www.ji-magazine.lviv.ua

Валерій Пекар

Якими були українці епохи Ярослава Мудрого? Булат Окуджава, він хто - росіянин чи грузин? Чи визначається приналежність до української нації українською мовою? Коли асимілюються таджики в Москві, а турки в Берліні? Чи потрібна в паспорті графа "національність"?

Кожна епоха несе з собою своє розуміння ідентичності особистості. Крім самоідентифікації як індивідуума, особистість схильна ідентифікувати себе з певними спільнотами. Так уже влаштована людина, це один із проявів його постійного прагнення структурувати світ (що, в свою чергу, випливає з антиентропійний природи людини - самого в цьому відношенні видатного зі всієї безлічі антиентропійних систем, що називаються життям). Подобається це комусь чи ні, людина свідомо і підсвідомо ділить інших представників власного біологічного виду на «своїх» і «чужих», і зробити з цим нічого не можна - така програма закладена глибоко, на рівні інстинктів. Строго кажучи, ідентичність - це частина самосвідомості особистості, яка формується відчуттям приналежності до тих чи інших соціальних груп.

1. Історично першою системою ідентичності був рід - сукупність людей, пов’язаних кровною спорідненістю, яке вони можуть прослідкувати. Потрібно запитати антропологів, але, думаю, вони підтвердять: зустрівшись з незнайомцем, першим ділом слід було знайти з ним спільних родичів і таким чином визначити свою спільність і взаємну стратифікацію у системі спорідненості.

2. З часом роди розростаються, і простежити конкретну спорідненість вже стає неможливо. На перший погляд, ідентичність, що базується на простежуваній спорідненості змінюється на ідентичність, що пов’язана з реальним чи вигаданим предком. Дійсно, класична історія дає нам яскраві приклади Ромула і Рема, синів Ізраїлевих (саме така ідентифікація використовується в П’ятикнижжі Мойсеєвім) і так далі, аналоги можна знайти повсюдно. Насправді ж ідентичність визначається вірністю вождю (лідеру) і його ідеї (якщо вона у нього є), бо чужинці можуть бути прийняті в рід лише за цих умов.

3. Перемішування населення, створення міст та імперій розмиває і цю ідентичність. На зміну їй приходить етнічна ідентичність та ідентичність пов’язана з підданством. Людина може з дитинства говорити на будь-якій мові, але він «свій», якщо має того ж сюзерена, що і я. Особливо яскраво цей вид ідентичності видно на прикладі великих імперій античності та середньовіччя - Римської, Перської, Османської (кого там тільки не було). Однак світ потихеньку глобалізується, і одного рівня ідентичності стає недостатньо. Виникає «другий поверх» - релігійна або цивілізаційна ідентичність.

І тут уже починаються пригоди. Бо межі двох ідентичностей можуть химерним чином перетинатися. Наприклад, підданий того ж імператора (або герцога), але іншої віри. Або одновірець, але чужий (виходячи з основи ідентичності - підданства). Колізії породжують конфлікти. Однак такі складні ситуації скоріше є винятком із правила.

4. Індустріальна революція несе з собою, крім безлічі чудес і жахів, чергову зміну ідентичності - появу націй (більш точно - політичних націй). Це абсолютно нове явище, небачене доти. Формуються нації імперських метрополій, а потім імперії руйнуються, і парад суверенітетів (в тому числі і невдалих) породжує нові нації - насамперед у Европі, де соціально-економічні зміни відбуваються швидше, а також в заокеанських філіях європейської цивілізації. В інших місцях розпад імперій не супроводжується створенням націй – це спостерігається там, де соціально-економічні зміни не відбулися.

З цієї точки зору створення політичних націй і національних держав - це завжди частина процесу вестернізації. Зокрема, як зазначає відомий вітчизняний історик Ярослав Грицак, це відноситься до Україні. Іншим класичним прикладом створення політичної нації (по суті, в рамках одного покоління) є Туреччина, і це відбувається вже в XX столітті. Так що титул Ататюрк (батько турків) цілком заслужений, на відміну від титулу Туркменбаші.

У XIX столітті доволі складно йшов процес створення німецької та італійської націй (в першому випадку за бортом залишилася значна частина населення, що розмовляє тією ж мовою і перебуває у тому ж культурному полі, - як от австрійці, які сформували свою націю). Там, де вестернізації не відбулося, там взагалі не склалося і націй - сучасна Африка дає чимало прикладів.

