комунікації мають як позитивні, так і негативні наслідки (див. тут, а також – Geertsema S. a.o. Short messagw service (SMS) language and written labguage skills: educators perspective // South African Journal of Education. – 2011. – Vol. 31. – P. 475 – 487).

Взагалі, всі нові медіа надають приватним комунікаціям доступ до справжніх технологічних можливостей із розповсюдження. До речі, саме в цій площині виникли й нові можливості для тероризму, оскільки приватна особа тепер може мати засоби враження, які становитимуть загрозу для держави.

Є також великий обсяг того, що можна позначити як некеровані комунікативні потоки. Це, як правило, технологічні з погляду розповсюдження потоки, але такі, в яких відсутня традиційна перевірка на достовірність. Всі нові медіа спочатку сприймаються як достовірні. Тільки потім і держави, і суспільства знаходять шляхи, які дозволяють їм керувати й цими новими засобами. 

Свою модель світу тоталітарні держави утримували за рахунок цензури чи репресій, а також творення достатньо потужних віртуальних світів силами літератури й кіно. Демократичні держави роблять те саме, тільки замінюють репресії чи цензуру іншими методами. Їхня модель світу закладена в системи науки і освіти, які базуються на розповсюдженому в цьому суспільстві домінантному розподілі влади.

Але водночас маргінальні потоки (типу астрологічних прогнозів) теж знаходять свою нішу. Причому час від часу вони стають досить розповсюдженими. Згадаймо сеанси Кашпіровського чи Чумака як характерну прикмету часів перебудови. Бо саме в цей час руйнувалася стара модель світу і на заміну їй ішла нова. Тому на вільне місце відразу зайшли маргінальні до цього інформаційні потоки.

Ще одними малокерованими з боку суспільства чи держави інформаційними потоками є нові релігії та різноманітні тренінги. Як приклад можна розглянути семінари особистісного зростання Вернера Ерхарда (його сайт –  www.wernererhard.info). Через них тільки у США пройшло 700 тисяч людей (див. тут,  тут,  тут,  тут  а також – Kirsch M.A. a.o. Psychiatric disturbances associated with Erhard seminars training: II. Aditional cases and theoretical considerations. – American Journal of Psychiatry. – 1977. – November).

Цікаво, що саме це середовище було використано для, так би мовити, міжнародних інформаційних інтервенцій. Це можна зрозуміти, з одного боку, і як підготовку агентів впливу. На цій ниві технологічно й системно, окрім Інституту прикладних системних досліджень у Відні (про який уже стільки було написано, див., наприклад, у книзі – Дугин А. Основы геополитики. – М., 2000) працював і  Есален інститут в США.  Якщо лідери перебудови, які пройшли тренінги у Відні, відомі, про діяльність Есален інституту розповідалося набагато менше.

Саме цей інститут робив так звану публічну дипломатію, через яку пройшло багато радянських офіційних осіб. Це був Аганбегян, це був навіть Єльцин (до свого президентства), якому саме Есален робив зустрічі з Бушем та колишнім президентом Рейганом, коли він ще не був президентом Росії.

Йосип Гольдін був організатором цієї публічної дипломатії з радянського боку. Саме він зробив  перший телеміст  зі США, який відбувся 5 вересня 1982 року. Організаторами з американського боку був Стів Возняк, із радянського – Йосип Гольдін. Відома фраза, що сексу в СРСР немає – це вже з телемосту 1986 року. Гольдін сердився на Познера, який потім забрав собі ідею телемостів.

Гольдін мав дуже хороші контакти. Коли він опинився в божевільні, звідти його витягали академіки Веліхов і  Раушенбах. Ці телемости стали можливими після, як вважається, листа Гольдмана до Андропова.

Юлій Гусман, який був режисером цього першого телемосту,  каже про Гольдіна, що той породжував ідеї, 90 відсотків яких були божевільними. Д.  Федотов згадує: вся квартира Гольдіна була заповнена окультними книжками. Гольдіна також згадують як  спеціаліста з сугестології. І він був знайомий із відомим болгарським спецом у цій сфері – Г. Лозановим.

І хоча є намагання пояснити цей прорив тим, що  школи розвитку особистості  – американська й радянська – мали багато спільного, багато хто підкреслює, що  ідея телемосту  прийшла зі спецслужб. Тоді це добре пояснює саме радянський інтерес до цього механізму.

Tаким чином намагалися пригальмувати конфронтацію між двома супердержавами. Зрозуміло, що лежало в основі цього ходу – ідея  подвійного зв'язку   Г. Бейтсона. Мається на увазі отримання повідомлень, що суперечать одне одному. І це гальмує будь-яку дію. Є ще одна  характеристика  цієї комунікації: ці повідомлення є настільки важливими, що людина не може ухилятися від їх розуміння і виконання.

У Бейтсона ідея «подвійного зв'язку» виступала як комунікативний засіб контролю, коли індивід одночасно отримує протилежні повідомлення. Це, до речі, типова пострадянська ситуація, коли розповіді про боротьбу з корупцією накладаються на авто Бентлі, що купуються чиновниками.