Так що коли класик марксизму-ленінізму казав про те, що пролетаріат не має національності, - він фундаментально помилявся.

Система ідентичностей, яка заснована на національній приналежності, істотно більш складна. Якщо раніше дві ідентичні (підданство і релігія) існували «на різних поверхах», то тепер ідентичність неначе складається з двох половинок. Вони отримали назви органічної ідентичності (яка визначалася при народженні) та ідентичності інституційної (відповідно до соціально-політичних інститутів). Простий приклад: людина є грузином і росіянином одночасно. Грузином за народженням, у відповідності з внутрішнім відчуттям, відповідно до багатьох поведінкових стереотипів. Росіянином по мові, на якій думає і бачить сни, у відповідності з культурою, до якої належить (і часто робить в неї значущий внесок - список таких «російських грузинів» надзвичайно великий). Безглуздо ставити такій людині питання: «Так ти хто, росіянин чи грузин? Американець чи єврей? Француз чи вірменин? Визначся, будь ласка».

Говорячи математичним мовою, одномірна ідентичність змінюється двовимірною, а потім багатовимірною. В результаті поступового ускладнення і збільшення різноманіття соціальних ролей одномірна ідентичність, на ранніх стадіях включала в себе в «запакованому» вигляді такі різні відносини, як кровна спорідненість, племінна приналежність, єдність вірувань, вірність єдиному правителю і т.п., неначе «розпаковується», розщеплюється. Цей процес називається в соціології диференціацією. Від етноцентричнсті ідентичність починає поступово переходити до світоцентричності.

Перехід в результаті диференціації від одновимірної (скалярної) ідентичності до ідентичності двовимірної і далі до ідентичності багатовимірної (векторної) дозволяє нам прогнозувати подальший розвиток систем ідентичностей.

5. Паростки нової, наступної системи ідентичності помітні по всьому світу - це нові космополіти, люди, що мислять глобально і не зв’язані національними зв’язками, принаймні, у звичних для нас поняттях органічної та інституційної ідентичності. Вони самі вибирають, ким їм бути і в якій країні (національній державі) жити. Такі люди відчувають спільність у першу чергу з тими, хто пов’язаний з ними спільними ідеями і інтересами. Для них, як і для їхніх предків ранніх епох, немає проблем, якою мовою спілкуватися: якщо моє співтовариство живе в Каліфорнії, то я буду говорити і думати по-англійськи, навіть якщо я український угорець. Диференціація супроводжується індивідуалізацією, тобто виділенням себе із традиційних соціальних груп (звичайно ж, з одночасним утворенням нових соціальних груп). Цю систему ідентичностей, поки у нас немає більш пристойного назви, ми можемо назвати довільною (arbitrary). Така назва доречна, оскільки така ідентичність базується на довільних міжособистісних відносинах, які, в ході триваючої диференціації, стають все більш різноманітними.

Але і це теж ще не кінець. Розвиток людства буде породжувати нові, все більш складні системи ідентичностей. На зміну двовимірної ідентичності приходить багатовимірна, матрична, тензорна. «Ви хто?» - «Тут і зараз я швед, якщо вам так буде простіше. Бо якщо я почну пояснювати, то ви не зрозумієте». На одній конференції я зустрівся з людиною, яка відрекомендувалася так: «Я наполовину баварець, наполовину турок, вихований в Англії в англійській культурній традиції, громадянин Швеції, який працює в Голландії на японську компанію» (природно, я тут щось переплутав, запам’ятати точно було неможливо).

Пора переходити до висновків. Але спочатку кілька зауважень.

Заувага 1. Оскільки різні спільноти (у тому числі і ті, що взаємодіють між собою - воюють, торгують) перебувають на різних ступенях розвитку, то й системи ідентичностей, природно, у них різні. При цьому, зрозуміло, виникає маса конфузів.

У сучасному світі люди з різними системами ідентичностей живуть в одному місті, але в абсолютно паралельних світах - і носії старих систем зовсім не прагнуть асимілюватися. Наприклад, араби в Парижі, пакистанці в Лондоні, турки в Берліні, таджики в Москві. Зрозуміло, не всі, але значна частина. Ускладнення соціальної структури супроводжується зникненням домінанти суспільного життя (пануючого дискурсу) - наприклад, релігії, що унеможливлює прийняття цієї домінанти, а власне це прийняття домінанти ми й називаємо асиміляцією.

Заувага 2. Ми схильні абсолютизувати нашу власну систему ідентичностей, приписуючи їй вічність і визнаючи правильність тільки за нею. Однак точно так само, як сучасну людини ставить у глухий кут питання «Ти чий будеш?» (Тобто якого роду?) Або «Ти чий холоп?» («Іван Васильович змінює професію»), так і Івану Васильовичу непросто (скажімо прямо - неможливо) зрозуміти концепцію національності. Національність була не завжди, і буде не завжди. Та й сьогодні це слово для одних зовсім нічого не означає, а для других та третіх означає зовсім різні поняття.

Ну а тепер про головне.

Вивчаючи еволюцію ідентичностей, ми можемо намагатися прив’язати їх до якихось реалій - соціально-економічним системам, політико-управлінським системам. Однак успішними ці спроби не будуть. По-перше, очевидно, що в рамках, наприклад, сучасного капіталізму можуть співіснувати різні системи ідентичностей. Це стосується не тільки соціально-економічних, але і політико-управлінських систем, наприклад, монархії, республіки (хоча тут ступінь близькості вищий; але політико-управлінські системи формуються останніми, відображаючи зсув відбувся у соціальних структурах).

По-друге, і це головне, коріння систем ідентичностей слід шукати там, де вони знаходяться, - у свідомості людини. Національна ідентичність - це перш за все самоідентифікація, яка, як ми побачили вище, може бути досить складною. Людина може навіть не знати рідної мови, але впевнено визначати себе як члена спільності (в наші часи - політичної нації). Уважний розгляд показує, що системи ідентичностей взаємно обумовлені з парадигмами мислення, які вивчає спіральна динаміка. Зсув у домінуючій в співноті парадигмі мислення породжує зміну системи ідентичності. Природно, ті, кого не захопило це зрушення, залишаються в рамках старої системи. Ті ж, хто перебуває попереду більшої частини своїх спів- *** (співгромадян, ...), відчувають себе «не у своїй тарілці», як Спіноза або європейські космополіти XIX століття.

Легко побудувати наступну систему відповідностей, зрозумілу тим, хто знайомий зі спіральною динамікою:

1. «Фіолетова» парадигма - родова ідентичність (зв’язки по крові);

2. «Червона» парадигма - ідентичність пов’язані з вірністю вождю (лідеру), що прикривається ідентичністю пов’язаною з єдиним предком (справжнім чи вигаданим);

3. «Синя» парадигма - етнічна ідентичність, ідентичність пов’язана з підданством і релігією (цивілізацією);

4. «Помаранчева» парадигма - національна ідентичність (політичні нації) = органічна + інституційна ідентичності;

5. «Зелена» парадигма - довільна (arbitrary) ідентичність;

6. «Жовта» парадигма -?? (Багатовимірна, матрична ідентичність);

Зауважимо, що кожна наступна система ідентичностей принципово складніша від попередньої, і це природно: кожна наступна парадигма мислення веде до вищого ступеня структурованості (більш низької ентропії).

При цьому характерне для розвитку парадигм мислення «хитання маятника» між колективізмом-служінням («фіолетовий», «синій», «зелений») і індивідуалізмом-самовираженням («червоний», «помаранчевий», «жовтий») відображається і у системах ідентичностей. Є надія, що на другому рівні («жовтий» і вище) нарешті стане можливим хоча б відносна гармонія між соціумом і індивідуумом.

Такі справи. Виходить, що Л.Н.Гумільов у своїй теорії етногенезу невиправдано екстраполював етнічні процеси в минуле і майбутнє. Що, звичайно ж, не зменшує його внеску в науку. Просто гуманітарна наука XIX-XX століть аналогічна фізиці XVII-XVIII століть - породжуючи безліч помилкових концепцій, непрямим шляхом рухається до все більш і більш адекватних моделей.

Очевидно, що кількість політичних націй буде зростати в міру того, як все більше спільнот буде рухатися до «помаранчевої» (в термінах спіральної динаміки) парадигми мислення, для якої характерна система ідентичності, заснована на політичних націях. (Та й існуючі нації будуть дробитися - навіть у старій Європі, адже навіть тепер ми присутні при народженні каталонської, фламандської політичних націй, які стали «помаранчевими» сотні років тому). Одночасно буде наростати мозаїчність політичних націй, будуть формуватися все нові і нові стійкі діаспори - з осколків нових націй, які увійшли в індустріальну епоху, а також колишніх імперських націй (наприклад, литовська, англійська, турецька і т.п.).