Як продовження цього в галузі лікування шизофренії Бейтсон зауважив: шизофренію можна моделювати як системне відхилення, а не індивідуальне (див.  тут  і  тут).  Це ролі, які нав'язує людині колектив (сім'я, організація). Тому лікувати таке відхилення можна, лише скеровуючи свої зусилля на ціле, а не на окремого індивіда.

Додаткову деталізацію цих радянсько-американських контактів можна знайти в деяких роботах (див.  тут,  тут,  тут,  тут,  тут,  а також – Kripal J.J. Esalen. America and the religion of no religion. — Chicago — London, 2007). Правда, там нічого не сказано саме про цю комунікативну проблему, яка таким чином уводилася в суспільство – радянське й американське. Тобто в результаті людина – чи лідер, чи громадянин – не могла приймати однозначні рішення.

Взагалі такі інформаційні інтервенції від Вернера Ерхарда (а  він узяв  своє ім'я від Вернера Гейзенберга, а прізвище від Людвіга Ерхарда) були і в напрямку науки. Виявляється, він довгі роки фінансував семінари в Еселені, які проводилися в галузі квантової фізики (Kaiser D. How the hippes saved physics. – New York — London, 2011). І спогади  одного з таких фізиків  було наведено вище.  Фонд В. Ерхарда  давав гроші і в гуманітарній сфері, наприклад, було фінансування досліджень відомого чилійського філософа і кібернетика У. Матурана. Як можна зрозуміти з його  звіту з ест-тренінгу,  Матурана сам теж проходив такий тренінг.

Спеціалісти з квантової фізики мали змогу завдяки Ерхарду проводити в Есалені свої зустрічі, що дало можливість зберегти цей напрямок, оскільки він опинився під загрозою, бо не відповідав класичній фізиці. А на наступному кроці вони навіть пропонували Пентагону й ЦРУ створення засобів зв'язку, які неможливо було дешифрувати, а також нові варіанти кодування повідомлень. 

Міжнародні інформаційні інтервенції дали можливість упливати на соціосистему, прикладом чого були, вірогідно, й інформаційні потоки, які йшли в Радянський Союз за допомогою радіоголосів. Вони створювали інший фон для повідомлень радянської пропаганди. В результаті теж створювалося щось на зразок подвійного повідомлення. Хоча в цьому випадку було і заниження сили впливу, оскільки радіоголоси породжували альтернативні повідомлення.

Слід додати, що це була теж досить інтелектуальна робота. Наприклад, у випадку радіомовлення на В'єтнам було вираховано, що основним слухачем повинен бути селянин, оскільки він може реалізувати найбільший тиск на владу (Rawnsley G.D. Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956-64. – Hounmills — London, 1996). Тобто обиралася точка вразливості системи, на яку спрямовувався весь уплив.

Міжнародні інформаційні інтервенції можуть виникати ще в одному контексті. Це відомий приклад сапатистського визвольного руху в Мексиці. Коли вони отримали зв'язок із міжнародними ЗМІ, влада вже не могла їх придушити, і пішла на переговори (Ronfeldt D., Arquilla J. Emergence and influence of the Zapatista social netwar // Networks and netwars. Ed. by. J. Arquilla, D. Ronfeldt. – Santa Monica, 2001; Ronfeldt D. a.o. The Zapatista social netwar in Mexico. – Santa Monica, 1998). Тобто в даному випадку локальні суб'єкти, отримавши міжнародний контекст, вже не підкоряються локальним правилам. До речі, революції арабської весни завдяки новим медіа й мали таку можливість виходу на міжнародну арену, що змінило звичний хід історії, створивши подвійний тиск на уряди.

Не тільки міжнародні, а й внутрішні інформаційні інтервенції мають велике значення. В цьому плані цікавою є робота  Центру комунікації в сфері охорони здоров'я  Гарвардського університету. Його очолює Дж. Вінстен. Їм вдалося провести цілу низку кампаній із запровадження здорової поведінки, в тому числі включаючи потрібну інформацію в сценарії Голлівуду. Найцікавішими з них були  Гарвардський алкогольний проект і «Придуши це».  Останній був спрямований на те, щоби стримати молодь від насильства. Ці успішні інформаційні інтервенції принесли гарну славу цьому центрові.

Як ще один приклад внутрішніх інформаційних інтервенцій можна розглядати входження ліберального капіталізму, який не був домінантною парадигмою, поки за це не взялася невелика група інтелектуалів (Вurgin A. The great persuasion. Reinventing free markets since depression. – Cambridge — London, 2012; Klein N. The shock doctrine. – New York, 2007). В сімдесяті роки США також мали проект, який можна було назвати консервативним. І ще один приклад внутрішньої інформаційної інтервенції. Він виріс із  меморандуму Л. Пауелла 1971 р., в якому констатувалося, що американські студенти в своїй більшості налаштовані проти наявної капіталістичної держави. В результаті розгорнутої інформаційної кампанії, яка розтягнулася на десятиріччя, вдалося повернути студентську молодь в консервативне русло.

Поява нових медіа полегшила процес міжнародних інформаційних інтервенцій, бо вони створюють інформаційно-комунікативний простір, в якому пришвидшено всі процеси обміну. Державний апарат не в змозі реагувати і прогнозувати можливі наслідки таких інтервенцій. І майже на кожному кроці він програє.

http://osvita.mediasapiens.ua/material/13955