Тепер кілька практичних висновків для України:

По-перше, українська нація існувала не завжди, і не буде існувати завжди. Абсурдно говорити про українців Трипілля чи часів князя Ярослава Мудрого (за іншими джерелами, конунга Яріцлейва Скупого), чиї піддані, на відміну від нас, вільно спілкувалися на декількох мовах (в тому числі і на азербайджанській, як переконливо показав Олжас Сулейменов у своєму лінгвістичному аналізі «Слова о полку Ігоревім»).

По-друге, українська нація існує, як би цей факт не дратував правителів у чужих столицях і навіть інших у рідній Вітчизні. І буде існувати довго і плідно, оскільки значна частина суспільства перейшла у відповідну парадигму мислення, і далі рухатися не поспішає.

І, до речі, пора позбутися комплексу меншовартості, щ заставляє шукати предків у Трипіллі або серед фараонів. Нації, на відміну від більш давніх систем ідентичностей, цього не потребують. Ми є просто тому, що ми є - з цілком реальною (хоча й кульгавою) державою, з великою культурною традицією і багатою розвиненою мовою. І, до речі, з немаленькою чисельністю як для політичної нації (подивимося через 100 років на китайців та індусів, скільки буде людей в їх націях, коли у них сформуються сучасні системи ідентичностей, - свого часу Симон Болівар теж мріяв про величезну націю, та не вийшло).

По-третє, у рамках української політичної нації існують люди, які не можуть і, можливо, ніколи не зможуть зрозуміти, що таке українська нація. Ну не дотягли вони до базової (для нашої епохи - «помаранчевої») парадигми мислення. І, оскільки люди вони вже зрілі, - мабуть, і не дотягнуть. Це нормальне явище, і нічого з цього приводу переживати.

По-четверте, якщо критична частина політичної нації в осяжний час не доросте до адекватної парадигми мислення, то політична нація може і луснути. Зріла її частина залишиться в рамках національної держави, а решта мігрують (на жаль, прихопивши з собою значну територію) в більш зрозумілу для «синьої» парадигми мислення систему - в імперію, під крило («під руку», в термінах середньовіччя) правителя в їхньому уявленні мудрого, сильного і справедливого.

По-п’яте, довкола нас буде все більше людей з усе більш складними системами ідентичностей. І це теж нормально. Потрібно це прийняти як даність. І якщо ми хочемо розвивати країну і націю далі, то такі люди нам потрібні. Тут - у Києві, Львові та Донецьку, в Харкові, Одесі та Дніпропетровську, а не в Сан-Франциско або в Берліні.

І якщо комусь, пані та панове, будь-який з цих об’єктивних висновків не подобається, можу порекомендувати хіба що піти випити горілки. Анісової, як Іван Васильович. Це дозволить вам, як і героєві фільму, примиритися з реальністю, яка раптом виявилася на цілий порядок складнішою.

Примітки.

1. Я вдячний моєму другові Михайлу Винницькому за ідею цієї статті та критичні зауваження. Також я вдячний за неоціненну допомогу Олегу Лінецького, Микиті Жуку, Анатолію Баляеву, Борису Оболікшто.

2. Коротке введення в спіральну динаміку можна прочитати в статті «Різнобарвні світи» (http://pekar.in.ua/ColouredWorlds.htm).

3. Наукова ретельність вимагає зробити декілька важливих зауважень:

• про те, що в мисленні кожної людини складним чином уживається декілька парадигм;

• про те, що є кілька паралельних ліній розвитку (потоків), наприклад, моральний, когнітивний, логіко-математичний, світоглядний і т.д., і по різних лініях рівень розвитку особистості може бути різним;

• про те, що ідентичність розрізняється на рефлексивну, підсвідому, поведінкову і т.п.;

• про те, що потрібно розрізняти індивідуальну динаміку і групову динаміку; і т.д.

Але, оскільки стаття носить не науковий, а скоріше публіцистичний характер, ці зауваження залишимо на інший раз.

http://www.pekar.in.ua/Identity.htm